Про Дрогобич. Частина друга. Австралійсько - угорські етюди
Saturday, 5 January 2019 17:27![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerОй, на горі церква,
При долині корчма,
А у тій корчонці
П'ють в чужій сторонці
При долині корчма,
А у тій корчонці
П'ють в чужій сторонці
Про Трускавець. Частина перша. За пивом
Про Трускавець. Частина друга. Гуляючи
Про Трускавець. Зелень і бетон
Про Трускавець. Частина четверта. Музей
Про Трускавець. Частина п'ята. Вечірня
Про Дрогобич. Частина перша. З висоти
Спустившись з оглядового майданчику Ратуші ми рушили до найвизначнішої пам'ятки містечка.
Старовинної Церкви св. Юра.
По дорозі ще побачили от місцеву семінарію. Явно не кацапського патріархату.
Та і просто примно прогулятися тут вуличками. Чисто. Культурно).
Побачили раритет, мабуть старіший за церкву(((.
А от і вона. Церква Святого Юра,яку в 2013 році внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Заплатили за квиток по 15 гривень і враженими почали роздивлятися внутрішні розписи. Це щось неймовірне.
Унікальні розписи та іконостас датуються 17 століттям, автором яких був Стефан Медицький. У всій країні налічується не більше десятка дерев'яних храмів, в яких збережено оригінальний внутрішній розпис, і в цей короткий список входять церкви Чесного Хреста і Святого Юра у Дрогобичі.
Унікальність старовинних розписів полягає в тому, що вони дозволяють дізнатися, як представляли рай і пекло наші предки, дають можливість побачити, в якому одязі ходили в ті часи.
Церква святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.
У 1657 році з с. Надіїв поблизу Долини перевезено стару церкву і з її матеріалу поставили [добудували!] існуючу, збудувавши з вівтарного зрубу бабинець, а вівтар зробили з нового матеріалу. Тут, насправді, дрогобицька церква не є привезена, як це поширено визнавати, а є лиш добудована із надієвських брусів її 1/3 частина (бабинець та Введенський приділ), що мовить про цілком місцеве походження пам'ятки. Про «привезення церкви», є чимало поширених відомостей: одна з них мовить про те, що, буцімто, церкву привезли з-під Москви. А в дилогії дрогобичанина Анджея Хцюка ми можемо прочитати і те, що її було розібрано і привезено із Києва.
В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили її на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю.
Для нас же з Оленкою церква стала місцем цікавого знайомства.
Коли ми були в середині і роздивлялися розписи, до касирки підійшов якийсь іноземець. На мигах вона дала зрозуміти йому, що це музей і треба купити квиток. А далі почалися проблеми.
Він щось довго намагався пояснити їй, в тітоньки в англійською було зовсім ніяк.
Вирішили допомогти.
Спільними зусиллями з'ясували, що він хоче потрапити в середину церкви Чесного Хреста, він там був, але там виявилося закрито.
Тітонька пообіцяла нам, що визвонить когось і нам відкриють церкву.
Взявши на поруки іноземця ми вирушили в потрібну сторону.
По дорозі, правда, завернули до найстарішої в Україні ( та і у Європі) працюючої солеварні.
Сіль – це символ Дрогобича. Про це свідчить навіть герб міста, на якому зображено дев'ять топок солі. Її виробництво тут почали раніше, аніж зафіксована перша історична згадка про саме місто. На сьогодні це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. Проте зараз солеваріння – на межі зникнення. Якщо наприкінці минулого століття щодня на заводі виготовляли понад 20 тонн солі, то зараз – 400 кг, а більшість приміщень підприємства – в аварійному стані.
Дядьки на солеварні радо нас зустріли. Радо провели екскурсію. Показали все. Розказали як все працює. Вони от реально пишаються, що працюють тут. Ну, а може їм просто нудно)).
Ще б отримували достойну оплату...
Прочитав ось в інетах, що в березні 18-го року роботу на підприємстві зупинили, через порушення умов праці... цікаво, як там воно зараз.
