Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Китайські/японські, кароч якісь вузькоокі туристи на променаді в Пирогово. А ви як боретеся зі спекою?

Ну і як тут не згадати Ушкалова.
— Куди-куди? — пита Пітер.— У Карків, це Україна.
— А де вона, ця Україна? — пита Пітер.
— Далеко, — відповідає батько, — і там холодно.
І ось сім’я починає ладнати Пітера в дорогу. Місцевий пастор качає з нету англо-український розмовник, батьки готують документи, переказують в один з українських банків п’ятнадцять косарів зелені, насилу розживаються на армійську «аляску», щоб дитя не відморозило бува свій чорний зад. Пастор два місяці вчить з Пітером українську.
2 червня. Пітер сходить по трапу літака в Борисполі. Температура +34 за Цельсієм. Пітер, звісна річ, в «алясці».
— Це точно Україна? — питає він на митному контролі.
— Точно, а що? — цікавиться знуджений гладкий митник.
— Я думав, — каже Пітер, — що тут холодно.
— Так літо ж, абізяна, — буркає незлостиво митник і ставить штамп.
— Дякую, — відповідає Пітер.