Про відпустку18. Частина чотирнадцята. Півтори країни
Saturday, 11 July 2020 12:36Ти можеш повернути на схід і на захід,
Ти можеш повернути, але змучився гребсти,
В цих двох паралепіпедо-подібних кімнатах
Ти просто розсікаєш океанські хребти.
Ти можеш повернути, але змучився гребсти,
В цих двох паралепіпедо-подібних кімнатах
Ти просто розсікаєш океанські хребти.
Про відпустку18. Частина перша. Будапешт транзитний
Про відпустку18. Частина друга. I left my heart in Sarajevo
Про відпустку18. Частина третя. Вище неба Сараєво
Про відпустку18. Частина четверта. Зорі Сараєво
Про відпустку18. Частина п'ята. Життя, смерть і надія Сараєво
Про відпустку18. Частина шоста. Такий різний Мостар
Про відпустку18. Частина сьома. Нічний Мостар
Про відпустку18. Частина восьма. Благай
Про відпустку18. Частина дев'ята. Дубровнік
Про відпустку18. Частина десята. На даху Котора
Про відпустку18. Частина одинадцята. Темні ночі
Про відпустку18. Частина дванадцята. Атмосфера історії
Про відпустку18. Частина тринадцята. Будва
Вибачте. Довго нічого не писав. Щось останнім часом немає сил то робити. Але сьогодні продовжу. Про давню подорож, що відбулася ще восени 2018 року, коли ми з Оленкою їздили Балканами.
Сьогодні про одну з найцікавіших пригод, що сталася з нами. І не тільки в цій поїздці.

Сьогодні про одну з найцікавіших пригод, що сталася з нами. І не тільки в цій поїздці.

