falkoner / Про відпустку 19. Частина сьома. Безмежність близько

Ріки і озера,
Мілина та дно.
Все, що я знайшов там, -
Бите скло, бите скло.

Про відпустку 19. Частина перша. Варшава на один день
Про відпустку 19. Частина друга. Справжнє місто
Про відпустку 19. Частина третя. Собор
Про відпустку 19. Частина четверта. Сині води
Про відпустку 19. Частина п'ята. Місця щасливих людей
Про відпустку 19. Частина шоста. Такий різний Порту

Як же це неймовірно, жити в місті де можна просто сісти на звичайний міський автобус і поїхати до океану...
В Порту це можливо. Ехь..

Сівши біля Церкви Кармо (Igreja do Carmo) на автобус №200 , ми вирушили на Захід,в сторону Атлантичного океану. Погода значно покращилася і була надія що мені вдасться вперше в житті похлюпатися в справжньому океані. Заїхали, правда, ми не надто далеко. Вже за кілька зупинок помітили на карті, що проїжджатимемо Ботанічний сад Порту (Jardim Botânico do Porto). Вирішили зазирнути не на довго.

Вхід до парку виявився безкоштовним. Що ж, прогуляємося.
Це ж лічі? Навіть не знав, що вони на деревах ростуть.

Народу в парку також не багато. Та й виглядає місцева Ботанічнка трохи закинутою. А колись все було набагато краще.

Ботанічний сад Порту створено в 1951 році.
З тих пір ним керували факультет наук Університету Порту та Ботанічний інститут Гонсало Сампайо (Gonçalo Sampaio Botanical Institute)(який згодом був ліквідований). Нинішнім керівником Ботанічного саду є ландшафтний архітектор Тереза Андресен , нащадок колишніх власників садиби Кампо Алегре (Campo Alegre), на території якої, власне і розмішено ботанічний сад.

Після будівництва нових доріг та університетського спортивного центру Ботанічний сад Порту втратив 2/3 своєї первісної території. З колишніх 12 гектарів зараз залишилося лише 4.

Нам пощастило, якраз прекрасно цвіло латаття в маленькому ставочку неподалік входу.

Трошки лілій...

Невеличкі зарослі бамбуку.Такі здається просто зобов'язані бути в кожному ботанічному саду в будь-якій країні)).

Сукуленти. Чомусь найбільш люблю серед них бродити.

Взагалі для мене існує тільки дві рослини. Гібіскус і Рододендрон. Це перша з них.

Інший ставочок в більш закинутому стані.

Цікавий відтінок Флокса.

А такі от штуки в живу побачив вперше. Цікаво, яку вагу можуть витримувати вони?

Але час їхати знову сіли на автобус №200... і знову проїхали кілька зупинок. Цього разу помітили супермаркет по дорозі. Купили собі вина, фруктів, сиру, оливок , паштель-да-натів ( pastel de nata, це тістечка національні такі, пізніше покажу) і тепер вже остаточно поїхали на пляж.

Я таки скупався в ОКЕАНІ. Ну як скупався... забіг, присів по шию і виліз відразу. Після шторму вода була надзвичайно холодною, до того ж до берега прибило дуже багато водоростів і сміття. Тож враження були далеко від позитивних, ще й вітер доволі холодний був...
Але пляшечка вина скоро підправила настрій)). Доречі, в Португалії можна пити алкоголь на вулицях, але роблять це в основному тільки туристи. Ну, власне, туристами ми і були))).

Автобус привіз на пляж Кастело-ду-Кейжу (Praia do Castelo do Queijo, перекладається як Пляж з Сирним Замком). Якщо не збираєтеся купатися, то я ж його порадив, а так пляж дуже каменистий, в воду заходити важко. Якщо що, то північніше і південніше є більш зручні пляжі з піском.

Так в честь якого ж Замку названо пляж?
Форт Сан-Франциско-ду-Кейжу (Forte de São Francisco do Queijo) , часто скорочують до назви Сирний Замок (Castelo do Queijo) - це укріплення, розташоване вздовж узбережжя цивільної парафії Невогільде (Nevogilde) в північному португальському муніципалітеті Порто.
Форт побудованого за кошти міської ради Порто під час війни за відновлення незалежності Португалії (1640-1668).
Дуже незвична архітектура. В середину потрапити не вдалося, але здається там якийсь музей.

Довго потім стояли ... і просто дивились на Океан.

В далині сучасна скульптура під назвою "Вона змінюється" (Rotunda da Anémona).
Побудована в 2005 році ,автор Жанет Ехельман .
Скульптура відсилається до морської та промислової спадщини міст Порто та Матосіньюса (Matosinhos).

Вирушили назад. Через дорогу від пляжу знаходиться Міський парк Порту, тож вирішили ще і ним пройтися.
Пам'ятник мужику на коні. Каняка просив викласти фото.

Чудовий величезний парк.

Лавка для медитацій.

Повернулися в місто ( в туристичну його частину)коли вже стемніло, але вечір тільки починався. Зайшли в паштельну в центрі міста, купили по тістечку, випили місцевої вишневої настоянки Жиньї (Ginjinha, Ginja). Як і обіцяв, розкажу про паште́йші (Pastel) ( перекладається з португальської мови як тістечко, а nata позначає крем, відтак pastel de nata перекладається як кремове тістечко). Друга назва — pastel de Belém має переклад беле́нське тістечко, за назвою району Лісабона під назвою Беле́н, у якому тістечко було вигадано.
Паштейші-де-ната вигадані католицькими монахами у монастирі Жеронімуш ( Mosteiro dos Jerónimos, покажу його вам в наступних постах) у парафії Санта-Марія-де-Белен у Лісабоні до XVIII сторіччя. У ті часи в монастирях використовували яєчні білки для підкрохмалювання одягу, а також частково убрання монахинь. Жовтки, що лишались, використовувалися для приготування тістечок і тортів. Рецепти солодкої випічки та кондитерських виробів поширилися всією країною.

Після зникнення релігійних орденів і напередодні закриття багатьох монастирів після Португальської революції 1820 року монахи почали продавати паштейші-де-ната на суміжній фабриці цукру, аби отримати хоч якийся прибуток. 1834 року монастир Жеронімуш був закритий, а рецепт тістечок викупили власники цукрового заводу. 1837 року вони відкрили фабрику Паштел-де-Белен, яка виготовляє відомі тістечка й сьогодні.

А ще ми шукали сувеніри ( бо наступного дня ми мали покидати Порту), і просто бродили теплим в усіх сенсах містом. Не буду підписувати фото, всі ці місця я вже показував в минулих своїх постах. Хоча з містом ми ще не прощаємося, бо на ранок в нас було також не мало заплановано....

От що буває, коли міст труситься під час фотографуванння.

Але я до того, що буде ще багато цікавого і про Порту також. Не перемикайтеся.