Про відпустку 19. Частина восьма. В дорогу
Saturday, 20 November 2021 16:41![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЩе недавно в небі синім
Пролітали журавлі
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
Пролітали журавлі
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
Про відпустку 19. Частина перша. Варшава на один день
Про відпустку 19. Частина друга. Справжнє місто
Про відпустку 19. Частина третя. Собор
Про відпустку 19. Частина четверта. Сині води
Про відпустку 19. Частина п'ята. Місця щасливих людей
Про відпустку 19. Частина шоста. Такий різний Порту
Про відпустку 19. Частина сьома. Безмежність близько
От і настав наш останній день в неймовірному місті. Найсмішніше, що Оленка була не дуже задоволена, що ми спочатку летимо в Порту. Що ми там робитимемо цілих три дні? Краще більше часу провести в Лісабоні потім...Але місто закохало себе і їхати звідси зовсім не хотілося, хотілося насолодитися кожної хвилиною перебування тут... Тож в свій останній день в Порту ми прокинулися раненько і поїхали зустрічати світанок.
Зустрічали сонце ми на знаменитому мості Дона Луїша І (Ponte Luís I). Міст збудований за проєктом учня та компаньйона Гюстава Ейфеля Теофіла Сейріга у 1886 році. Названий на честь тодішнього короля Луїша I. Історія створення цієї величної інженерної споруди дуже цікава... але то все порох в порівнянні зі світанками, які можна побачити звідси)).
Ну і вид на Рібейру (Ribeira) звідси також непоганий. Видно також і сусідній міст Аррабіда (Ponte da Arrábida). Місто ще спить. Тоді ми ще сильно тішилися відсутності туристів. До пандемії лишалося пів року.
Перейшли міст і опинилися в Віла-Нова-ді-Гайя (Vila Nova de Gaia). Я вже писав, що переходячи міст Дона Луїша І туристи часто навіть не здогадуються, що переходять де факто в інше місто).
Поселення на цьому існує з давніх часів. Під час арабського завоювання Іберії тривалий час, (до 1000 року) кордон проходив по річці Дору, однак християни змогли відвоювати поселення близько 1035 року. Поселення назвали Портус Кале, від цього імені і пішла назва країни Португалія.
1255 року португальський король Афонсу III надав Гаї форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права.
Права міста Віла-Нова-ді-Гайя одержала тільки в 1841 році.
Найбільш відоме місто тим, що тут розташовані історичні винні погреби відомих у всьому світі фірм-виробників португальського портвейну.
Ну і звідси шикарний вид на Порту.
Вирішили спуститися до води, тобто до річки Дору (Douro).
Сходи, сходи... і все це серед красивих будиночків.
Чудовий приклад актуального, майстерного,веселого і просто класнючого вуличного мистецтва. На цих сходах на кожному прольоті тематичний малюнок, присвячений міським комунальним службам.
Ще от такий ракурс на Рібейру.
Спустилися до набережної. Але кадр я робив, мабуть, задля муралу.
Тепер вже вид не з мосту а на міст).
Рабелу (rabelo, «хвостик») — традиційний однощогловий вітрильний човен, що використовується в басейні річки Дору на півночі Португалії як транспортне судно, для перевезення людей і вантажів по річці. Я б сказав людей і портвейну))). Іноді портвейну в людях.
Зараз човники виконують декоративну функцію і використовуються як замануха для туристів.
Посиділи трохи , подивилися як прокидається місто.
Традиційно клікабельна панорамка вам.
Знову рушили на правий берег. Помічали, що найчастіше історичні частини великих міст розташовані на правих берегах великих річок? Цікаво, з чим це пов'язано?
Прогулялися повз будиночки Рібейри, цього разу не заглиблювалися в квартах. Часу в нас було обмаль, а планів багато. Все як завжди, кароч.
Ну і як пост про Португалію і без азулежу (аzulejo)? Ніпарядок.
Фонтан Куб (Fonte de Cubo). Встановлений він поверх старого фонтану, що був знайдений археологами на цьому місці.
Пройшлися повз Палац фондової біржі/Біржевий палац (Palácio da Bolsa).
Біржовий палац знаходиться поруч із церквою Святого Франциска (Igreja Monumento de São Francisco) У 1832 році, під час Ліберальних воєн, пожежа знищила монастир. У 1841 році королева Марія II подарувала руїни монастиря купцям міста, які вирішили використати це місце для будівництва комерційної будівлі.
Більша частина палацу була закінчена до 1850 р., але оздоблення інтер’єру було завершено лише в 1910 р.
Піднімаємося в гору. Такі от гойдалки туристичні).
Дивитися також потрібно то вниз...