Отож, якщо хто пам'ятає, то минулий пост я закінчив на тому, що ми всаджувалися до автобуса, який їхав до Скоп'є ( Скопје) столиці тодішньої Македонії, а зараз вже столиці Північної Македонії. В нас в планах було день провести там, надвечір поїхати до Охрідського озера (Ohridsko Ezero/ Liqeni i Ohrit), а вже звідти вирушити до Албанії.
Але все сталося не так, як гадалося.
Пам'ятаєте. я казав, що водій автобуса розмахував Оленчиним паспортом і жалівся, що будуть проблеми? Так от. Проблеми таки були. Ми зрозуміли в чому справа вже в автобусі, виявилося, що ми їхатимемо до Македонії транзитом через територію Косово, а так як в Оленки біометричний паспорт ( в мене на той час був звичайний закордонний паспорт з шенгенським мультиком) , то нас в Косово просто не пустять. Україна не визнала Косово офіційно, за це українські біометричні паспорти цією країною не визнаються.
Матюкаючи касирку з Котора, яка могла б хоч попередити, ми ловлячи періодично інтернет начиталися історій, що так, ми таки лошари, і не перші , хто потрапив в таку ситуацію. Але знайшли кілька історій, що люди таки проходили паспортний контроль, маючи старі шенгенські візи, просто косівські прикордонники протупили. Тож не полишаючи надію ми таки вирішили їхати далі. Буде вже як буде... ну і 64 євро за квитки було шкода.
Водій на зупинках періодично радився з кимось, хапався за голову, говорив що будуть проблеми, але висаджувати туристів так і не наважився.
Ще поряд з нами, їхав якийсь кацап з латвійським паспортом, яким демонстративно відмовлявся діставати свій закордонний паспорт, тикаючи всім якусь внутрішню картку і доводячи, що він громадянин Євросоюзу.
Кордон між Чорногорією і Албанією пройшли без проблем (старого кацапського пердуна таки змусили дістати паспорт), що нас трохи заспокоїло, і ми поснули неспокійним автобусним сном.
Далі почалося цікаве)). Третя ночі, гори, штом на вулиці, дощу немає, але вітер дерева і стоври трохи до землі пригинає. Прикордонний перехід між Албанією ( албанці свою країну нашивають Шкіперія /Shqipëria, Republika e Shqipërisë) і Косово ( перехід Morinë - Vërmicë), з в Албанії нас випускають без проблем, в надія в нас розквітає буйним цвітом. Під'їджаємо до косівських прикордонників. Мій паспорт кладемо поверх оленчиного, оленчин вікриває на сторінці з старою шенгенською одноразовою візою... сидимо тихенько як миші.
Не покатило, після недовгою суперечки і запевнень, що нам нафіг не здалася ця ваша республіка Косово, і ми просто не в курсі були, що проїджатимемо її територією, ми зібрали речі і покинули автобус.
До честі косівських прикордонників, вони були доволі вічливими, наскільки змогли своєю англійською, пояснили нам, що нічого особистого, але правила є правила. Вибачились.
Запросили нас підписати папери ( не нас, а Оленку), що її не пустили до країни, всі діла.
Чекаючи, поки вони все позаповнюють, ми переодяглися просто в коридорі, натягнувши на себе всі теплі речі, що були в нас з собою. Бо на вулиці було холоднувато.
Підписавши всі папери, ми запитали. що ж нам робити то тепер?) Бородатий мужик, посміїнувшись, махнув рукою в ніч, і сказав пистуйте но туди, там метрів за 500 буде Албанія, а там вже самі розбирайтеся. Пішли.
Отак ми побували в Косово)) В мене навіть штампік є в паспорті))) А албанського штампу немає, в них вже давно елетронна система і вони не ставлять штампів. Навіть якщо попросити, то не ставлять(((.
Бородатий прикордонник не збрехав. Дуже скоро ми пояснювали вже албанським прикордонникам про журбинку, що з нами трапилася.
Спитали, як нам все ж добратися до Македонії, минуючи Косово.
Вони ж звичайно порадили нам аксі за всі гроші світу, ну і як варіант, добратися спочатку до великого міста Кукес ( Kukës), що знаходилося відносно поруч, там пересісти на автобус до Пешкопії (Peshkopi). До Кукеса ж звісно також на таксі. 100 євро всього (20 км).
Манали ми такі розклади, і поки Оленка показувала прикордонникам папери про її недопуск в Косово, я вже просив водія фури, що зупинилася ( кордон же), підкинути нас до Кукеса. Водій не проти був взагалі, але місця в машині в нього не було. Він їхав з дружиною.
Тут до прикордонників півдкатив старенький білий Мерс. На передніх сидінннях сиділо два мужика, але виглядали вони доволі дружелюбно, до того ж почуття небезпеки було трохи підтуплене. О третій ночі то.
Підкинути один з них погодився відразу, тож Оленка ще не зрозуміла, що відбувається, а я вже пихав свій наплічний в багажник машини.
Поїхали)).
Підкинути нас албанець Блед ( запам'ятав, бо ім'я, як озеро в Словенії) і його друг, грек на ім'я Альберт. Альберт зовсім не розмовляв англійською (прикольно, але саме з ним я домовлявся спочатку), тож ми спілкувалися здебільшого з водієм Бледом.
Поговорили , як могли, про Україну, Албанію, мафію, тонелі ( в Албанії просто неймовірні тунелі. ми їхали одним, що тягнеться під горою на 13 кілометрів) , про корупцію, політику, звичайно ж про футбол ( Шевченко!)... Кароч нормально так застопили. Завезли нас рібятки набагато далі Кукеса і висадили біля повороту на Пешкопію ( що перекладається, доречі, як Рибацьке) на заправці неподалік від селища Шкурай ( Skuraj), тут мав через пару годин проходити автобус на Пешкопію.
Постояли заховавшись від вітру за стіною заправки, подивилися мапу. Виявилося. що ми знаходимося в 50 кілометрах від Тирани, столиці Албанії. Зрозуміли, що звідти до Охріду в цьому році добратися шансів набагато більше, тож вирішили їхати так.
Пішов до траси стопити, але машин було дуже мало. Несподівано до нас підійшов дідусь, який, як ми зрозуміли був тут чи то за охоронця, чи то за нічного працівница...сама заправка не працювала ( а ми так сподівалися на каву). Спробували поговорити, дядько англійською не шпрехав, в нас з албанською також були проблеми)). Але він почув, як ми розмовляємо між собою і вирішив, що ми росіяни. До нашого подиву, розказав, нам дитячий віршик російською. Ще в школі вчив ( коли ж то було, йопт... Соціалістична Албанія розірвала дипломатичні стосунки з СРСР в 1961 році), не забув. Якось донесли йому, що ми українці і що нам взагалі то потрібно до Тирани. Дідусь красава, стопанув нам швиденько машину, що поясним там албанською і посадив нас до мікроавтобусу з парою селян (ну, я так зрозумів).
Ми спробували заговорити з ними англійською, потім російською ( нє, ну а може), але вони глянули на нас якось дивно і просто включили голосну народну музику, даючи зрозуміти, що розмови не вийде. Ну і добре.
50 км до Тирани пролетіли швидко, і на світанку ми вже в'їжали до столиці Албанії. Показав водієві на карті, що нам би біля міжнародного Автовокзалу вийти, він здається зрозумів.
Виникла проблема. Як розплатитися. Навіть як запитати, чи ми винні щось. Пощастило, що в Оленки була купюра в 5 євро... Її виявилося достатньо)). Вже потім ми дізналися, що на ті гроші ми вдвох могли спокійно на автобусі доїхали до Чорногорії... а це кілометрів 300. Але хай так)).
Тож автостанція Тирани.. ну як автостанція. Якщо будете колись в Албанії, то знайте, що автостанцій ( в сенсі будівель) тут просто немає. Автобуси ( в тому числі і міжнародні) просто зупиняються в певному місці. Тішить, що ці місця таки відмічені на електронних картах.
Так от.. автостанція. Це така площа, на якій стоїть купа автобусів і навколо неї купа ларьочків перевізників, де продають квиточки. Кожен ларьочок часто відповідає за певний напрям.
Спробували розпитати про автобуси на Охрід. Нам чесно запропонували пару, але їхали вони через територію Косово ( дякуємо, не потрібно), а ті ларьочки, де можна було купити квиток на інший маршрут ще не відкрився. Пішли попити кави до забігайлівки місцевої... картки там, звичайно ж, не приймали, але принаймні надали пароль від Wi-Fi... ми посиділи.. подумали.. і подумали, що ну його нафіг. Відмінили бронь на Охріді ( без штрафу) , забронювали житло в Тирані і посунули заселятися. На всяк випадок поміняли гроші). Навчені.
Кімнату ми забронювали в All Stars Hostel in Tiranë . Такоє. З плюсів - в центрі, відносно не дорого. Більше менш чисто.
З мінусів - нам дісталася кімната в напівпідвалі, якась дивна система з кухнею, чи то пак відсутністю її. Здається там навіть гаряча вода була платна.
Але нас це мало цікавило, ми повкладалися спати).
Прокинулися ближче до обіду вже. Перекусили якимись снеками, що були з собою і вирушили досліджувати місто.
На вуличці де ми жили, поки ми спали , розрісся ринок. Тож проблем з фруктами,овочами і горіхами не було надалі. Хоча ми і не купували нічого особливо. Все одно не було де говувати.


