Про Кавказ19. Уроки історії
Sunday, 9 August 2020 17:16![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerІлюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій,
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Поетами написаних історій,
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Про Кавказ19. Привіт, Вірменія!
Про Кавказ19. Напівколом
Про Кавказ19. Автентичне
Про Кавказ19. Нічний Єреван
Про Кавказ19. Озеро
Продовжу розповідь про минулорічну нашу з Оленкою подорож на Кавказ, все ще про Єреван пишу).
Сьогодні трошки про історичну пам'ять вірменського народу.
Отже, минулий пост я закінчив на тому, що ми повернулися до Єревану з поїздки до озера Севан і спустилися в метро.
Поїхали ми до станції метро "Маршала Баграмяна" Մարշալ Բաղրամյան ( Оване́с Хачату́рович Баграмя́н /Հովհաննես Խաչատուրի Բաղրամյան - радянський діяч вірменського походження). На фото якраз пам'ятник присвячений йому. На задньому ж плані.. Американський університет Вірменії ( Հայաստանի Ամերիկյան Համալսարան), несподівано трохи. але треба пам'ятати про сильну вірменську діаспору в США.
Рушили вниз по вулиці Прошяна ( Перч Прошян/Պերճ Պռոշյան — вірменський письменник-романіст, журналіст поет і педаго), такий от прикольний паркан вздовж неї тягнеться. Йшли ми до Дитячої Залізниці Єревана. Є в нас свої фішки. Я в зоопарки люблю ходити, Оленка фанатіє від дитячих залізниць.
Церква св. Іоанна ( Սուրբ Հովհաննես եկեղեցի), яку зустріли по дорозі. В середину не заходили.
З однієї сторони вулиця є кордоном історичного району міста під назвою Конд (Կոնդ), який застновано ще в 15 столітті. Таке враження, що більшість будинків так і лишилися з того часу. По суті це міські нетрі, цікаві лиш туристам. Такі собі вірменські фавели, тільки набагато менш кримінальніші. Ми там погуляли трохи, але не цього разу, тож більш детально розкажу ще про цей район в наступних постах.
Спускалися ми доволі довго, поки не звернули на меншу вуличку і нам відкрився прекрасний вид на два символи країни.
Гору Арарат і винокурню Арарат.
Розташована винокурня на березі каньйону, що утворила колись могутня, а зараз зовсім непримітна річка Раздан (Հրազդան). Витікає річка з озера Севан і вважається однією з найбільших водойм Вірменії.
Так, з водою тут проблеми.
Поряд розташований музей україно-вірменсько-грузинського генія Сергія Параджанова ( Սերգեյ Փարաջանովի թանգարան). Ми з Оленкою там також побували, але про то в наступних постах.
А наразі ми спустилися в долину, чи як назвати місцину, що утворилася за допомогою річки. Місцевість хоч і мальовнича, але здається трохи запущеною...
А от Дитяча залізниця Єревану (Մանկական երկաթուղի) так закинутою не здається. Вона точно такою і є.
Ми трохи засмутилися, але все одно вирішили прогулятися вздовж колії.
Київська дитяча залізниця
Луцька дитяча залізниця
Поїхали ми до станції метро "Маршала Баграмяна" Մարշալ Բաղրամյան ( Оване́с Хачату́рович Баграмя́н /Հովհաննես Խաչատուրի Բաղրամյան - радянський діяч вірменського походження). На фото якраз пам'ятник присвячений йому. На задньому ж плані.. Американський університет Вірменії ( Հայաստանի Ամերիկյան Համալսարան), несподівано трохи. але треба пам'ятати про сильну вірменську діаспору в США.
Рушили вниз по вулиці Прошяна ( Перч Прошян/Պերճ Պռոշյան — вірменський письменник-романіст, журналіст поет і педаго), такий от прикольний паркан вздовж неї тягнеться. Йшли ми до Дитячої Залізниці Єревана. Є в нас свої фішки. Я в зоопарки люблю ходити, Оленка фанатіє від дитячих залізниць.
Церква св. Іоанна ( Սուրբ Հովհաննես եկեղեցի), яку зустріли по дорозі. В середину не заходили.
