Про Стамбул. Частина сьома. Топкапи
Thursday, 8 March 2018 18:14![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerMy head is filled with ruins
Most of them are built with you
Now the dust no longer moves
Don’t disturb the ghost of you
Most of them are built with you
Now the dust no longer moves
Don’t disturb the ghost of you
Про Стамбул. Частина перша. Доторкнутись
Про Стамбул. Частина друга. Атмосфера
Про Стамбул. Частина третя. Блакитна мечеть
Про Стамбул. Частина четверта. Пастельна
Про Стамбул. Частина п'ята. Айя-Софія
Про Стамбул. Частина шоста. Все навпаки
Отже, про Топкапи. Про видатну пам'ятку Османської архітектури.
І не тільки.
Пройшовши через Імператорські ворота ( фото їх ви можете глянути в кінці минулого поста з серії) ми потрапили в так званий "Перший двір". Вхід сюди вільний.
Зустрів тас такий от дружелюбний охоронець, шо був не проти того , щоб його фотографували ( що дивно).
У Першому дворі палацу розташована Церква Святої Ірини (використовувалася в якості збройових складів), старий імперський монетний двір (споруджений в 1727 г), Стамбульський Археологічний музей (створений в 19 столітті), хлібопекарні палацу, штаб-квартира яничар, старий імператорський рожевий сад ( в наш час Парк Гюльхане) і сам палац (в наш час музей Топкапи).
В церкву св. Ірини ми і рушили спочатку. Вхід в неї коштує окремих грошей, але нам з музейною карту було безкоштовно.
Дивитись тутособливо не було чого, бо тривала реконструкція (після використання в якості арсеналу то), але дуже атмосферно. Церква віком не особливо поступаєтться набагато більш розпіареній св. Софії.
А це вже ворота ( "Ворота привітання"), які стоять на вході у внітрішні території палацу ( Дргий, Третій і Четвертий двори).
А парк крутий, так. Ми насолоджувалися зеленню після довгої зими.
Власне, палац, який дав назву комплексу.
Пройшовши "Ворота привітання" і охорону ( в Стамбулі будьте готові, що при вході в будь-яке масове скупчення людей вас обшукають, сумку пропустять крізь рамку, до туристів, правда то робиться доволі толерантно) ми потрапили в красу....
Буду традиційно показувати фото і трохи історії розкажу.
Складається палацовий комплекс з 4 основних дворів і безлічі невеликих будівель. У ньому знаходилися мечеті, пекарні, лікарні, монетний двір. Загальна площа становить понад 700 тис. Кв. метрів. У період розквіту на ньому проживало 4 тис. осіб. Палац був як місто в місті і жив автономним життям. Ізоляцію від зовнішнього світу забезпечувала висока кріпосна стіна. Вона прекрасно збереглася, а її довжина становить 1,4 км.
Основна частина палацу побудована в 1478 році (25 років після завоювання Константинополя) за султана Мехмеда Фатіха (Завойовника), який наказав спорудити на руїнах палацу візантійських імператорів новий палац. Далі протягом майже чотирьох сотень років, кожен з наступних правителів додавав до палацового комплексу нові будівлі. Наприклад, до правління Султана Сулеймана Пишного (до XVI століття), султанський палац був лише робочоїю резиденцією султанів, а в період правління султана Сулеймана I (Кануні Султан Сулейман / Сулейман Пишний), на прохання Роксолани (Хюррем Султан), гарем який раніше знаходився за межами палацового комплексу, був перенесений безпосередньо в новозбудовану частина палацу.
Нині палац Топкапи є одним з найвідоміших музеїв світу. Число експонатів, виставлених для загального огляду, досягає 65 000 одиниць — це лише десята частина колекції музею Топкапи. Серед експонатів музею — парадна зброя (булави, штандарти, шаблі) і ювелірні вироби, коштовний посуд і порцеляна селадон, прислана чи придбана в Китаї. Колекція китайської порцеляни в музеї Топкапи надзвичайно велика. Серед незвичних експонатів — мощі Святого Івана Хрестителя і діамант Кашикчи у вісімдесят шість (86) каратів вагою. ( Фоткати в багатьох музеях не можна, тож з фото не склалося).
Але експозиції дуже достойні, обов'язково відвідайте.
Великий павільон чи кіоск Абдул-Меджида I. Поряд знаходиться тераса з ресторанчиком і чудовим видом на район Ушкюдар і Босфор.
Чого-чого, а лавок на території багато). Завжди знайдете вільну, щоб перепочити.
Що ми і зробили розглядаючи красу.
Піднялися на терасу і пішли ходити між павільйонами і кіосками.
Слова ці мають зовсім інше значення ніж у нас)).
Павільйон Реван.
А звідси чудові види на затоку Золотий Ріг .
Рання весна ще. Влітку тут, мабуть фонтани працюють.