Пішли на шукати, де б випити кави . Це вулиця... чи то пак , бульвар Кавая ( Rruga e Kavajës) — одна з головних і найбільш туристичних вулиць міста.
Але ми заглибилися в більш автентичні місця і знайшли затишну кав'ярню.
На Албанію дуже великий вплив має сусідня Італія. Особливо в кулінарії. Але от що таке кава "американо" тут не знають). На прохання додати до кави води. мені принесли.. просто пляшечку води). Ну хоч так.
Кава тут смачна. Чашка еспрессо коштує приблизно 100 лек.
(lek, множина: lekë. 1 лек приблизно 0,25 грн, або якщо рахувати по іншому 1 Євро - 120-130 лек)

Попили кави, збираючи на собі здивовані погляди місцевих. Албанія тільки зараз розкриває свій туристичний потенціал, і то , більшість туристів тут тусять на морських курортах. А два роки тому, в Тирані туристи не затримувались на довго і були ще диковинкою.
Пішли гуляти. Просто так. Без особливої мети.
Мечеть Дінь Ходжа ( Xhamia Dine Hoxha), тоді ще недобудована.
Албанці номінально мусульмани, але схоже на те, які ми православні. Принаймні Тирана виглядає дуже цивільним містом.

Будемо відвертими. Тут немає що робити більше 1-2 днів. Довгі роки соціалізму знебарвили місто, в якому тепер майже не залищилося нічого старовинного.
А зараз ще й почали активно центр забудовувати хмарочосами. Загалом не надто погано.. але не такого чекаєш в столиці староданьої Шкодерії... А Албанія дуже давня країна.

Знайшли Інформаційний центр, розпитали що подивитися... Ну і посунули далі гуляти.


Головна площа країни — Площа Скандербега (Sheshi Skënderbej), а на фото Національний історичний музей ( Muzeu Historik Kombëtar). Трохи нагадує палац культури десь на сході України.. Хоча великий, так.

А взагалі площа прикольна. По суті - це величезний фонтан. Вода просочується через щілини і вкриває всю площу тонесеньким шаром води. По суті ходячи площею ви ходите по калюжі постійно. В спеку розумієш геніальність такого рішення. А спека була нещадна, незважаючи на кінець вересня. А ще ж тільки вночі ми мерзли . Правда, то в горах було.


Будівля Національного театру опери та балету Албанії (Teatri i Operas dhe Baletit). Будівля офіційно називається Палац Культури. Окрім опери тут же розташовується і Національна бібліотека Албанії (Biblioteka Kombëtare e Shqipërisë). Палац добудували в 1963 році, а починали будувати за допомогою СРСР. Тепер розумієте, звідки така геніальна архітектура?

Чи не єдиними дійсно історичними будівлями в середмісті Тирани є мечеть Етем Бея ( Xhamia Et'hem Bej, 1789 - 1823 роки побудови) і Годинникова вежа (Kulla e Sahatit, 1822).
З мечеттю нам, як завжди. пощастило і вона була зачинена. А на годинникову вежу можна піднятися, що ми успішно і зробили. Але зробити це не так просто. Відвідування можливе тільки 09:00-13:00, 16:00-18:00. Зачинено у вівторок, чертер і п'ятницю... Де тут логіка, мене не питайте.
Квиток недорогий, 200 лек, але на висоту 35 метрів доведеться підніматися пішки. Ліфта тут немає.
На першому поверсі невеличкий етнографічний музей.


Поряд пам'ятник національному герою Георгу Кастріоті Скандербегу (Gjergj Kastrioti Skënderbeu), вождю антиосманського албанського повстання (1449-1451 рр.). Саме його портрет зараз красується на найбільшій албанській банкноті в 5000 лек.

Симпатичні будівлі поряд — також пам'ятки архітектури. але більш пізніх часів. Зараз в них різні міністерства розміщено.


Вид звідси крутий. Інше питання, що дивитися особливо немає що). Але ми дивилися на небо. Воно того дня було шикарне.
Відразу панорамку. Клікається трохи.






Вниз. Але сходи прикольні.

Годинник відображається в будинку поруч.