З однієї сторони вулиця є кордоном історичного району міста під назвою Конд (Կոնդ), який застновано ще в 15 столітті. Таке враження, що більшість будинків так і лишилися з того часу. По суті це міські нетрі, цікаві лиш туристам. Такі собі вірменські фавели, тільки набагато менш кримінальніші. Ми там погуляли трохи, але не цього разу, тож більш детально розкажу ще про цей район в наступних постах.
Спускалися ми доволі довго, поки не звернули на меншу вуличку і нам відкрився прекрасний вид на два символи країни.
Гору Арарат і винокурню Арарат.
Розташована винокурня на березі каньйону, що утворила колись могутня, а зараз зовсім непримітна річка Раздан (Հրազդան). Витікає річка з озера Севан і вважається однією з найбільших водойм Вірменії.
Так, з водою тут проблеми.
Поряд розташований музей україно-вірменсько-грузинського генія Сергія Параджанова ( Սերգեյ Փարաջանովի թանգարան). Ми з Оленкою там також побували, але про то в наступних постах.
А наразі ми спустилися в долину, чи як назвати місцину, що утворилася за допомогою річки. Місцевість хоч і мальовнича, але здається трохи запущеною...
А от Дитяча залізниця Єревану (Մանկական երկաթուղի) так закинутою не здається. Вона точно такою і є.
Ми трохи засмутилися, але все одно вирішили прогулятися вздовж колії.
Київська дитяча залізниця
Луцька дитяча залізниця
Дитяча залізниця Будапешта
Колія прокладена берегом річки. Надибали такий от імпровізований душ, і басейн. Трохи пізніше покажу хто їм користується.
Річка дуже мальовнича, але я б не сказав, що чиста.
Прийшли на станцію Дитячої залізниці. Локомотиви тут завмерли... сподіваюся, що не на завжди.
Єреванская дитяча залізниця (Երեւանի մանկական երկաթուղի), також Мала Закавказска залізниця - була відкрита 9 червня 1937 року і є однією з найдавніших дитячих залізниць на теренах бувшої СРСР.
Тягнеться на 2,1 кілометри дном Разданської ущелини.
Хоч виглядає все і доволі закинутим, але вичитав, що дорога таки працює. Хоч і нерегулярно. В основному вихідними і без графіку руху. Нам не пощастило і ми побачили лише застиглі локомотиви і вагони розмальовані якимось гандонами.
Станція ж на відміну від рухомого складу перебувала в доволі непоганому стані.
Рушили далі... тобто в зворотньому напрямку. Назад йшли вже по дорозі і ... пам'ятаєте я писав, що розкажу хто використовує душ на березі річки? От. Знайомтесь - місцеві брутальні качки.
На відміну від снарядів в київському Гідропарку ці тренажри фабричні, але суть та ж. Накачування м'язів на свіжому повітрі, спілкування з собі подібними... тільки от чому на хіднику біля дороги... не розумію.
Проминули Стадіон "Раздан" (Հրազդան մարզադաշտ). Давно в нас вже закінчилися часи, коли на стадіонах торгували секондом, призабули ми як воно може бути. А тут це і не припинялося.
Далі правіше і піднятися на гору. Ми йшли до Цицернакаберду (Ցեղասպանության զոհերի հուշարձան) — меморіального комплексу , присвяченому жертвам Геноциду вірмен 1915 року, що розташований на однойменному пагорбі.
В першому пості я писав вже, що ми відвідували Вірменію якраз в ті дні, коли відбувалися заходи, спрямовані на вшанування жертв турецього геноциду вірмен, що відбувався в 1915-1918 роках в Османській імперії.
Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли младотурецькі правителі, головну роль серед яких грали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбул і депортувати. Багато хто був цього ж дня убитий.
Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн вірмен, інші втекли або були виселені османами в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість з них загинула від голоду та хвороб. Понад 1000000 вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.
Я не буду докладно описувати цю історичну подію, кому цікаво сам зможе знайти інформацію, але зазначу два факти:
1.Помста не забарилася. Було створено організацію, метою якої була помста за вбивство вірмен. Всього за три роки було вбито близько 80 організаторів геноциду. Також було ліквідовано кілька тисяч учасників геноциду нижчого рангу.
