Про Стамбул. Частина чотирнадцята. Прощання
Sunday, 28 October 2018 11:46![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerА я піду на край світу,
Буду воювати,
Тебе, моє серденятко,
Буду споминати.
Буду воювати,
Тебе, моє серденятко,
Буду споминати.
Про Стамбул. Частина перша. Доторкнутись
Про Стамбул. Частина друга. Атмосфера
Про Стамбул. Частина третя. Блакитна мечеть
Про Стамбул. Частина четверта. Пастельна
Про Стамбул. Частина п'ята. Айя-Софія
Про Стамбул. Частина шоста. Все навпаки
Про Стамбул. Частина сьома. Топкапи
Про Стамбул. Частина восьма. Дощова
Про Стамбул. Частина дев'ята. Акваріум
Про стамбул. Частина десята. Нічна
Про Стамбул. Частина одинадцята. Румеліхісар
Про Стамбул. Частина дванадцята. Красива
Про Стамбул. Частина тринадцята. Золотий ріг
Ну ось і прийшов строк останнього посту про нашу з Оленкою подорож до Стамбула. Давно.. ще в березні 2017... Пора звільняти місце на компі).
Піднявшись на канатці ми пішли гуляти по... кладовищу... І я не жартую).
Неподалік від верхньої станції канантної дороги знаходиться величезне кладовище (Hüseyin Hilmi Işık Hazretleri), яке розкинулось на пагорбах.
Дивне і дуже атмосферне місце з красивим видом на Затоку Золотий ріг і навколишні райони.
Вирішили спускатися назад не канаткою, а пагорбом.
Котікі і тут присутні у величезних кількостях. Це ж Стамбул.
Як не дивно, тут хороше місце для прогулянок. Тихо... зелено...
Але час піджимав. Пізно ввечері у нас був літак на Запоріжжя, а ще так багато хотілося побачити.
Поїхали в церкву-музей Хора (Chora Museum,Kariye Müzesi) .
Спочатку, правда трохи блуданули і завернули в мечеть Kefevi Cami. Ну як блуданули. Ховалися від дощу, що знову розпочався.
Короткими перебіжками добралися таки до Хори.
От такий от незвичний фонтанчик зустріли по дорозі.
І такий от раритет.
Церква Хора у Стамбулі — славнозвісна монастирська церква Христа Спасителя - неймовірна будівля. Непримітна зовні ( як і більшість старовинних будівель) і неймовірна шикарна в середині. І це враховуючи те, що багато фресок втрачено.
Церква виникла на цьому місці у IV столітті. Вона опинилась у полі по-за фортечними мурами, зведеними за наказом імператора Костянтина Великого. Розташування у полі і спричинило народну назву Хора. За часів імператора Феодосія II фортечні мури пересунули на захід, церква опинилась у межах міста на південь від затоки Золотого Рогу, але її традиційна назва збереглася.
Збережена церква була вибудована у 1077–1081 рр. за сприяння Марії Дука, тещі візантійського імператора Олексія Комніна. Через 50 років склепіння церкви впали, що могло бути наслідком прорахунків при будівництві та чергового землетрусу. Церкву відновили коштом молодшого сина імператора Олексія.
Як і більшість непоруйнованих церков зниклої Візантії, монастирська церква Хора після завоювання Константинополя турками-османами була перетворена на мечеть. Невдоволення мусульман викликали численні мозаїчні зображення з фігурами православних святих і людей, заборонені в ортодоксальному мусульманстві. Мозаїки руйнувались під час частих тут землетрусів, але їх все одно було забагато.
Володарі мечеті пішли найпростішим шляхом, вони не збивали мозаїки, а нейтралізували зображення, вкривши їх шаром тиньку. Мимоволі мозаїки візуально зникли, але були законсервовані під шаром тиньку на декілька століть.
Наприкінці 1940-х років у ще візантійській за походженням споруді розпочали реставраційні роботи. Ініціатива надійшла від науковців зі Сполучених Штатів. Реставраційними роботами керували Томас Вітмор (Thomas Whittemore, 1871–1950) та Пол Андервуд з Візантійського інституту Америки, що розташований у Думбартон Окс. Томас Вітмор був засновником Візантійського інституту Америки (Byzantine Institute of America).
Шар тиньку з мозаїк і фресок був знятий, а зображення промиті. Пошкоджені і збиті частини мозаїк не відновлювали, а лише доповнили тиньком.
1948 року споруда часів Візантії була перетворена на музей Каріе (Kariye Müzesi) і відкрита для відвідування у 1958 році.
Особливою релігійністю я не страждаю, але місце дуже раджу. Дуже атмосферне і просто... красиве!
Далі ми поспішили до Будинку Дервішів. По неділям вони там танцюють.
Але.. сіли на автобус не в ту сторону і до вулиці Істікляль добралися вже занадто пізно. Музей дервішів закрився, ну що ж, буде причина злітати в Стамбул ще раз. Як мінімум).
Ми звичайно засмутилися, але що ж робити. З'явився зайвий час, тож не дивлячись на дож вирішили прогулятися до хостелу ( де залишили речі) пішечки.
На Галатську вежу також вирішили не підійматися, сенсу не було, погода не радувала. Хмарно, періодично пускався дощ. Ще заміточна на наступний раз)).