А це один з відомих албанських бункерів.
Хто не в курсі, в 1961 році місцеві комуняки на чолі з Енверо Ходжою (Enver Hoxha), що фактично правив Албанією 50 років ( з 1944 до 1985) посварилися з Радянським Союзом і сусідньою Югославією. Параноя місцевого керівництва призвела до того, що побоюючись, окупації вони почали будувати бункери по всій країні. По суті це були укріплені вогневі точки, в яких кожен албанець мав захищатися від вторгнення. Бункери продовжували будувати аж до середини 80-х, їх мільйони ( насправді 700 тисяч, але звучить не так вражаюче) розкидано по всій країні,свого часу на одну албанську сім'ю приходилося по бункеру. Бункери були ( та і є ще трохи) всюди. В парках, поряд з дорогами, на пляжах, поряд зі школами, дит садками, магазинами, корівниками, туалетами... ВСЮДИ. Це абсурдне будівництво свого часу підірвало сильно економіку соціалістичної Албанії і внесло свою лепту в повалення комуністичного режиму в країні.
Зараз величезні кошти йдуть на те, щоб ці бункери прибрати. Деякі залишилися як туристичні атракції. Як от цей, наприклад. Це величезний урядовий бункер ( подейкують, це бункер самого Ходжи) в центрі Тирани, зараз тут розміщено музей Bunk'Art 2 (є ще Bunk'Art 1), тут экспозиція присвячена становленню поліцейського терору в Албанії. Вхід коштує 500 ALL ( саме таклеки позначаються) і воно того вартує.




Цікаво і просто розказано, про створення Албанської поліції, і про те, як вона стала інструметом терору комуністів проти власного народу.
Вразила і цифра загиблих ( бо подейкують, що "сиділа" десь третина країни) - близько 6000 осіб...6 тисяч! І вони пам'ятають кожного, є окрема кімната, в якій імена всіх репресованих... Це називають репресіями.. що ж тоді було в нас.. Геноцид? Масове зниження?... Комунізм має зникнути назавжди.







На пару годин точно розраховуйте, якщо не надто бігло читаєте англійською. Бо цікаво і хочеться дізнатися більше.
На околиці міста знаходиться Bunk'Art 1, там кажуть взагалі ціле підземне місто. Але ми не добралися.

Пішли бродити далі.
Незвична інсталяція "Хмара" ( Reja), стоїть навпроти Національної галереї мистецтв Албанії (Galeria Kombëtare e Arteve). Знаходиться на бульварі Мучеників Нації ( Bulevardi Dëshmorët e Kombit), по якому ми і пішли далі.


Це також центральна вулиця, чисто, красиво, дуже по європейські.

Місцева річка Лана ( Lana) закована в бетон. Пахне так само як виглядає. Тож албанці зовсім не пишаються річкою. Туристам радять відвідати штучне озеро (Liqeni Artificial i Tiranës), що знаходиться в Гранд парку (Parku i Madh). Туди, ми, власне, і рухалися.

Так звана Тиранська піраміда ( Piramida) - колищній музей Енвера Ходжі, багаторічного лідера комуністичної Албанії, що помер за три роки до того. Піраміду було відкрито 14 жовтня 1988 року ( один чотири вісім вісім, відкривать музеї ми не бросім).
В проектуванні будівлі брала участь його дочка Панвера.
Після повалення комуністичної влади 1991 року Піраміда перестала бути музеєм і кілька років виконувала функції конференц-центру й виставкової зали, а також дістала свою теперішню назву. Під час війни в Косові 1999 року НАТО та гуманітарні організації використовували приміщення як свою базу. З 2001 року телеканал Top Channel використовував частину Піраміди як телецентр, тоді як решта будівлі зазнала нищення вандалізмом.

Якась урядова будівля в центрі Тірани.


Парк Ісмаїла Кемалі (Lulishte Ismail Qemali). Тут залишили для туристів пару бункерів. На задньому плані Пам'ятник жертвам політичних репресій.



По місту дуже багато вуличного мистецтва. Всі трансформаторні будки, наприклад, розмальовані)). Не знайшли жодної однакової.

Палац Конгресу (Pallati i Kongreseve).


Палац президента Республіки Албанія(Presidenca e Republikës).


Заправка в Тирані)). Я вам в наступному пості ще назву її скажу - обхохочетеся).

Будівля Політехнічного університету Тирани (Universiteti Politeknik i Tiranës). Доречі, в 1990 році саме звідси почалися заворушення, що призвели до повалення комуністичного ладу в країні.

Місцевий стадіон (Air Albania Stadium), зараз він виглядає трохи космічно, а тоді реконструкція тільки розпочиналася.

Погуляли по парку, подивилися на озеро... Парк як парк, озеро як озеро. Ми не розуміємо, того щастя що в нас є. Люди он простим парком пишаються що капець. Для нас це буденність.

Францеск Раді - один з найвідоміших албанських співаків. Помер в 2017 році.

Суперський пам'ятник... дитинству.


Район навколо озера дуже престижний. Місцеві його називають албанським Дубаї. Вода, в засушливому безводному кліматі... знову ж таки, ми не цінимо того що маємо.


Озеро побудували ( звучить трохи дивно. правда) в 1950-ому році.


Знову прогулися парком.


Як вам?

Парк був побудований в 1955 - 1956 роках в зеленій зоні Тирани. Територія парку складає 230 га.
У центрі парку знаходиться меморіал 25 британським військовимх, що загинули під час Другої світової війни. У парку знаходяться меморіали, в яких поховані албанські громадські діячі Абдул Фрашері, Найм Фрашері та Фаїк Коніка.


Вечоріло. Ми покинули парк і почали бродити містом в пошуках місця, де б повечеряти. Бродили без особливого плану. Звертали туди, куди подобалося.

Яблучки... Забредали періодично у фруктові магазини, думали накупити фруктів.