Всі ці будівлі радше нагадують закинуті старі склади, аніж діюче підприємство, яке ще й до того всього приносило хоч і не великий, але все ж прибуток – приблизно 200 тис. грн на рік.
Цікаво. що саме сіль дала назву цьому регіону.
Більшість вчених вважають, що походження назви "Галичина" є від солі. Грецькою кухонна сіль звучить як «гальц», «галіт». Коли через пісок та глину фільтруються підземні води, в них той галіт розчиняється й утворюється природний розсіл. І вже тисячу років цей розсіл тут видобувають.
На пам'ятній таблиці вказано, що солеварне виробництво на цьому місці розпочалось у 13 столітті. Але в Києво-Печерському патерику ще у 1097 було написано, що якщо припинити довозити сіль із галицьких земель, то "не бути солі на всій Русі".
У всій Європі, сіль видобувають у вигляді руди. Її викопують у шахтах, подрібнюють та фасують. Таку сіль ще називають кам’яною. І лише в Дрогобичі зберегли древній метод – виварювання з розсолу концентрацією 300-310 г солі на літр. Цю рідину ще називають ропою. Для її отримання тут викопали криницю діаметром 2 на 3 метри та глибиною понад 50 метрів. Виварена сіль є чистішою та кориснішою, ніж кам'яна. При кип'ятінні з розсолу випаровується увесь шкідливий бром. Але навіть невиварений розсіл також є значно чистішим від соляної руди. Це стало відомо у 1907 році. Тоді австрійці, які детально досліджували хімічний склад тутешнього «білого золота», засвідчили, що в розсолі вміст брому набагато менший, ніж у кам’яній солі.
Виглядає це все сумно. Відреставрувати б його трохи. прокласти туристичний маршрут. Я був у Вєлічці в Польщі, я бачив яку з цього можна зробити атракцію.. ех.
Наостанок дядьки подарували нам кожному по пакету свіжої, ще тепленької солі. Ми нашому екскурсоводу дали грошей. Він не наполягав, але нам і не шкода було за цікаву розповідь. Рушили далі.
Тітонька в Церкві святого Юра нас обманула. В Церкві Воздвиження Чесного Хреста нас ніхто не чекав.
Нам трохи соромно стало перед іноземним гостем. Ми побродили навколо. спробувати віднайти контакти ключниці в сусідній пожежній частині.. але нічого не вийшло.
Походили навколо. Позаглядали в щілини.
Дерев'яна тризрубна церква Чесного Хреста знаходиться недалеко від Святого Юра, за адресою вул. Зварицька,7. Обидва храми практично ровесники, та, на відміну від Юра, церква Чесного Хреста не так відома туристам. А тут вже прямопротилежна ситуація з дрогобиччанами: ті якраз про цей храм значно більше обізнані, аніж про святого Юра. Ще б пак: церква Чесного Хреста знаходиться на території міської пожежної частини, акурат біля волейбольного майданчику)).
Храм виник на початку XVI століття, в 1661 році був розширений: над бабинцем була облаштована каплиця Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею. В 1715р. проведено ремонт інтер'єру, при якому вирізана частина стіни поміж бабинцем та центральним об'ємом храму.
В інтер'єрі зберігся темперний монументальний живопис: східний об'єм церкви було розписано в 1613 році, центральний зруб - в 1736р., а каплицю - в 1672 році. Навколо дверей у храм теж можна помітити залишки старих розписів.
Будівля в гіршому стані ніж Святого Юра.. але не менш шикарна...
А ще тут не менш шикарна і старовинна дзвінниця. Також дерев'яна.
Ми ж глянули на мапі, що недалеко знаходиться ще один храм . Рушили туди. З сіллю в руках, ага.
По дорозі нарешті розговорилися з нашим попутчиком.
Звати його Аттіла Коса. За національністю він угорець, має громадянство Австралії, а взагалі зараз ( на той час, літо 2017) живе вже пару років в Таіланді.
Має хоббі. Їздить по світу і фотографує дерев'яні будівлі. Влітку 2017 його от занесло в Україну.