... то в гору. Навколо стільки всього цікавого).
Забігли ще раз на вокзал Сан-Бенту (São Bento) перевірити розклад потягів і заодно ще раз глянути на його інтер'єр. Все проходили повз.
Зворотна сторона медалі туристичних міст. Величезна кількість безхатьків і жебраків. В Порту не те , щоб дуже багато їх, але більше середнього. Дивують люди, які спокійно снідають за столиками поруч.
Ми ж, прикупивши собі булок в пекарні Sabores da Invicta , що навпроти вокзалу Сан-Бенту знаходиться поспішили далі. Все ще в гору.
А йшли ми до Церкви кліриків (Igreja dos Clérigos), але відома більше не сама церква, а її дзвіниця — Torre dos Clérigos ( Дзвіниця кліриків). Явна домінанта міста. Височенну (75,6 метрів), видно з будь -якої точки Порту. Вхід до церкви і вежі коштує 6 євро, але так як ми юзали PortoCart то отримали знижку 50%.
Подолали 240 сходинок і... Ну що тут розповідати.. Просто подивіться).
Раджу приходити зранку — найзручніше світло. І ще гарний аргумент прокинутися пораніше, зранку ту т нікого не має. А це суттєво, бо вежа одна з найвідвідуваніших атракцій міста.
А ота от синя стрічечка на горизонті — океан. Ех...
Ну і як же без панорам.
Спустившись вниз зовсім трошки глянули на саму церкву.
Бо поспішали ми до ще одної дуже відомої атракції Порту. Ми вирушили до книгарні (Livraria Lello).
Це одна з найстаріших книгарень Португалії, заснована 1869 року. Вважаєтьсяоднією з найкрасивіших книгарень у світі.
Але відомою вона стала через гіпотезу, що книгарня "Лелльо" знайшла своє відображення в серії романів про Гаррі Поттера як чаклунська книгарня «Флоріш і Блотс». Джоан Ролінг справді на початку 1990-х років якийсь час мешкала в Порту, де викладала англійську мову й відвідувала книгарню.
Дуже розкручене місце з величезними натовпами туристів. Інтер'єр шикарний, не сперечаюся, але сфоткати щось без десятка китайців в кадрі просто неможливо.
Вхід коштує 5 євро , але це типу не квиток, а квиток-ваучер. З ним ви можете отримати знижку в 5 євро на книгу ( 1 квиток-1 книга). Але то замануха, бо за 5 євро тут можна купити тільки брошурку про книгарню. Ціни на книги стартують від 10-15 євро.
Цікаве оформлення книжкових шаф. Хто не зрозумів — це маленькі бюстики авторів).
Адекватно сфоткати можна тільки якісь деталі інтер'єру.
Ну от і все. Все з Порту, міста в яке ми з Оленкою закохалися. Ми обов'язково сюди повернемося...
А поки ми махнулися за речами в хост і рушили на вокзал ( той самий Сан-Бенту)... Але то вже інша історія. Про неї наступного разу Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Ну і вид на Рібейру (Ribeira) звідси також непоганий. Видно також і сусідній міст Аррабіда (Ponte da Arrábida). Місто ще спить. Тоді ми ще сильно тішилися відсутності туристів. До пандемії лишалося пів року.
Перейшли міст і опинилися в Віла-Нова-ді-Гайя (Vila Nova de Gaia). Я вже писав, що переходячи міст Дона Луїша І туристи часто навіть не здогадуються, що переходять де факто в інше місто).
Поселення на цьому існує з давніх часів. Під час арабського завоювання Іберії тривалий час, (до 1000 року) кордон проходив по річці Дору, однак християни змогли відвоювати поселення близько 1035 року. Поселення назвали Портус Кале, від цього імені і пішла назва країни Португалія.
1255 року португальський король Афонсу III надав Гаї форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права.
Права міста Віла-Нова-ді-Гайя одержала тільки в 1841 році.
Найбільш відоме місто тим, що тут розташовані історичні винні погреби відомих у всьому світі фірм-виробників португальського портвейну.
Ну і звідси шикарний вид на Порту.
Вирішили спуститися до води, тобто до річки Дору (Douro).
Сходи, сходи... і все це серед красивих будиночків.
Чудовий приклад актуального, майстерного,веселого і просто класнючого вуличного мистецтва. На цих сходах на кожному прольоті тематичний малюнок, присвячений міським комунальним службам.
Ще от такий ракурс на Рібейру.
Спустилися до набережної. Але кадр я робив, мабуть, задля муралу.
Тепер вже вид не з мосту а на міст).