Гламурний секонд

Чо лазите тут?! - Питає нас котявка.

А це будинок того самого Енвера Ходжа. Комусь будували бункери, а комусь котеджі європейського рівня.


Зрозуміло, що в Албанії культ Матері Терези (Nënë Tereza/ Anjezë Gonxhe Bojaxhiu), найвідомішої в світі албанки, хоч і народилася вона в Македонії. Багато назв тут пов'язано з її ім'ям. Зокрема Тиранський міжнародний аеропорт названо її ім'ям (Aeroporti Ndërkombëtar i Tiranës Nënë Tereza).
А це невеличкий пам'ятник присвячений сторіччю видатної жінки, що встановлений біля Католицького храму святого Павла в Тирані (Katedralja Katolike Shën Pali) .


Ну а під кінець дня ми ще потрапили на якесь свято на центральній площі, що було організовано турецьким посольством. Послухали музичку, скуштували безкоштовної їжі)). Тусили по повній.
Спати пішли скоро. День був непростим. Далі нас чекало ще багато цікавого. Але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.

Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).
Але все сталося не так, як гадалося.
Пам'ятаєте. я казав, що водій автобуса розмахував Оленчиним паспортом і жалівся, що будуть проблеми? Так от. Проблеми таки були. Ми зрозуміли в чому справа вже в автобусі, виявилося, що ми їхатимемо до Македонії транзитом через територію Косово, а так як в Оленки біометричний паспорт ( в мене на той час був звичайний закордонний паспорт з шенгенським мультиком) , то нас в Косово просто не пустять. Україна не визнала Косово офіційно, за це українські біометричні паспорти цією країною не визнаються.
Матюкаючи касирку з Котора, яка могла б хоч попередити, ми ловлячи періодично інтернет начиталися історій, що так, ми таки лошари, і не перші , хто потрапив в таку ситуацію. Але знайшли кілька історій, що люди таки проходили паспортний контроль, маючи старі шенгенські візи, просто косівські прикордонники протупили. Тож не полишаючи надію ми таки вирішили їхати далі. Буде вже як буде... ну і 64 євро за квитки було шкода.
Водій на зупинках періодично радився з кимось, хапався за голову, говорив що будуть проблеми, але висаджувати туристів так і не наважився.
Ще поряд з нами, їхав якийсь кацап з латвійським паспортом, яким демонстративно відмовлявся діставати свій закордонний паспорт, тикаючи всім якусь внутрішню картку і доводячи, що він громадянин Євросоюзу.
Кордон між Чорногорією і Албанією пройшли без проблем (старого кацапського пердуна таки змусили дістати паспорт), що нас трохи заспокоїло, і ми поснули неспокійним автобусним сном.
Далі почалося цікаве)). Третя ночі, гори, штом на вулиці, дощу немає, але вітер дерева і стоври трохи до землі пригинає. Прикордонний перехід між Албанією ( албанці свою країну нашивають Шкіперія /Shqipëria, Republika e Shqipërisë) і Косово ( перехід Morinë - Vërmicë), з в Албанії нас випускають без проблем, в надія в нас розквітає буйним цвітом. Під'їджаємо до косівських прикордонників. Мій паспорт кладемо поверх оленчиного, оленчин вікриває на сторінці з старою шенгенською одноразовою візою... сидимо тихенько як миші.
Не покатило, після недовгою суперечки і запевнень, що нам нафіг не здалася ця ваша республіка Косово, і ми просто не в курсі були, що проїджатимемо її територією, ми зібрали речі і покинули автобус.
До честі косівських прикордонників, вони були доволі вічливими, наскільки змогли своєю англійською, пояснили нам, що нічого особистого, але правила є правила. Вибачились.
Запросили нас підписати папери ( не нас, а Оленку), що її не пустили до країни, всі діла.
Чекаючи, поки вони все позаповнюють, ми переодяглися просто в коридорі, натягнувши на себе всі теплі речі, що були в нас з собою. Бо на вулиці було холоднувато.
Підписавши всі папери, ми запитали. що ж нам робити то тепер?) Бородатий мужик, посміїнувшись, махнув рукою в ніч, і сказав пистуйте но туди, там метрів за 500 буде Албанія, а там вже самі розбирайтеся. Пішли.
Отак ми побували в Косово)) В мене навіть штампік є в паспорті))) А албанського штампу немає, в них вже давно елетронна система і вони не ставлять штампів. Навіть якщо попросити, то не ставлять(((.
Бородатий прикордонник не збрехав. Дуже скоро ми пояснювали вже албанським прикордонникам про журбинку, що з нами трапилася.
Спитали, як нам все ж добратися до Македонії, минуючи Косово.
Вони ж звичайно порадили нам аксі за всі гроші світу, ну і як варіант, добратися спочатку до великого міста Кукес ( Kukës), що знаходилося відносно поруч, там пересісти на автобус до Пешкопії (Peshkopi). До Кукеса ж звісно також на таксі. 100 євро всього (20 км).