На час зустрічі з нами вже встиг побувати в Карпатах, Львові... У Львові в хостелі в нього вкрали ноут. Він, правда, не виглядав надто зажуреним). Чи може просто з радості. що має з ким поговорити.
Каже дуже важко подорожувати Україною, бо майже ніхто не говорить англійською, навіть купити квиток кудись викликає величезні труднощі.
В нього в Україні є правда якісь друзі в Києві ( до яких він потім поїде). вони трохи допомогають).
Розпитали ми в нього все це поки йшли до Церкви святої великомучениці Параскевії П'ятниці.
Йшли так і розмовляли. Аттіла з пакетом солі в руках. Він не мав наплічника, носитися з нею незручно було. Хотів викинути. Ми сказали що ніззя і подарували сіль першій зустрічній жіночці. Пояснили ситуйовину. Вона трошки прифігіла, але сіль взяла).
Церква святої великомучениці Параскевії виявилася красим дерев'яним храмом. Не таким давнім як ті. що ми дивилися раніше, але Аттіла був задоволений. Красиво.
Рущили до центру. Нашому гостю потрібно було вже повертатися до Львова, ми ж хотіли ще прогулятися центром.
Побачили по дорозі монументальну будівлю школи!)) В такому будинку і міністерство якесь розмістити не соромно.
Аттіла запитав куди можна далі йому податися. Питав про Умань.
Порадили йому скататися ще в Трускавець, де багато дерев'яних вілл, розказали як потрапити до Одеси з Києва, про Умань розказали. Порадили завернути у Вилково, коли буде в Одесі.
І розпрощалися. він рушив до автостанції, ми ж Оленкою посунули далі гуляти містом. І взагалі пообідати вже був час).
Аттіли немає в соціальних мережах, але пізніше його фотогблог Оленка таки знайшла десь. Фотки викладували його київські друзі. Лінк, нажаль, я загубив(.
Але тут Оленка приходить на допомогу!
От Лінк
Приємно було бачити, що дядько ( а яму років під 40 було( Оленка от поправляє, каже 52 роки йому тоді було)). таки дослухався нас і махнув в Трускавець.. і в Одесі потім побував).
А вам от будівля Дрогобицького обласного театру...
І Лис Микита. Франка тут пам'ятають).
На сьогодні поки все. але про Дрогобич ще буде цікавого. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
Та і просто примно прогулятися тут вуличками. Чисто. Культурно).
Побачили раритет, мабуть старіший за церкву(((.
А от і вона. Церква Святого Юра,яку в 2013 році внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Заплатили за квиток по 15 гривень і враженими почали роздивлятися внутрішні розписи. Це щось неймовірне.
Унікальні розписи та іконостас датуються 17 століттям, автором яких був Стефан Медицький. У всій країні налічується не більше десятка дерев'яних храмів, в яких збережено оригінальний внутрішній розпис, і в цей короткий список входять церкви Чесного Хреста і Святого Юра у Дрогобичі.
Унікальність старовинних розписів полягає в тому, що вони дозволяють дізнатися, як представляли рай і пекло наші предки, дають можливість побачити, в якому одязі ходили в ті часи.
Церква святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.
У 1657 році з с. Надіїв поблизу Долини перевезено стару церкву і з її матеріалу поставили [добудували!] існуючу, збудувавши з вівтарного зрубу бабинець, а вівтар зробили з нового матеріалу. Тут, насправді, дрогобицька церква не є привезена, як це поширено визнавати, а є лиш добудована із надієвських брусів її 1/3 частина (бабинець та Введенський приділ), що мовить про цілком місцеве походження пам'ятки. Про «привезення церкви», є чимало поширених відомостей: одна з них мовить про те, що, буцімто, церкву привезли з-під Москви. А в дилогії дрогобичанина Анджея Хцюка ми можемо прочитати і те, що її було розібрано і привезено із Києва.
В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили її на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю.
Для нас же з Оленкою церква стала місцем цікавого знайомства.