Набережна Золотого рогу зі сторони району Каракой.
Рибаки на Галатському мосту. Ловлять рибу і таке враження, що відразу ж продають її ресторанчикам, що під цим мостом знаходяться)).
Останні погляди на чарівний Босфор.
А далі ще трошки позидили на площі біля Айя Софії, пожували сімітів і виирушили в аеропорт.
Бувай величне місто. Я повернусь. Ось останній кадр зі Станбулу в цю поїздку.
Але подорож на цьому ще не закінчилася, буде трошки цікавого про Запоріжжя. Не перемикайтеся.
Неподалік від верхньої станції канантної дороги знаходиться величезне кладовище (Hüseyin Hilmi Işık Hazretleri), яке розкинулось на пагорбах.
Дивне і дуже атмосферне місце з красивим видом на Затоку Золотий ріг і навколишні райони.
Вирішили спускатися назад не канаткою, а пагорбом.
Котікі і тут присутні у величезних кількостях. Це ж Стамбул.
Як не дивно, тут хороше місце для прогулянок. Тихо... зелено...
Але час піджимав. Пізно ввечері у нас був літак на Запоріжжя, а ще так багато хотілося побачити.
Поїхали в церкву-музей Хора (Chora Museum,Kariye Müzesi) .
Спочатку, правда трохи блуданули і завернули в мечеть Kefevi Cami. Ну як блуданули. Ховалися від дощу, що знову розпочався.
Короткими перебіжками добралися таки до Хори.
От такий от незвичний фонтанчик зустріли по дорозі.
І такий от раритет.
Церква Хора у Стамбулі — славнозвісна монастирська церква Христа Спасителя - неймовірна будівля. Непримітна зовні ( як і більшість старовинних будівель) і неймовірна шикарна в середині. І це враховуючи те, що багато фресок втрачено.
Церква виникла на цьому місці у IV столітті. Вона опинилась у полі по-за фортечними мурами, зведеними за наказом імператора Костянтина Великого. Розташування у полі і спричинило народну назву Хора. За часів імператора Феодосія II фортечні мури пересунули на захід, церква опинилась у межах міста на південь від затоки Золотого Рогу, але її традиційна назва збереглася.
Збережена церква була вибудована у 1077–1081 рр. за сприяння Марії Дука, тещі візантійського імператора Олексія Комніна. Через 50 років склепіння церкви впали, що могло бути наслідком прорахунків при будівництві та чергового землетрусу. Церкву відновили коштом молодшого сина імператора Олексія.
Як і більшість непоруйнованих церков зниклої Візантії, монастирська церква Хора після завоювання Константинополя турками-османами була перетворена на мечеть. Невдоволення мусульман викликали численні мозаїчні зображення з фігурами православних святих і людей, заборонені в ортодоксальному мусульманстві. Мозаїки руйнувались під час частих тут землетрусів, але їх все одно було забагато.
Володарі мечеті пішли найпростішим шляхом, вони не збивали мозаїки, а нейтралізували зображення, вкривши їх шаром тиньку. Мимоволі мозаїки візуально зникли, але були законсервовані під шаром тиньку на декілька століть.
Наприкінці 1940-х років у ще візантійській за походженням споруді розпочали реставраційні роботи. Ініціатива надійшла від науковців зі Сполучених Штатів. Реставраційними роботами керували Томас Вітмор (Thomas Whittemore, 1871–1950) та Пол Андервуд з Візантійського інституту Америки, що розташований у Думбартон Окс. Томас Вітмор був засновником Візантійського інституту Америки (Byzantine Institute of America).
Шар тиньку з мозаїк і фресок був знятий, а зображення промиті. Пошкоджені і збиті частини мозаїк не відновлювали, а лише доповнили тиньком.
1948 року споруда часів Візантії була перетворена на музей Каріе (Kariye Müzesi) і відкрита для відвідування у 1958 році.
Особливою релігійністю я не страждаю, але місце дуже раджу. Дуже атмосферне і просто... красиве!
Далі ми поспішили до Будинку Дервішів. По неділям вони там танцюють.
Але.. сіли на автобус не в ту сторону і до вулиці Істікляль добралися вже занадто пізно. Музей дервішів закрився, ну що ж, буде причина злітати в Стамбул ще раз. Як мінімум).
Ми звичайно засмутилися, але що ж робити. З'явився зайвий час, тож не дивлячись на дож вирішили прогулятися до хостелу ( де залишили речі) пішечки.
На Галатську вежу також вирішили не підійматися, сенсу не було, погода не радувала. Хмарно, періодично пускався дощ. Ще заміточна на наступний раз)).
Набережна Золотого рогу зі сторони району Каракой.
Рибаки на Галатському мосту. Ловлять рибу і таке враження, що відразу ж продають її ресторанчикам, що під цим мостом знаходяться)).
Останні погляди на чарівний Босфор.
А далі ще трошки позидили на площі біля Айя Софії, пожували сімітів і виирушили в аеропорт.
Бувай величне місто. Я повернусь. Ось останній кадр зі Станбулу в цю поїздку.
Але подорож на цьому ще не закінчилася, буде трошки цікавого про Запоріжжя. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