Манали ми такі розклади, і поки Оленка показувала прикордонникам папери про її недопуск в Косово, я вже просив водія фури, що зупинилася ( кордон же), підкинути нас до Кукеса. Водій не проти був взагалі, але місця в машині в нього не було. Він їхав з дружиною.
Тут до прикордонників півдкатив старенький білий Мерс. На передніх сидінннях сиділо два мужика, але виглядали вони доволі дружелюбно, до того ж почуття небезпеки було трохи підтуплене. О третій ночі то.
Підкинути один з них погодився відразу, тож Оленка ще не зрозуміла, що відбувається, а я вже пихав свій наплічний в багажник машини.
Поїхали)).
Підкинути нас албанець Блед ( запам'ятав, бо ім'я, як озеро в Словенії) і його друг, грек на ім'я Альберт. Альберт зовсім не розмовляв англійською (прикольно, але саме з ним я домовлявся спочатку), тож ми спілкувалися здебільшого з водієм Бледом.
Поговорили , як могли, про Україну, Албанію, мафію, тонелі ( в Албанії просто неймовірні тунелі. ми їхали одним, що тягнеться під горою на 13 кілометрів) , про корупцію, політику, звичайно ж про футбол ( Шевченко!)... Кароч нормально так застопили. Завезли нас рібятки набагато далі Кукеса і висадили біля повороту на Пешкопію ( що перекладається, доречі, як Рибацьке) на заправці неподалік від селища Шкурай ( Skuraj), тут мав через пару годин проходити автобус на Пешкопію.
Постояли заховавшись від вітру за стіною заправки, подивилися мапу. Виявилося. що ми знаходимося в 50 кілометрах від Тирани, столиці Албанії. Зрозуміли, що звідти до Охріду в цьому році добратися шансів набагато більше, тож вирішили їхати так.
Пішов до траси стопити, але машин було дуже мало. Несподівано до нас підійшов дідусь, який, як ми зрозуміли був тут чи то за охоронця, чи то за нічного працівница...сама заправка не працювала ( а ми так сподівалися на каву). Спробували поговорити, дядько англійською не шпрехав, в нас з албанською також були проблеми)). Але він почув, як ми розмовляємо між собою і вирішив, що ми росіяни. До нашого подиву, розказав, нам дитячий віршик російською. Ще в школі вчив ( коли ж то було, йопт... Соціалістична Албанія розірвала дипломатичні стосунки з СРСР в 1961 році), не забув. Якось донесли йому, що ми українці і що нам взагалі то потрібно до Тирани. Дідусь красава, стопанув нам швиденько машину, що поясним там албанською і посадив нас до мікроавтобусу з парою селян (ну, я так зрозумів).
Ми спробували заговорити з ними англійською, потім російською ( нє, ну а може), але вони глянули на нас якось дивно і просто включили голосну народну музику, даючи зрозуміти, що розмови не вийде. Ну і добре.
50 км до Тирани пролетіли швидко, і на світанку ми вже в'їжали до столиці Албанії. Показав водієві на карті, що нам би біля міжнародного Автовокзалу вийти, він здається зрозумів.
Виникла проблема. Як розплатитися. Навіть як запитати, чи ми винні щось. Пощастило, що в Оленки була купюра в 5 євро... Її виявилося достатньо)). Вже потім ми дізналися, що на ті гроші ми вдвох могли спокійно на автобусі доїхали до Чорногорії... а це кілометрів 300. Але хай так)).
Тож автостанція Тирани.. ну як автостанція. Якщо будете колись в Албанії, то знайте, що автостанцій ( в сенсі будівель) тут просто немає. Автобуси ( в тому числі і міжнародні) просто зупиняються в певному місці. Тішить, що ці місця таки відмічені на електронних картах.
Так от.. автостанція. Це така площа, на якій стоїть купа автобусів і навколо неї купа ларьочків перевізників, де продають квиточки. Кожен ларьочок часто відповідає за певний напрям.
Спробували розпитати про автобуси на Охрід. Нам чесно запропонували пару, але їхали вони через територію Косово ( дякуємо, не потрібно), а ті ларьочки, де можна було купити квиток на інший маршрут ще не відкрився. Пішли попити кави до забігайлівки місцевої... картки там, звичайно ж, не приймали, але принаймні надали пароль від Wi-Fi... ми посиділи.. подумали.. і подумали, що ну його нафіг. Відмінили бронь на Охріді ( без штрафу) , забронювали житло в Тирані і посунули заселятися. На всяк випадок поміняли гроші). Навчені.
Кімнату ми забронювали в All Stars Hostel in Tiranë . Такоє. З плюсів - в центрі, відносно не дорого. Більше менш чисто.
З мінусів - нам дісталася кімната в напівпідвалі, якась дивна система з кухнею, чи то пак відсутністю її. Здається там навіть гаряча вода була платна.
Але нас це мало цікавило, ми повкладалися спати).
Прокинулися ближче до обіду вже. Перекусили якимись снеками, що були з собою і вирушили досліджувати місто.
На вуличці де ми жили, поки ми спали , розрісся ринок. Тож проблем з фруктами,овочами і горіхами не було надалі. Хоча ми і не купували нічого особливо. Все одно не було де говувати.