2.Україна офіційно не визнала факт геноциду, щоб не сваритисяз з Туреччиною і Азейбарджаном, дружити з якими більш вихідно економічно.
І це країна. яка бореться за визнання Голодомору геноцидром українського народу... йобаний стид...
Будівництво комплексу, подібного Цицернакаберду в Радянські часи — само по собі факт надзвичайний. Досить сказати, що закон про будівництво в Єревані пам'ятника «в пам'ять жертв геноциду 1915 року» виявився єдиним документом вірменською мовою, прийнятим ЦК КП Вірменії протягом 1960-х років. Незвичайність подібного рішення послужила приводом для народження кількох версій про обставини його прийняття. Згідно з найпоширенішою з них, радянська влада була змушена дати згоду на будівництво пам'ятника після відкритих виступів громадськості в Єревані в 1965 році.
Ці квіти принесли звичайні люди. Без примусу, не для показухи... Біла заздрість до маленького, але гордого народу (хо вірменів і не дуже люблю, мутні трохи). Народу. З великої літери.
Ці фото було зроблено 26 квітня ( сумна дата для України), тобто через лва дні після офіційної дати вшанування. А люди все йшли і йшли...javascript:void(0);
44-метрова стела символізує волю до відродження вірменського народу.Вздовж всієї стели від основи до вершини тягнеться глибокий виріз або розлом, що розділяє її на дві частини. Стела символізує розколотий вірменський народ, менша частина якого живе у Вірменії, а більша — в діаспорі.
Поруч зі стелою знаходиться постамент — конус, утворений дванадцятьма великими кам'яними плитами. У центрі конуса, на глибині 1,5 метрів горить вічний вогонь.
Останньою добудованою будівлею комплексу став відкритий в 1995 році на іншому кінці парку музей геноциду. Музей майже цілком знаходиться під землею, складається з двох поверхів загальною площею 2000 м².
Ну а ще звідси неймовірний вид на символ країни, який знаходиться в емуграції... звідси неймовірний вид на величний Арарат.
На заході сонця просто неймовірне видовище.
Каняка зацінив.
Рушили назад в місто. Цього разу пішли більш центральною дорогою. На пагорбі Цицернакаберд також розташовано Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна («Կարեն Դեմիրճյանի անվան» Մարզահամերգային համալիր). Дивна така архітектура... Особливо для такого місця.
Спустилися повз вонтан до міста і рушили пішки в сторону центру. Хоч на завтра в нас і було багато чого заплановано, але вирішили трохи прогулятися. Я особливо нічого не фоткав, просто гуляли, насолоджуючись весняним ( хоч і доволі холодним) вечором.
Зранку на нас знову чекала дорога. Тож буде цікаво. Не перемикайтеся.
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).
Колія прокладена берегом річки. Надибали такий от імпровізований душ, і басейн. Трохи пізніше покажу хто їм користується.
Річка дуже мальовнича, але я б не сказав, що чиста.
Прийшли на станцію Дитячої залізниці. Локомотиви тут завмерли... сподіваюся, що не на завжди.
Єреванская дитяча залізниця (Երեւանի մանկական երկաթուղի), також Мала Закавказска залізниця - була відкрита 9 червня 1937 року і є однією з найдавніших дитячих залізниць на теренах бувшої СРСР.
Тягнеться на 2,1 кілометри дном Разданської ущелини.
Хоч виглядає все і доволі закинутим, але вичитав, що дорога таки працює. Хоч і нерегулярно. В основному вихідними і без графіку руху. Нам не пощастило і ми побачили лише застиглі локомотиви і вагони розмальовані якимось гандонами.
Станція ж на відміну від рухомого складу перебувала в доволі непоганому стані.
Рушили далі... тобто в зворотньому напрямку. Назад йшли вже по дорозі і ... пам'ятаєте я писав, що розкажу хто використовує душ на березі річки? От. Знайомтесь - місцеві брутальні качки.
На відміну від снарядів в київському Гідропарку ці тренажри фабричні, але суть та ж. Накачування м'язів на свіжому повітрі, спілкування з собі подібними... тільки от чому на хіднику біля дороги... не розумію.