Коли ми були в середині і роздивлялися розписи, до касирки підійшов якийсь іноземець. На мигах вона дала зрозуміти йому, що це музей і треба купити квиток. А далі почалися проблеми.
Він щось довго намагався пояснити їй, в тітоньки в англійською було зовсім ніяк.
Вирішили допомогти.
Спільними зусиллями з'ясували, що він хоче потрапити в середину церкви Чесного Хреста, він там був, але там виявилося закрито.
Тітонька пообіцяла нам, що визвонить когось і нам відкриють церкву.
Взявши на поруки іноземця ми вирушили в потрібну сторону.
По дорозі, правда, завернули до найстарішої в Україні ( та і у Європі) працюючої солеварні.
Сіль – це символ Дрогобича. Про це свідчить навіть герб міста, на якому зображено дев'ять топок солі. Її виробництво тут почали раніше, аніж зафіксована перша історична згадка про саме місто. На сьогодні це єдине підприємство в Європі, де сіль виготовляють тим же методом, що й тисячоліття тому – виварюванням з природної ропи. Проте зараз солеваріння – на межі зникнення. Якщо наприкінці минулого століття щодня на заводі виготовляли понад 20 тонн солі, то зараз – 400 кг, а більшість приміщень підприємства – в аварійному стані.
Дядьки на солеварні радо нас зустріли. Радо провели екскурсію. Показали все. Розказали як все працює. Вони от реально пишаються, що працюють тут. Ну, а може їм просто нудно)).
Ще б отримували достойну оплату...
Прочитав ось в інетах, що в березні 18-го року роботу на підприємстві зупинили, через порушення умов праці... цікаво, як там воно зараз.
Всі ці будівлі радше нагадують закинуті старі склади, аніж діюче підприємство, яке ще й до того всього приносило хоч і не великий, але все ж прибуток – приблизно 200 тис. грн на рік.
Цікаво. що саме сіль дала назву цьому регіону.
Більшість вчених вважають, що походження назви "Галичина" є від солі. Грецькою кухонна сіль звучить як «гальц», «галіт». Коли через пісок та глину фільтруються підземні води, в них той галіт розчиняється й утворюється природний розсіл. І вже тисячу років цей розсіл тут видобувають.
На пам'ятній таблиці вказано, що солеварне виробництво на цьому місці розпочалось у 13 столітті. Але в Києво-Печерському патерику ще у 1097 було написано, що якщо припинити довозити сіль із галицьких земель, то "не бути солі на всій Русі".
У всій Європі, сіль видобувають у вигляді руди. Її викопують у шахтах, подрібнюють та фасують. Таку сіль ще називають кам’яною. І лише в Дрогобичі зберегли древній метод – виварювання з розсолу концентрацією 300-310 г солі на літр. Цю рідину ще називають ропою. Для її отримання тут викопали криницю діаметром 2 на 3 метри та глибиною понад 50 метрів. Виварена сіль є чистішою та кориснішою, ніж кам'яна. При кип'ятінні з розсолу випаровується увесь шкідливий бром. Але навіть невиварений розсіл також є значно чистішим від соляної руди. Це стало відомо у 1907 році. Тоді австрійці, які детально досліджували хімічний склад тутешнього «білого золота», засвідчили, що в розсолі вміст брому набагато менший, ніж у кам’яній солі.
Виглядає це все сумно. Відреставрувати б його трохи. прокласти туристичний маршрут. Я був у Вєлічці в Польщі, я бачив яку з цього можна зробити атракцію.. ех.
Наостанок дядьки подарували нам кожному по пакету свіжої, ще тепленької солі. Ми нашому екскурсоводу дали грошей. Він не наполягав, але нам і не шкода було за цікаву розповідь. Рушили далі.
Тітонька в Церкві святого Юра нас обманула. В Церкві Воздвиження Чесного Хреста нас ніхто не чекав.
Нам трохи соромно стало перед іноземним гостем. Ми побродили навколо. спробувати віднайти контакти ключниці в сусідній пожежній частині.. але нічого не вийшло.