Пішли на шукати, де б випити кави . Це вулиця... чи то пак , бульвар Кавая ( Rruga e Kavajës) — одна з головних і найбільш туристичних вулиць міста.
Але ми заглибилися в більш автентичні місця і знайшли затишну кав'ярню.
На Албанію дуже великий вплив має сусідня Італія. Особливо в кулінарії. Але от що таке кава "американо" тут не знають). На прохання додати до кави води. мені принесли.. просто пляшечку води). Ну хоч так.
Кава тут смачна. Чашка еспрессо коштує приблизно 100 лек.
(lek, множина: lekë. 1 лек приблизно 0,25 грн, або якщо рахувати по іншому 1 Євро - 120-130 лек)

Попили кави, збираючи на собі здивовані погляди місцевих. Албанія тільки зараз розкриває свій туристичний потенціал, і то , більшість туристів тут тусять на морських курортах. А два роки тому, в Тирані туристи не затримувались на довго і були ще диковинкою.
Пішли гуляти. Просто так. Без особливої мети.
Мечеть Дінь Ходжа ( Xhamia Dine Hoxha), тоді ще недобудована.
Албанці номінально мусульмани, але схоже на те, які ми православні. Принаймні Тирана виглядає дуже цивільним містом.

Будемо відвертими. Тут немає що робити більше 1-2 днів. Довгі роки соціалізму знебарвили місто, в якому тепер майже не залищилося нічого старовинного.
А зараз ще й почали активно центр забудовувати хмарочосами. Загалом не надто погано.. але не такого чекаєш в столиці староданьої Шкодерії... А Албанія дуже давня країна.

Знайшли Інформаційний центр, розпитали що подивитися... Ну і посунули далі гуляти.


Головна площа країни — Площа Скандербега (Sheshi Skënderbej), а на фото Національний історичний музей ( Muzeu Historik Kombëtar). Трохи нагадує палац культури десь на сході України.. Хоча великий, так.

А взагалі площа прикольна. По суті - це величезний фонтан. Вода просочується через щілини і вкриває всю площу тонесеньким шаром води. По суті ходячи площею ви ходите по калюжі постійно. В спеку розумієш геніальність такого рішення. А спека була нещадна, незважаючи на кінець вересня. А ще ж тільки вночі ми мерзли . Правда, то в горах було.


Будівля Національного театру опери та балету Албанії (Teatri i Operas dhe Baletit). Будівля офіційно називається Палац Культури. Окрім опери тут же розташовується і Національна бібліотека Албанії (Biblioteka Kombëtare e Shqipërisë). Палац добудували в 1963 році, а починали будувати за допомогою СРСР. Тепер розумієте, звідки така геніальна архітектура?

Чи не єдиними дійсно історичними будівлями в середмісті Тирани є мечеть Етем Бея ( Xhamia Et'hem Bej, 1789 - 1823 роки побудови) і Годинникова вежа (Kulla e Sahatit, 1822).
З мечеттю нам, як завжди. пощастило і вона була зачинена. А на годинникову вежу можна піднятися, що ми успішно і зробили. Але зробити це не так просто. Відвідування можливе тільки 09:00-13:00, 16:00-18:00. Зачинено у вівторок, чертер і п'ятницю... Де тут логіка, мене не питайте.
Квиток недорогий, 200 лек, але на висоту 35 метрів доведеться підніматися пішки. Ліфта тут немає.
На першому поверсі невеличкий етнографічний музей.


Поряд пам'ятник національному герою Георгу Кастріоті Скандербегу (Gjergj Kastrioti Skënderbeu), вождю антиосманського албанського повстання (1449-1451 рр.). Саме його портрет зараз красується на найбільшій албанській банкноті в 5000 лек.

Симпатичні будівлі поряд — також пам'ятки архітектури. але більш пізніх часів. Зараз в них різні міністерства розміщено.


Вид звідси крутий. Інше питання, що дивитися особливо немає що). Але ми дивилися на небо. Воно того дня було шикарне.
Відразу панорамку. Клікається трохи.






Вниз. Але сходи прикольні.

Годинник відображається в будинку поруч.


А це один з відомих албанських бункерів.
Хто не в курсі, в 1961 році місцеві комуняки на чолі з Енверо Ходжою (Enver Hoxha), що фактично правив Албанією 50 років ( з 1944 до 1985) посварилися з Радянським Союзом і сусідньою Югославією. Параноя місцевого керівництва призвела до того, що побоюючись, окупації вони почали будувати бункери по всій країні. По суті це були укріплені вогневі точки, в яких кожен албанець мав захищатися від вторгнення. Бункери продовжували будувати аж до середини 80-х, їх мільйони ( насправді 700 тисяч, але звучить не так вражаюче) розкидано по всій країні,свого часу на одну албанську сім'ю приходилося по бункеру. Бункери були ( та і є ще трохи) всюди. В парках, поряд з дорогами, на пляжах, поряд зі школами, дит садками, магазинами, корівниками, туалетами... ВСЮДИ. Це абсурдне будівництво свого часу підірвало сильно економіку соціалістичної Албанії і внесло свою лепту в повалення комуністичного режиму в країні.
Зараз величезні кошти йдуть на те, щоб ці бункери прибрати. Деякі залишилися як туристичні атракції. Як от цей, наприклад. Це величезний урядовий бункер ( подейкують, це бункер самого Ходжи) в центрі Тирани, зараз тут розміщено музей Bunk'Art 2 (є ще Bunk'Art 1), тут экспозиція присвячена становленню поліцейського терору в Албанії. Вхід коштує 500 ALL ( саме таклеки позначаються) і воно того вартує.