Обов'язково позаглядайте всередину павільйонів. Це просто неймовірно. Я не настільки спеціаліст розказати шо саме це є, але точно може визначити, що воно майстерне і дуже красиве). Всі ці візерунки, оздоблення, вітражі...
Нас чекало ж жорстоке розчарування. Виявилося, що палац працює до 17 тільки , а ми от не встигли подивитися ні Гарему, ні купу музеїв.Пари годин на таку територію виявилося явно недостатньо(. Прохід на Музейній карті згорів вже, платити ж 40 лір, щоб мати можливіть потрапити в Гарем було шкода... але...
Але Оленка поговорила з охороною при вході, пояснила ситацію, сказала, що жизнь біль і якщо ви нас не пустите завтра в Гарем, то ми покличемо запорожців і вони знову захоплять місто).
Кароч , домовилась).
З настроєм. що значно піднявся, ми пішли гуляти містом далі. Завернули в парк Гюльхане, який розкинуто з південно-західної сторони Топкапи.
Вгадайте, якому Ататюрку цей пам'ятник?))
Тут же зустріли чи не єдиний помічений стрітарт. Це , схоже, офіційний малюнок. правда.
А парк симпатичний і вхожений.
Та сама стіна палацу.
З вікон цього кіоску ( Процедурний кіоск ( Alay Köşkü) султани полюбляли споглядати за життям простих смертних за межами палацової стіни.
Рушили кудись туди в дебрі міста.
Вийшли до залізничної станції Мармарей ( Marmaray Sirkeci Station) , тут же знаходиться і Стамбульський музей залізниції. В музей не ходили. але сама станція також заслуговує на увагу.
Вирішили, що дуже нам потрібно податися на Ринок Спецій (Spice Market). Купити там сувенірів, можливо поїсти...
Ринок, незважаючи на доволі пізню пору працював на всю. Звичайно ж крім спецій тут продавалося що завгодно...
Але ми якось швидко згадали про свою мізантропію і ретирувалися звідти.
Не без проблем знайшли де поїсти. Раджу вибирати заклади де немає меню російською чи англійською, де зазивали не кличуть тебе "Дрюг, захаді", де персонал ( зазвичай персонал і власник це одна особа) не розмовляють жодною мовою крім турецької... але є картинки з ціною). По перше тут дешевше, по друге душевніше, по третє - колоритніше і я думаю автентичніше і смачніше.
До мінусів можна записати те, що не завжди знаєш що саме ти з'їв)) В нас з Оленкою ще досі точаться суперечки на рахунок того,чи їв я козлятину чи ні). Але смачно).
А далі ми рушили до найбільшої мечеті Стамбулу - Сулманіє, але в мене підступно сіли акумулятори в камері... Тож чудові види нічного міста, могилу Роксолани, величезна релігійна споруда,хаммами старовинні і взагалі доволі цікавий район , який власне побудований і живе завдяки цій мечеті залишилися поза кадром...але в пам'яті
Але в кадри потрапить ще багато цікавого, не перемикайтеся. Далі буде.
Зустрів тас такий от дружелюбний охоронець, шо був не проти того , щоб його фотографували ( що дивно).
У Першому дворі палацу розташована Церква Святої Ірини (використовувалася в якості збройових складів), старий імперський монетний двір (споруджений в 1727 г), Стамбульський Археологічний музей (створений в 19 столітті), хлібопекарні палацу, штаб-квартира яничар, старий імператорський рожевий сад ( в наш час Парк Гюльхане) і сам палац (в наш час музей Топкапи).
В церкву св. Ірини ми і рушили спочатку. Вхід в неї коштує окремих грошей, але нам з музейною карту було безкоштовно.
Дивитись тутособливо не було чого, бо тривала реконструкція (після використання в якості арсеналу то), але дуже атмосферно. Церква віком не особливо поступаєтться набагато більш розпіареній св. Софії.
А це вже ворота ( "Ворота привітання"), які стоять на вході у внітрішні території палацу ( Дргий, Третій і Четвертий двори).
А парк крутий, так. Ми насолоджувалися зеленню після довгої зими.
Власне, палац, який дав назву комплексу.
Пройшовши "Ворота привітання" і охорону ( в Стамбулі будьте готові, що при вході в будь-яке масове скупчення людей вас обшукають, сумку пропустять крізь рамку, до туристів, правда то робиться доволі толерантно) ми потрапили в красу....
Буду традиційно показувати фото і трохи історії розкажу.
Складається палацовий комплекс з 4 основних дворів і безлічі невеликих будівель. У ньому знаходилися мечеті, пекарні, лікарні, монетний двір. Загальна площа становить понад 700 тис. Кв. метрів. У період розквіту на ньому проживало 4 тис. осіб. Палац був як місто в місті і жив автономним життям. Ізоляцію від зовнішнього світу забезпечувала висока кріпосна стіна. Вона прекрасно збереглася, а її довжина становить 1,4 км.
