Про Трускавець. Частина четверта. Музей
Thursday, 14 June 2018 21:44На віях дощ... І солоніє мить...
Блідніють сни рожевокольорові...
У затишку моїх сумних пісень
Тепер музей забутої любові...
Блідніють сни рожевокольорові...
У затишку моїх сумних пісень
Тепер музей забутої любові...
Про Трускавець. Частина перша. За пивом
Про Трускавець. Частина друга. Гуляючи
Про Трускавець. Зелень і бетон
Не треба дивитися так скептично. Музей несподівано прекрасний.

Музей розмістився в одному з найгарніших будинків Трускавця, пам'ятці дерев'яної архітектури початку XX століття старовинній віллі «Гопляна»
Будівля неймовірна. Ходячи всередині, слухаючи рипіння дерев'яних дощок, вдихаючи запах старого дерев'яного будинку майже переносишмя туди, на початок 20 - го століття.

Вілла побудована у 1924 році у традиційних формах модерну з елементами «закопанського» стилю за проектом українського архітектора Яна Семковича.
Це єдина зі збережених вілл зрубної конструкції, зведена з тесаних смерекових колод, з'єднаних між собою за допомогою врубок.
В інтер'єрі з центрального фойє на другий поверх ведуть тримаршеві сходи. Міжповерхову площадку між першим і другим сходовими маршами прикрашає вітраж із зображенням давнього павільйону «Нафтуся», виконаний у 1925 році фірмою Станіслава-Ґабріеля Желенського у Кракові. У 1976 році вітраж відреставрував у Львові Анатолій Чобітько.
В 1939 році вілу було націоналізовано (вгадайте ким), під час Другої світової війни в будівлі було розміщено госпіталь, а до 1949 року в підвалі будинку працював цех з розливу мінеральної води "Юзя".
Потім тут знаходилися корпус санаторію і адміністрація санаторію. В 1992 році будівлю повернули громаді і відкрили музей одного з найвідоміших трускавчан Миколи Біласа. Роботи якого дуже пасують прекрасній старовинній вілі.



Михайло Якимович Білас — український майстер гобелену, модельєр. Народний художник України.
Михайло закінчив Дрогобицьку гімназію, потім вчився в хореографічній студії. Мав чудовий голос, навчився добре танцювати. Закінчивши клас вокалу, пішов відразу на другий курс художнього училища І. Труша у Львові.
У 29 років знову став студентом відділення художнього текстилю Львівського інституту ужиткової і декоративної майстерності (нині Львівська Академія Мистецтв). Шість років напруженого навчання в інституті, яке закінчив у 1959 році вже зі званням «Народний художник України» (1955).
У 1959—1973 роках Михайло Білас — старший і головний художник-модельєр будинків моделей у Львові, Харкові, Києві. Від 1967 року він — член Львівської Спілки художників України.
Асортимент творів Михайла Біласа: гобелени, килими, міні-гобелени, аплікації, вишиті килимки, сервети, ляльки.
На цьому офіційна частина закінчилася. Покажу вам красу.
Я навіть не підозрював, що мене може зачепити таке мистецтво.


Роботи біласа просто світяться якоюсь внутрішньою енергію. Показують українців і їх звичаї веселими і життєрадісними. Майже ніякого страждання ( так притаманного українській класичній культури). Просто життя. Як воно є.

Надовго залипли біля серії гобеленів про Гуцульське весілля.


Деталі - просто прекрасні.



Вироби без сюжетів також заворожують.


Вся ота краса робилася на такому от ткацькому станку.

Порадувало, що релігійних тем не дуже багато.

( релігійна тема індусів)

В музеї зовсім не відчувається совковості і запаху нафталіну. Він відчувається якимось домашнім.
В підвальному приміщенні ( там де колись розливали "Юзю") зараз вілкрито картинну галерею зі змінною експозицією.
Ми потрапили на виставку молодих художників.



Також дуже світла і позитивна експозиція.

Музей дуже раджу. Квитки традиційно коштують смішних грошей. Щось типу вартості однієї кави.