Походили навколо. Позаглядали в щілини.
Дерев'яна тризрубна церква Чесного Хреста знаходиться недалеко від Святого Юра, за адресою вул. Зварицька,7. Обидва храми практично ровесники, та, на відміну від Юра, церква Чесного Хреста не так відома туристам. А тут вже прямопротилежна ситуація з дрогобиччанами: ті якраз про цей храм значно більше обізнані, аніж про святого Юра. Ще б пак: церква Чесного Хреста знаходиться на території міської пожежної частини, акурат біля волейбольного майданчику)).
Храм виник на початку XVI століття, в 1661 році був розширений: над бабинцем була облаштована каплиця Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею. В 1715р. проведено ремонт інтер'єру, при якому вирізана частина стіни поміж бабинцем та центральним об'ємом храму.
В інтер'єрі зберігся темперний монументальний живопис: східний об'єм церкви було розписано в 1613 році, центральний зруб - в 1736р., а каплицю - в 1672 році. Навколо дверей у храм теж можна помітити залишки старих розписів.
Будівля в гіршому стані ніж Святого Юра.. але не менш шикарна...
А ще тут не менш шикарна і старовинна дзвінниця. Також дерев'яна.
Ми ж глянули на мапі, що недалеко знаходиться ще один храм . Рушили туди. З сіллю в руках, ага.
По дорозі нарешті розговорилися з нашим попутчиком.
Звати його Аттіла Коса. За національністю він угорець, має громадянство Австралії, а взагалі зараз ( на той час, літо 2017) живе вже пару років в Таіланді.
Має хоббі. Їздить по світу і фотографує дерев'яні будівлі. Влітку 2017 його от занесло в Україну.
На час зустрічі з нами вже встиг побувати в Карпатах, Львові... У Львові в хостелі в нього вкрали ноут. Він, правда, не виглядав надто зажуреним). Чи може просто з радості. що має з ким поговорити.
Каже дуже важко подорожувати Україною, бо майже ніхто не говорить англійською, навіть купити квиток кудись викликає величезні труднощі.
В нього в Україні є правда якісь друзі в Києві ( до яких він потім поїде). вони трохи допомогають).
Розпитали ми в нього все це поки йшли до Церкви святої великомучениці Параскевії П'ятниці.
Йшли так і розмовляли. Аттіла з пакетом солі в руках. Він не мав наплічника, носитися з нею незручно було. Хотів викинути. Ми сказали що ніззя і подарували сіль першій зустрічній жіночці. Пояснили ситуйовину. Вона трошки прифігіла, але сіль взяла).
Церква святої великомучениці Параскевії виявилася красим дерев'яним храмом. Не таким давнім як ті. що ми дивилися раніше, але Аттіла був задоволений. Красиво.
Рущили до центру. Нашому гостю потрібно було вже повертатися до Львова, ми ж хотіли ще прогулятися центром.
Побачили по дорозі монументальну будівлю школи!)) В такому будинку і міністерство якесь розмістити не соромно.
Аттіла запитав куди можна далі йому податися. Питав про Умань.
Порадили йому скататися ще в Трускавець, де багато дерев'яних вілл, розказали як потрапити до Одеси з Києва, про Умань розказали. Порадили завернути у Вилково, коли буде в Одесі.
І розпрощалися. він рушив до автостанції, ми ж Оленкою посунули далі гуляти містом. І взагалі пообідати вже був час).
Аттіли немає в соціальних мережах, але пізніше його фотогблог Оленка таки знайшла десь. Фотки викладували його київські друзі. Лінк, нажаль, я загубив(.
Але тут Оленка приходить на допомогу!
От Лінк
Приємно було бачити, що дядько ( а яму років під 40 було( Оленка от поправляє, каже 52 роки йому тоді було)). таки дослухався нас і махнув в Трускавець.. і в Одесі потім побував).
А вам от будівля Дрогобицького обласного театру...
І Лис Микита. Франка тут пам'ятають).
На сьогодні поки все. але про Дрогобич ще буде цікавого. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