Цікаво і просто розказано, про створення Албанської поліції, і про те, як вона стала інструметом терору комуністів проти власного народу.
Вразила і цифра загиблих ( бо подейкують, що "сиділа" десь третина країни) - близько 6000 осіб...6 тисяч! І вони пам'ятають кожного, є окрема кімната, в якій імена всіх репресованих... Це називають репресіями.. що ж тоді було в нас.. Геноцид? Масове зниження?... Комунізм має зникнути назавжди.







На пару годин точно розраховуйте, якщо не надто бігло читаєте англійською. Бо цікаво і хочеться дізнатися більше.
На околиці міста знаходиться Bunk'Art 1, там кажуть взагалі ціле підземне місто. Але ми не добралися.

Пішли бродити далі.
Незвична інсталяція "Хмара" ( Reja), стоїть навпроти Національної галереї мистецтв Албанії (Galeria Kombëtare e Arteve). Знаходиться на бульварі Мучеників Нації ( Bulevardi Dëshmorët e Kombit), по якому ми і пішли далі.


Це також центральна вулиця, чисто, красиво, дуже по європейські.

Місцева річка Лана ( Lana) закована в бетон. Пахне так само як виглядає. Тож албанці зовсім не пишаються річкою. Туристам радять відвідати штучне озеро (Liqeni Artificial i Tiranës), що знаходиться в Гранд парку (Parku i Madh). Туди, ми, власне, і рухалися.

Так звана Тиранська піраміда ( Piramida) - колищній музей Енвера Ходжі, багаторічного лідера комуністичної Албанії, що помер за три роки до того. Піраміду було відкрито 14 жовтня 1988 року ( один чотири вісім вісім, відкривать музеї ми не бросім).
В проектуванні будівлі брала участь його дочка Панвера.
Після повалення комуністичної влади 1991 року Піраміда перестала бути музеєм і кілька років виконувала функції конференц-центру й виставкової зали, а також дістала свою теперішню назву. Під час війни в Косові 1999 року НАТО та гуманітарні організації використовували приміщення як свою базу. З 2001 року телеканал Top Channel використовував частину Піраміди як телецентр, тоді як решта будівлі зазнала нищення вандалізмом.

Якась урядова будівля в центрі Тірани.


Парк Ісмаїла Кемалі (Lulishte Ismail Qemali). Тут залишили для туристів пару бункерів. На задньому плані Пам'ятник жертвам політичних репресій.



По місту дуже багато вуличного мистецтва. Всі трансформаторні будки, наприклад, розмальовані)). Не знайшли жодної однакової.

Палац Конгресу (Pallati i Kongreseve).


Палац президента Республіки Албанія(Presidenca e Republikës).


Заправка в Тирані)). Я вам в наступному пості ще назву її скажу - обхохочетеся).

Будівля Політехнічного університету Тирани (Universiteti Politeknik i Tiranës). Доречі, в 1990 році саме звідси почалися заворушення, що призвели до повалення комуністичного ладу в країні.

Місцевий стадіон (Air Albania Stadium), зараз він виглядає трохи космічно, а тоді реконструкція тільки розпочиналася.

Погуляли по парку, подивилися на озеро... Парк як парк, озеро як озеро. Ми не розуміємо, того щастя що в нас є. Люди он простим парком пишаються що капець. Для нас це буденність.

Францеск Раді - один з найвідоміших албанських співаків. Помер в 2017 році.

Суперський пам'ятник... дитинству.


Район навколо озера дуже престижний. Місцеві його називають албанським Дубаї. Вода, в засушливому безводному кліматі... знову ж таки, ми не цінимо того що маємо.


Озеро побудували ( звучить трохи дивно. правда) в 1950-ому році.


Знову прогулися парком.


Як вам?

Парк був побудований в 1955 - 1956 роках в зеленій зоні Тирани. Територія парку складає 230 га.
У центрі парку знаходиться меморіал 25 британським військовимх, що загинули під час Другої світової війни. У парку знаходяться меморіали, в яких поховані албанські громадські діячі Абдул Фрашері, Найм Фрашері та Фаїк Коніка.


Вечоріло. Ми покинули парк і почали бродити містом в пошуках місця, де б повечеряти. Бродили без особливого плану. Звертали туди, куди подобалося.

Яблучки... Забредали періодично у фруктові магазини, думали накупити фруктів.



Гламурний секонд

Чо лазите тут?! - Питає нас котявка.

А це будинок того самого Енвера Ходжа. Комусь будували бункери, а комусь котеджі європейського рівня.


Зрозуміло, що в Албанії культ Матері Терези (Nënë Tereza/ Anjezë Gonxhe Bojaxhiu), найвідомішої в світі албанки, хоч і народилася вона в Македонії. Багато назв тут пов'язано з її ім'ям. Зокрема Тиранський міжнародний аеропорт названо її ім'ям (Aeroporti Ndërkombëtar i Tiranës Nënë Tereza).
А це невеличкий пам'ятник присвячений сторіччю видатної жінки, що встановлений біля Католицького храму святого Павла в Тирані (Katedralja Katolike Shën Pali) .


Ну а під кінець дня ми ще потрапили на якесь свято на центральній площі, що було організовано турецьким посольством. Послухали музичку, скуштували безкоштовної їжі)). Тусили по повній.
Спати пішли скоро. День був непростим. Далі нас чекало ще багато цікавого. Але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.

Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).