Основна частина палацу побудована в 1478 році (25 років після завоювання Константинополя) за султана Мехмеда Фатіха (Завойовника), який наказав спорудити на руїнах палацу візантійських імператорів новий палац. Далі протягом майже чотирьох сотень років, кожен з наступних правителів додавав до палацового комплексу нові будівлі. Наприклад, до правління Султана Сулеймана Пишного (до XVI століття), султанський палац був лише робочоїю резиденцією султанів, а в період правління султана Сулеймана I (Кануні Султан Сулейман / Сулейман Пишний), на прохання Роксолани (Хюррем Султан), гарем який раніше знаходився за межами палацового комплексу, був перенесений безпосередньо в новозбудовану частина палацу.
Нині палац Топкапи є одним з найвідоміших музеїв світу. Число експонатів, виставлених для загального огляду, досягає 65 000 одиниць — це лише десята частина колекції музею Топкапи. Серед експонатів музею — парадна зброя (булави, штандарти, шаблі) і ювелірні вироби, коштовний посуд і порцеляна селадон, прислана чи придбана в Китаї. Колекція китайської порцеляни в музеї Топкапи надзвичайно велика. Серед незвичних експонатів — мощі Святого Івана Хрестителя і діамант Кашикчи у вісімдесят шість (86) каратів вагою. ( Фоткати в багатьох музеях не можна, тож з фото не склалося).
Але експозиції дуже достойні, обов'язково відвідайте.
Великий павільон чи кіоск Абдул-Меджида I. Поряд знаходиться тераса з ресторанчиком і чудовим видом на район Ушкюдар і Босфор.
Чого-чого, а лавок на території багато). Завжди знайдете вільну, щоб перепочити.
Що ми і зробили розглядаючи красу.
Піднялися на терасу і пішли ходити між павільйонами і кіосками.
Слова ці мають зовсім інше значення ніж у нас)).
Павільйон Реван.
А звідси чудові види на затоку Золотий Ріг .
Рання весна ще. Влітку тут, мабуть фонтани працюють.
Обов'язково позаглядайте всередину павільйонів. Це просто неймовірно. Я не настільки спеціаліст розказати шо саме це є, але точно може визначити, що воно майстерне і дуже красиве). Всі ці візерунки, оздоблення, вітражі...
Нас чекало ж жорстоке розчарування. Виявилося, що палац працює до 17 тільки , а ми от не встигли подивитися ні Гарему, ні купу музеїв.Пари годин на таку територію виявилося явно недостатньо(. Прохід на Музейній карті згорів вже, платити ж 40 лір, щоб мати можливіть потрапити в Гарем було шкода... але...
Але Оленка поговорила з охороною при вході, пояснила ситацію, сказала, що жизнь біль і якщо ви нас не пустите завтра в Гарем, то ми покличемо запорожців і вони знову захоплять місто).
Кароч , домовилась).
З настроєм. що значно піднявся, ми пішли гуляти містом далі. Завернули в парк Гюльхане, який розкинуто з південно-західної сторони Топкапи.
Вгадайте, якому Ататюрку цей пам'ятник?))
Тут же зустріли чи не єдиний помічений стрітарт. Це , схоже, офіційний малюнок. правда.
А парк симпатичний і вхожений.
Та сама стіна палацу.
З вікон цього кіоску ( Процедурний кіоск ( Alay Köşkü) султани полюбляли споглядати за життям простих смертних за межами палацової стіни.
Рушили кудись туди в дебрі міста.
Вийшли до залізничної станції Мармарей ( Marmaray Sirkeci Station) , тут же знаходиться і Стамбульський музей залізниції. В музей не ходили. але сама станція також заслуговує на увагу.
Вирішили, що дуже нам потрібно податися на Ринок Спецій (Spice Market). Купити там сувенірів, можливо поїсти...
Ринок, незважаючи на доволі пізню пору працював на всю. Звичайно ж крім спецій тут продавалося що завгодно...
Але ми якось швидко згадали про свою мізантропію і ретирувалися звідти.
Не без проблем знайшли де поїсти. Раджу вибирати заклади де немає меню російською чи англійською, де зазивали не кличуть тебе "Дрюг, захаді", де персонал ( зазвичай персонал і власник це одна особа) не розмовляють жодною мовою крім турецької... але є картинки з ціною). По перше тут дешевше, по друге душевніше, по третє - колоритніше і я думаю автентичніше і смачніше.
До мінусів можна записати те, що не завжди знаєш що саме ти з'їв)) В нас з Оленкою ще досі точаться суперечки на рахунок того,чи їв я козлятину чи ні). Але смачно).
А далі ми рушили до найбільшої мечеті Стамбулу - Сулманіє, але в мене підступно сіли акумулятори в камері... Тож чудові види нічного міста, могилу Роксолани, величезна релігійна споруда,хаммами старовинні і взагалі доволі цікавий район , який власне побудований і живе завдяки цій мечеті залишилися поза кадром...але в пам'яті
Але в кадри потрапить ще багато цікавого, не перемикайтеся. Далі буде.
