Про Вільнюс2019. Довгий-довгий день

[falkoner]

Вставай!
Пий чай з молоком,
Молися на теплий душ!
Без тебе сьогодні сплять
Мілійони нових сердець!

Про Вільнюс2019. І знову "Привіт"

Якось склалося так, що до теки з подорожі до Вільнюса восени 2019 року не заглядав майже рік. Треба виправлятися.

Наш другий день у столиці Литви почався рано. Погода особливо не покращилася, було хмарно, але хоча б дощ припинився. Тож прокинулися раненько, поснідали вирушили гуляти містом. Потрібно було встигнути показати Оленці якомога більше мого улюбленого Вільнюсу.
Церква Святих Апостолів Петра та Павла (Šv. apaštalų Petro ir Povilo bažnyčia). Колись я був тут в середині — там розкішне біле оздоблення. Але цього разу ми потрапили в час служби, тож вирішили не заходити і не заважати.



Неподалік будівля посольства Британії у Вільнюсі.



Прямували ми до Садиби Тускуленай (Tuskulėnų dvaras) місця масових розстрілів литовців "братушками" з КДБ в 1944-1947 роках. Після відновлення незалежності Литви у 1990 році садибу відреставрували, а парк перетворили на меморіал жертвам радянських репресій. Нею керує Центр досліджень геноциду та опору Литви.
Це щось схоже на київську Биківню, але менше і набагато більш досліджене.
Під час розкопок, що проходили на його території з 1994 по 1996 рр., було знайдено останки 706 тіл; 40 було ідентифіковано. Останки з братської могили були поміщені в колумбарій, побудований під землею, під штучним пагорбом. НА фото нижче — саме вхід до колумбарію.



Садиба Тускуленай є найстарішою пам’яткою архітектури Жирмунаю (Žirmūnai — район Вілюнюсу). Нинішня садиба збудована у 1825 році за проектом Кароля Подчашинського (Karol Podczaszyński) в неокласичному стилі за наказом генерал-губернатора Литви Олександра Римського-Корсакова (Alexander Rimsky-Korsakov).













В середині музею написи литовського, англійською і мокшанською. Нащадки катів мають розуміти про що тут йдеться.






Катів також ідентифіковано і ніхто не приховує їх прізвищ.



Після відвідування комплексу сіли на тролейбус і поїхали в сторону центру. Ціни на проїзд з 2019 року не змінилися, але зараз квиток у водія купити не можна ( через пандемічні обмеження). В нас і так був проїзний тоді ( Vilnius City Card, до якої входив проїзд на громадському транспорті в столиці Литви).
Зараз проїзд коштує 0,65 євро за 30 хвилин і 0,9 євро за 60 хвилин.. також можна придбати проїзні квитки на день, 3 дні або 10 днів.



Той самий центр до якого ми їхали . Річка Няріс ( Neris) , на на задньому плані Костел св Архангела Рафаїла (Šv. arkangelo Rapolo bažnyčia). І діловий центр Вільнюса.



Міст Короля Міндаугаса (Karaliaus Mindaugo tiltas), через той же Няріс. Урочисте відкриття мосту відбулося 6 липня 2003 року і було присвячене до 750-річчя коронації короля Міндаугаса (Засновника династії литовських князів).



Проспект Гедимінуса (Gedimino pr) — головна вулиця міста. Гедимін ( Gediminas) — великий князь литовський (1316—1341). Родоначальник династії Гедиміновичів.



Куди ж без Собору святих Станіслава і Владислава (Vilniaus katedra). Будь-який туристичний шлях проходить повз нього.



Поспішали ми подивитися на зміну почесної варти і прапору біля Президенського палацу (Lietuvos Respublikos Prezidento kanceliarija) .






Церемонія доволі видовищна. Таке собі поєднання сучасності і минулого.
Побачити можна кожної неділі опівдні.



Потім вирушили досліджувати внутрішній двір того ж таки президентського палацу. Вхід вільний, але місце не бутафорське, реальна охорона, реальні металошукачі.



Такий от плац президентського палацу.



Поруч парк, в якому багацько цікавих скульптурок.












Восени він шикарний.



Вийшли з парку, навколишні вулички також дуже затишні.



Каняка зацінив місце.



Вид на парк Президентського палацу через паркан.