Рабелу (rabelo, «хвостик») — традиційний однощогловий вітрильний човен, що використовується в басейні річки Дору на півночі Португалії як транспортне судно, для перевезення людей і вантажів по річці. Я б сказав людей і портвейну))). Іноді портвейну в людях.
Зараз човники виконують декоративну функцію і використовуються як замануха для туристів.
Посиділи трохи , подивилися як прокидається місто.
Традиційно клікабельна панорамка вам.
Знову рушили на правий берег. Помічали, що найчастіше історичні частини великих міст розташовані на правих берегах великих річок? Цікаво, з чим це пов'язано?
Прогулялися повз будиночки Рібейри, цього разу не заглиблювалися в квартах. Часу в нас було обмаль, а планів багато. Все як завжди, кароч.
Ну і як пост про Португалію і без азулежу (аzulejo)? Ніпарядок.
Фонтан Куб (Fonte de Cubo). Встановлений він поверх старого фонтану, що був знайдений археологами на цьому місці.
Пройшлися повз Палац фондової біржі/Біржевий палац (Palácio da Bolsa).
Біржовий палац знаходиться поруч із церквою Святого Франциска (Igreja Monumento de São Francisco) У 1832 році, під час Ліберальних воєн, пожежа знищила монастир. У 1841 році королева Марія II подарувала руїни монастиря купцям міста, які вирішили використати це місце для будівництва комерційної будівлі.
Більша частина палацу була закінчена до 1850 р., але оздоблення інтер’єру було завершено лише в 1910 р.
Піднімаємося в гору. Такі от гойдалки туристичні).
Дивитися також потрібно то вниз...
... то в гору. Навколо стільки всього цікавого).
Забігли ще раз на вокзал Сан-Бенту (São Bento) перевірити розклад потягів і заодно ще раз глянути на його інтер'єр. Все проходили повз.
Зворотна сторона медалі туристичних міст. Величезна кількість безхатьків і жебраків. В Порту не те , щоб дуже багато їх, але більше середнього. Дивують люди, які спокійно снідають за столиками поруч.
Ми ж, прикупивши собі булок в пекарні Sabores da Invicta , що навпроти вокзалу Сан-Бенту знаходиться поспішили далі. Все ще в гору.
А йшли ми до Церкви кліриків (Igreja dos Clérigos), але відома більше не сама церква, а її дзвіниця — Torre dos Clérigos ( Дзвіниця кліриків). Явна домінанта міста. Височенну (75,6 метрів), видно з будь -якої точки Порту. Вхід до церкви і вежі коштує 6 євро, але так як ми юзали PortoCart то отримали знижку 50%.
Подолали 240 сходинок і... Ну що тут розповідати.. Просто подивіться).
Раджу приходити зранку — найзручніше світло. І ще гарний аргумент прокинутися пораніше, зранку ту т нікого не має. А це суттєво, бо вежа одна з найвідвідуваніших атракцій міста.
А ота от синя стрічечка на горизонті — океан. Ех...
Ну і як же без панорам.
Спустившись вниз зовсім трошки глянули на саму церкву.
Бо поспішали ми до ще одної дуже відомої атракції Порту. Ми вирушили до книгарні (Livraria Lello).
Це одна з найстаріших книгарень Португалії, заснована 1869 року. Вважаєтьсяоднією з найкрасивіших книгарень у світі.
Але відомою вона стала через гіпотезу, що книгарня "Лелльо" знайшла своє відображення в серії романів про Гаррі Поттера як чаклунська книгарня «Флоріш і Блотс». Джоан Ролінг справді на початку 1990-х років якийсь час мешкала в Порту, де викладала англійську мову й відвідувала книгарню.
Дуже розкручене місце з величезними натовпами туристів. Інтер'єр шикарний, не сперечаюся, але сфоткати щось без десятка китайців в кадрі просто неможливо.
Вхід коштує 5 євро , але це типу не квиток, а квиток-ваучер. З ним ви можете отримати знижку в 5 євро на книгу ( 1 квиток-1 книга). Але то замануха, бо за 5 євро тут можна купити тільки брошурку про книгарню. Ціни на книги стартують від 10-15 євро.
Цікаве оформлення книжкових шаф. Хто не зрозумів — це маленькі бюстики авторів).
Адекватно сфоткати можна тільки якісь деталі інтер'єру.
Ну от і все. Все з Порту, міста в яке ми з Оленкою закохалися. Ми обов'язково сюди повернемося...
А поки ми махнулися за речами в хост і рушили на вокзал ( той самий Сан-Бенту)... Але то вже інша історія. Про неї наступного разу Буде цікаво. Не перемикайтеся.
no subject
2021-11-21 09:03 (UTC)no subject
2021-11-21 16:25 (UTC)