Ми ж з Оленкою пішли не на каву, а в "П'яну вишню" ( тоді така була тільки у Львові і Трускавці) ... Відкрили для себе підступний кампотик...

На цьому , власне, історію можна і закінчувати, бо куштували ми на голодний шлунок.


А що було далі , про то розкажу наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.

Музей розмістився в одному з найгарніших будинків Трускавця, пам'ятці дерев'яної архітектури початку XX століття старовинній віллі «Гопляна»
Будівля неймовірна. Ходячи всередині, слухаючи рипіння дерев'яних дощок, вдихаючи запах старого дерев'яного будинку майже переносишмя туди, на початок 20 - го століття.

Вілла побудована у 1924 році у традиційних формах модерну з елементами «закопанського» стилю за проектом українського архітектора Яна Семковича.
Це єдина зі збережених вілл зрубної конструкції, зведена з тесаних смерекових колод, з'єднаних між собою за допомогою врубок.
В інтер'єрі з центрального фойє на другий поверх ведуть тримаршеві сходи. Міжповерхову площадку між першим і другим сходовими маршами прикрашає вітраж із зображенням давнього павільйону «Нафтуся», виконаний у 1925 році фірмою Станіслава-Ґабріеля Желенського у Кракові. У 1976 році вітраж відреставрував у Львові Анатолій Чобітько.
В 1939 році вілу було націоналізовано (вгадайте ким), під час Другої світової війни в будівлі було розміщено госпіталь, а до 1949 року в підвалі будинку працював цех з розливу мінеральної води "Юзя".
Потім тут знаходилися корпус санаторію і адміністрація санаторію. В 1992 році будівлю повернули громаді і відкрили музей одного з найвідоміших трускавчан Миколи Біласа. Роботи якого дуже пасують прекрасній старовинній вілі.



Михайло Якимович Білас — український майстер гобелену, модельєр. Народний художник України.
Михайло закінчив Дрогобицьку гімназію, потім вчився в хореографічній студії. Мав чудовий голос, навчився добре танцювати. Закінчивши клас вокалу, пішов відразу на другий курс художнього училища І. Труша у Львові.
У 29 років знову став студентом відділення художнього текстилю Львівського інституту ужиткової і декоративної майстерності (нині Львівська Академія Мистецтв). Шість років напруженого навчання в інституті, яке закінчив у 1959 році вже зі званням «Народний художник України» (1955).
У 1959—1973 роках Михайло Білас — старший і головний художник-модельєр будинків моделей у Львові, Харкові, Києві. Від 1967 року він — член Львівської Спілки художників України.
Асортимент творів Михайла Біласа: гобелени, килими, міні-гобелени, аплікації, вишиті килимки, сервети, ляльки.
На цьому офіційна частина закінчилася. Покажу вам красу.
Я навіть не підозрював, що мене може зачепити таке мистецтво.


Роботи біласа просто світяться якоюсь внутрішньою енергію. Показують українців і їх звичаї веселими і життєрадісними. Майже ніякого страждання ( так притаманного українській класичній культури). Просто життя. Як воно є.

Надовго залипли біля серії гобеленів про Гуцульське весілля.


Деталі - просто прекрасні.



Вироби без сюжетів також заворожують.


Вся ота краса робилася на такому от ткацькому станку.

Порадувало, що релігійних тем не дуже багато.

( релігійна тема індусів)

В музеї зовсім не відчувається совковості і запаху нафталіну. Він відчувається якимось домашнім.
В підвальному приміщенні ( там де колись розливали "Юзю") зараз вілкрито картинну галерею зі змінною експозицією.
Ми потрапили на виставку молодих художників.



Також дуже світла і позитивна експозиція.

Музей дуже раджу. Квитки традиційно коштують смішних грошей. Щось типу вартості однієї кави.

Ми ж з Оленкою пішли не на каву, а в "П'яну вишню" ( тоді така була тільки у Львові і Трускавці) ... Відкрили для себе підступний кампотик...

На цьому , власне, історію можна і закінчувати, бо куштували ми на голодний шлунок.


А що було далі , про то розкажу наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.

no subject
2018-06-19 15:16 (UTC)no subject
2018-06-21 03:40 (UTC)