Проминули Стадіон "Раздан" (Հրազդան մարզադաշտ). Давно в нас вже закінчилися часи, коли на стадіонах торгували секондом, призабули ми як воно може бути. А тут це і не припинялося.
Далі правіше і піднятися на гору. Ми йшли до Цицернакаберду (Ցեղասպանության զոհերի հուշարձան) — меморіального комплексу , присвяченому жертвам Геноциду вірмен 1915 року, що розташований на однойменному пагорбі.
В першому пості я писав вже, що ми відвідували Вірменію якраз в ті дні, коли відбувалися заходи, спрямовані на вшанування жертв турецього геноциду вірмен, що відбувався в 1915-1918 роках в Османській імперії.
Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли младотурецькі правителі, головну роль серед яких грали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбул і депортувати. Багато хто був цього ж дня убитий.
Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн вірмен, інші втекли або були виселені османами в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість з них загинула від голоду та хвороб. Понад 1000000 вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.
Я не буду докладно описувати цю історичну подію, кому цікаво сам зможе знайти інформацію, але зазначу два факти:
1.Помста не забарилася. Було створено організацію, метою якої була помста за вбивство вірмен. Всього за три роки було вбито близько 80 організаторів геноциду. Також було ліквідовано кілька тисяч учасників геноциду нижчого рангу.
2.Україна офіційно не визнала факт геноциду, щоб не сваритисяз з Туреччиною і Азейбарджаном, дружити з якими більш вихідно економічно.
І це країна. яка бореться за визнання Голодомору геноцидром українського народу... йобаний стид...
Будівництво комплексу, подібного Цицернакаберду в Радянські часи — само по собі факт надзвичайний. Досить сказати, що закон про будівництво в Єревані пам'ятника «в пам'ять жертв геноциду 1915 року» виявився єдиним документом вірменською мовою, прийнятим ЦК КП Вірменії протягом 1960-х років. Незвичайність подібного рішення послужила приводом для народження кількох версій про обставини його прийняття. Згідно з найпоширенішою з них, радянська влада була змушена дати згоду на будівництво пам'ятника після відкритих виступів громадськості в Єревані в 1965 році.
Ці квіти принесли звичайні люди. Без примусу, не для показухи... Біла заздрість до маленького, але гордого народу (хо вірменів і не дуже люблю, мутні трохи). Народу. З великої літери.
Ці фото було зроблено 26 квітня ( сумна дата для України), тобто через лва дні після офіційної дати вшанування. А люди все йшли і йшли...javascript:void(0);
44-метрова стела символізує волю до відродження вірменського народу.Вздовж всієї стели від основи до вершини тягнеться глибокий виріз або розлом, що розділяє її на дві частини. Стела символізує розколотий вірменський народ, менша частина якого живе у Вірменії, а більша — в діаспорі.
Поруч зі стелою знаходиться постамент — конус, утворений дванадцятьма великими кам'яними плитами. У центрі конуса, на глибині 1,5 метрів горить вічний вогонь.
Останньою добудованою будівлею комплексу став відкритий в 1995 році на іншому кінці парку музей геноциду. Музей майже цілком знаходиться під землею, складається з двох поверхів загальною площею 2000 м².
Ну а ще звідси неймовірний вид на символ країни, який знаходиться в емуграції... звідси неймовірний вид на величний Арарат.
На заході сонця просто неймовірне видовище.
Каняка зацінив.
Рушили назад в місто. Цього разу пішли більш центральною дорогою. На пагорбі Цицернакаберд також розташовано Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна («Կարեն Դեմիրճյանի անվան» Մարզահամերգային համալիր). Дивна така архітектура... Особливо для такого місця.
Спустилися повз вонтан до міста і рушили пішки в сторону центру. Хоч на завтра в нас і було багато чого заплановано, але вирішили трохи прогулятися. Я особливо нічого не фоткав, просто гуляли, насолоджуючись весняним ( хоч і доволі холодним) вечором.
Зранку на нас знову чекала дорога. Тож буде цікаво. Не перемикайтеся.
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).