Перехрестя чотирьох вулиць. Universiteto, Dominikonų, Šv. Jono та Gaono.



Це «Ліхтарник» — дипломна робота відомого литовського скульптора Вітаутаса Наливайки (Vytautas Nalivaika), встановлена у 1986 році.



Трохи сучасного мистецтва Вілюнюсу. Цікава стіна на вулиці Літературній (Literatų).









А ці чайнички можна побачити на стіні кафешки на початку вилиці Бернадинської (Bernardinų).






А тут відразу і не згадаєш місце.. просто заходили в цікаві дворики.



Наступною зупинкою наших мандрів став Музей іграшок(Žaislų muziejus) у Вільнюсі.
Вхід до музею коштує 7 € , але з туристичними картами вхід для нас був безкоштовним. Зайшли погрітися по суті... і зовсім не прогадали. Трошки пірнули в дитинство.



Багато історичних іграшок... головне, більшість з них можна мацати.


















І для Каняки знайшлося заняття.



Думали забігти на півгодинки і зависли на пару. Реально, такий собі портал в дитинство.



В мене, наприклад, були такі солдатики...



Про таке, я міг тільки мріяти, звичайно.



А от настолку " Не унывай !" і зараз можна знайти десь на антресолях, якщо гарно поритися.



Скільки монеток по 15 копійок було свого часу витрачено на "Морський бій"... ехь... Ностальгія. Навіть розуміючи в якому гівні ми тоді жили все одно ностальгуєш... бо дитинство, що ж тут поробиш.



Пішли далі тусячити.



Вільнюська церква Пресвятої Діви Марії (Švč. Mergelės Marijos Ramintojos bažnyčia). Саме навпроти цього закинутого храму я жив в перший свій приїзд до столиці Литви.



Прямували ми до бастіону Вільнюського муру (Vilniaus gynybinės sienos bastėja). Як не дивно, я сюди потрапив вперше...
Вхід коштує 5 євро.






Не те , щоб місце аж надто вразило, але атмосферно і гарний вид звідси.












Намагалися повністю використати світловий день. Побачили зачинену зараз Католицьку церква Вознесіння.



Точно закрита. Ми двері пошарпали.



Ми йшли до Ужупісу, на фото він он там внизу.






Несподівані гнойовики в центрі столиці Європейської держави. Величенька така плантація.



Успенський Пречистенський собор ( Vilniaus Dievo Motinos Ėmimo į Dangų katedra).



Що ж таке Ужупіс (Užupio)? Ужупіс це така собі самопроголошена культурна республіка у Вільнюсі. По суті - це райончик, в якому сконцентровано проживають різні митці. Художники, поети, музиканти, гончарі, чеканщики, ювеліри. Зараз, власне, всі перші поверхи будинків займають галереї, тематичні кафешки, різні гончарні і художні майстерні. Дуже специфічно і незвично. Але круто). Гра в "республіку" свого часу досягла такого розмаху, що туристам, навіть, візи ставили в паспортах).



Знаменитий Янгол Заріччя (Užupio angelas) на центральній площі району.



Про Конституцію Ужупісу навіть розказувати не буду. По перше всі і так, мабуть, знають , а по друге, я вже два рази про це писав...
"Не перемагай.
Не боронися.
Не здавайся."



Трохи потинялися райончиком...






Міст Ужупіса (Užupio tiltas)... ні, він не один, але цей найвідоміший. Своєї черги покататися під ним ми так і не дочекалися... але , якщо чесно, то залазити в холодну жовтневу воду не надто і хотілося. Обмежилися тим, що поспостерігали за іншими).



День добігав кінця, і вже час був вечеряти. Обрали чудове місце. Пішли в гості до котявок у вільнюсівське Cat Cafe (Kačių Kavinė).






Ціни трошки вищі за середні, але воно того вартує. Бо їжа це не тільки наповнити шлунок, але й позитивні емоції. Чого-чого, а їх тут повні... лапки).









Вхід тільки в бахілах, котиків можна гладити тільки якщо вони не проти, годувати їх заборонено. Мілота...


















Далі вирушили до хостелу відпочивати, на наступний день у нас було багато планів. Але про це іншим разом ( сподіваюся не через рік), буде цікаво. Не перемикайтеся.