Про Вільнюс. Частина сьома. Нетуристична
Wednesday, 4 April 2018 20:22![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerУ Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От як на те
Не вбгаю в віршу цього слова...
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От як на те
Не вбгаю в віршу цього слова...
Про Франфуркт-на-Майні. Частина перша. Нічна
Про Вільнюс. Частина перша. Ужупіс
Про Будапешт
Про Сараєво. Частина перша. Туман
Про Вільнюс. Частина друга. Нічна
Про Бєлград. Частина перша. Знайомство з містом
Про Вільнюс. Частина третя. Вуличне мистецтво
Про Сараєво. Частина друга. На межі двох культур
Про Мостар
Про Бєлград. Частина друга. Фортеця
Про Франфуркт-на-Майні. Частина друга. Галопом по Європі
Про Вільнюс. Частина четверта. Хто рано встає...
Про Дубровнік і Котор
Про Вільнюс. Частина п'ята. Варта і висота
Про Сараєво. Частина третя. Контрасти
Про Вільнюс. Частина шоста. Під і над хмарами
Про Сараєво. Частина четверта. Нічна
Про Вільнюс. Частина сьома. Тракай
Про Сараєво. Частина п'ята. Ритуальна
Про Бєлград. Частина третя. Сумбурна
Ні, ну треба щось з цим робити. На дворі вже на всіх парах мчить 2018-й, а я я все ше не можу дописати про відпустку осені 16-го... Так що поки є сили і натхнення продовжимо...
Після повернення з Тракаю, в нас ще залищалося купа часу до вечора. І сили ( як не дивно) ще залишалися.
Тож відразу від вокзалу ми пішли бродити містом.
Цього разу пішли новим маршрутом.
Прогулялися повз Остру браму, або, як її ще називають "Ворота світанку". Про неї згадував, доречі, Тарас Шевченко в тій поемі, частинка якої в епіграфі. Зазвичай туристи через неїпроходять в центральну частину міста, ми ж пішли на захід.
Тут Вільнюс не такий культурний і прилизаний, як на туристичних маршрутах, але від того не менш душевний.
Дійшли до Церкви Серця Ісуса. Виглядає вона якою трохи підзакинутою. В навколишніх будівлях хостіп якийсь.
Далі побачили ще один закинутий костел. Назви його я не знайшов, нажаль.
Поруч непоганий оглядовий майданчик. Не знав про нього раніше.
Примудрилися єбенями спуститися до Вільняле і Ужупіса відповідно. Не буду вкотре розказувати про цю Вільну Республіку). Тільки я писав про неї вже два рази.
Але зазначити що тут суперськи ніколи не завадить.
Башточка Костелу свв Франциска І Бернарда.
Вхід в один з найкрасивіших храмів столиці Литви ( на мою думку) Церква св. Анни. Люблю неоготику.
Поруч доволі дивна скульптура... особисто мені вона нагадує катки, якими в'язні концтабору Майданек вкатували дорогу...
Трошки погуляли по Бернадинському саду ( це від костелу назва пішла)...
І подерлися підніматися на гору Трьох хрестів.
Я був тут вперше, хоча задумка залізти сюди була давно. Тут кращий вид ніж з пагорбу Гідемінуса...
Особливо в такому чудовому надвечірньому світлі.
А ще над містом полетіли повітряні кулі. Відтоді маю ще одну маленьку мрію...
Спускатися пішли на іншу сторону , бо мали на меті відвідати одне місце. Але про то пізніше.
А поки полюбувалися геометрією паркової естради...
Знайшли якийсь напівзакинутий стадіон...
... і знайшли таки ( три дні шукали) Костел св. Петра і Павла (Vilniaus Šv. apaštalų Petro ir Povilo bažnyčia). Веліна дуже хотіла його побачити. На то в неї особисті причини.
Але і я не розчарувався, бо всередині він просто розкішний. Все втутрішнє оздоблення виконано в основному різбленням по мармуру. Білому... це просто не передати . Красиво дуже...
День закінчувався ... і ми вирішили сходити ... на кладовище.
Пару кілометрів кружляння елітним приватним сектором (ще раз подякуємо maps.me ) ...
... і ми добралися до до цвинтарю Антакалніо (Antakalnis). Це величезне старовинне кладовище, де поховано як визначних місцевих діячів ( в основному часів Російської імперії) так і пантеон солдатів різних воєн.
