Про спеку

[falkoner]

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.

Китайські/японські, кароч якісь вузькоокі туристи на променаді в Пирогово. А ви як боретеся зі спекою?

Ну і як тут не згадати Ушкалова.

— Куди-куди? — пита Пітер.
— У Карків, це Україна.
— А де вона, ця Україна? — пита Пітер.
— Далеко, — відповідає батько, — і там холодно.
І ось сім’я починає ладнати Пітера в дорогу. Місцевий пастор качає з нету англо-український розмовник, батьки готують документи, переказують в один з українських банків п’ятнадцять косарів зелені, насилу розживаються на армійську «аляску», щоб дитя не відморозило бува свій чорний зад. Пастор два місяці вчить з Пітером українську.
2 червня. Пітер сходить по трапу літака в Борисполі. Температура +34 за Цельсієм. Пітер, звісна річ, в «алясці».
— Це точно Україна? — питає він на митному контролі.
— Точно, а що? — цікавиться знуджений гладкий митник.
— Я думав, — каже Пітер, — що тут холодно.
— Так літо ж, абізяна, — буркає незлостиво митник і ставить штамп.
— Дякую, — відповідає Пітер.