Потрапили ми сюди в "саме той" час. Сутеніє. Людей немає. Могильні камені відкидають величезні тіні... каркає самотній крук...
Моторошно.
Але найбільшим враженням тут стало поховання польськіх вояків, що загинули під час Польсько - Радянської ( ну, хто добре вчив історію?) війни 1919-1920 рр. Яри засипані однаковими хрестами, які стоять рівними рядами... майже 1600 поховань...
Назад ми вже поверталися на автобусі.. сили покинули нас.
Але повечерявши і трохи відпочивши я я ще трохи навіть фоткати пішов. Але ті фото ви вже бачили.
НА наступний день Веліна мала повертатися в Київ, я ж мав летіти у Франкфурт. Але зранку ми ще погуляли трохи. Про це наступного ( сподіваюся скорого) разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Тож відразу від вокзалу ми пішли бродити містом.
Цього разу пішли новим маршрутом.
Прогулялися повз Остру браму, або, як її ще називають "Ворота світанку". Про неї згадував, доречі, Тарас Шевченко в тій поемі, частинка якої в епіграфі. Зазвичай туристи через неїпроходять в центральну частину міста, ми ж пішли на захід.
Тут Вільнюс не такий культурний і прилизаний, як на туристичних маршрутах, але від того не менш душевний.
Дійшли до Церкви Серця Ісуса. Виглядає вона якою трохи підзакинутою. В навколишніх будівлях хостіп якийсь.
Далі побачили ще один закинутий костел. Назви його я не знайшов, нажаль.
Поруч непоганий оглядовий майданчик. Не знав про нього раніше.
Примудрилися єбенями спуститися до Вільняле і Ужупіса відповідно. Не буду вкотре розказувати про цю Вільну Республіку). Тільки я писав про неї вже два рази.
Але зазначити що тут суперськи ніколи не завадить.
Башточка Костелу свв Франциска І Бернарда.
Вхід в один з найкрасивіших храмів столиці Литви ( на мою думку) Церква св. Анни. Люблю неоготику.
Поруч доволі дивна скульптура... особисто мені вона нагадує катки, якими в'язні концтабору Майданек вкатували дорогу...
Трошки погуляли по Бернадинському саду ( це від костелу назва пішла)...
І подерлися підніматися на гору Трьох хрестів.
Я був тут вперше, хоча задумка залізти сюди була давно. Тут кращий вид ніж з пагорбу Гідемінуса...
Особливо в такому чудовому надвечірньому світлі.
А ще над містом полетіли повітряні кулі. Відтоді маю ще одну маленьку мрію...
Спускатися пішли на іншу сторону , бо мали на меті відвідати одне місце. Але про то пізніше.
А поки полюбувалися геометрією паркової естради...
Знайшли якийсь напівзакинутий стадіон...
... і знайшли таки ( три дні шукали) Костел св. Петра і Павла (Vilniaus Šv. apaštalų Petro ir Povilo bažnyčia). Веліна дуже хотіла його побачити. На то в неї особисті причини.
Але і я не розчарувався, бо всередині він просто розкішний. Все втутрішнє оздоблення виконано в основному різбленням по мармуру. Білому... це просто не передати . Красиво дуже...
День закінчувався ... і ми вирішили сходити ... на кладовище.
Пару кілометрів кружляння елітним приватним сектором (ще раз подякуємо maps.me ) ...
... і ми добралися до до цвинтарю Антакалніо (Antakalnis). Це величезне старовинне кладовище, де поховано як визначних місцевих діячів ( в основному часів Російської імперії) так і пантеон солдатів різних воєн.
Потрапили ми сюди в "саме той" час. Сутеніє. Людей немає. Могильні камені відкидають величезні тіні... каркає самотній крук...
Моторошно.
Але найбільшим враженням тут стало поховання польськіх вояків, що загинули під час Польсько - Радянської ( ну, хто добре вчив історію?) війни 1919-1920 рр. Яри засипані однаковими хрестами, які стоять рівними рядами... майже 1600 поховань...
Назад ми вже поверталися на автобусі.. сили покинули нас.
Але повечерявши і трохи відпочивши я я ще трохи навіть фоткати пішов. Але ті фото ви вже бачили.
НА наступний день Веліна мала повертатися в Київ, я ж мав летіти у Франкфурт. Але зранку ми ще погуляли трохи. Про це наступного ( сподіваюся скорого) разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
