![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerГуцульська ніч і Криворівня,
Вінок з дзвіночків на столі,
І вічновдова, елегійна
Серед вінка свіча стоїть.
Вінок з дзвіночків на столі,
І вічновдова, елегійна
Серед вінка свіча стоїть.
Про тіні забутих предків. Частина перша. Привіт Коломия!
Про тіні забутих предків. Частина друга. На крок ближче до гір
Про тіні забутих предків. Частина третя. Космач
Українські гірські дороги це окрема атракція, тож добре, що більшу частину дороги від Космача до Криворівні ми проспали.
Криворівня ж зустріла нас сонечком, що після пари днів дощів дуже тішило).
Заселилися.
В Криворівні ми вирішили зупинитися в садибі Черемош .
Ми жили в окремому будиночку, в середині чисто, нормальна сантехніка, а пані Ірина - дуже гостинна хазяйка. Тож дуже раджу.
Кинули речі і звичайно ж подерлися вгору!
Через Чорний Черемош, який протікає крізь село перекинуто багацько підвісних пішохідних мостиків. Стрьомкна, але така манлива штука).
Через Криворівню проходить багато туристичних маршрутів, тож по селу розміщено вказівники. Так як день вже холився до свого завершення, ми вибрали собі для підйому невеличку гірку. Місцеві, у яких ми розпитували дорогу дивилися на нас трошки як на дурненьких. Пруться на гору під вечір...Тим більше після дощу, бо виявляється, перед нашим приїздом з неба якраз перестало падати.
Дощ ми не застали, але веселку побачити встигли. В горах вона особливо мальовнича. Правда, ж?
Піднімаючись вверх не зовсім розумієш, по якій землі ти йдеш. Чи це дорога, стежка... чи ти вже топчеш чиєсь обістя))))... Але ганяти нас ніхто не вийшов, так що думаю , нормально ми ходили).
Зустрічати захід сонця в горах, з коханою людиною... безцінно.
В горах темніє швидко, тож ми поспішили до садиби, щоб відпочити. На наступний день в нас було багато чого заплановано).
Антистресовий котик активно нам в цьому допомагав. Ну як активно) Сидів, мурчав)).
Наступного ранку погода продовжувала радувати.
Прогулялися з Оленкою селом.
Як же сильно відрізняються карпатські села від сіл і центральній, а тим більше східній Україні. Паркани менші, будинки акуратніші, люди привітніші...Менталітет.
А йшли, ми сюди.
Найбільше Криворівня відома тим, що саме тут Параджанов знімав свій шедевр " Тіні забутих предків". В Хаті-гранжді де відбувалися зйомки зараз відкрито музей.
10 гривень вхід... 30 екскурсія... Жіночка, дуже цікаво і з душею розповіла про зйомки, про хату, про Миколайчука з Параджановим.
Заверніть при нагоді. Дуже атмосферне місце.
Хата Івана Палійчука (головного героя твору) – нині Музей – Гуцульська гражда. Це своєрідна садиба-фортеця, яка складається із розташованих поряд (навпроти) хати (дві кімнати й сіни між ними) та господарської будівлі (хлів, клуня, стая) для домашніх тварин та інструменту. З двох кінців хата та сарай з’єднані високим тином, таким чином утворюючи замкнуте тісне, але затишне подвір’я – а це було особливо важливо, в умовах жорсткою гірської зими – тепліше все таки, й від вітру захист.
Доречі, тут же в Криворівні, стояла хата сільського дяка Михайла Мойсейчука, у якій три літа (1910-1912 рр.) жив письменник Михайло Коцюбинський і написав повість "Тіні забутих предків".
Тому місце для зйомок Сергієм Параджановим вибрано не випадково.
Рушили далі.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Криворівня - пам’ятка архітектури державного значення. Це єдина церква на Гуцульщині і одна з небагатьох в Україні дерев’яних сакральних споруд, віком понад 350 років, яка ніколи не була закритою.
Побудували церкву на початку 1660-х років на присілку Заріччя, на правому березі річки Чорний Черемош.
У 1719 році, ймовірно, через небезпеку повені, його було перенесено на пагорб на лівому березі Черемоша, на присілку Ґрашпарівка, де будівля знаходиться і до сьогодні.
Перші розписи внутрішнього інтер’єру були проведені у 1730-х роках із того часу у вівтарі зберігається ікона Спасителя. Наступні розписи було зроблено на початку 1800-х років, тоді ж встановлено й іконостас, який, ймовірно, було подаровано, або громада придбала його з іншого Храму. З цих розписів на стінах церкви біля хорів залишились дві ікони – Святої Марії Єгипетської та Святої Великомучениці Варвари.
У 1963 році церкву ще раз розписали. У 2016 році громада розпочала реставраційні роботи у вівтарі, з метою відновлення орнаментики майже 300-літньої давності.
У 1972 році, з метою збереження Святині від руйнації, її перекрили бляхою, але у 2011 році силами громади, без зовнішньої допомоги, церкву знову накрили ґонтою, повернувши їй первинний автентичний вигляд. За цю реставраційну роботу громаду і майстрів у 2014 році було нагороджено першим дипломом і винагородою премії імені Патріарха Володимира Романюка та Андрея Шептицького в номінації «реставрація архітектурних сакральних споруд».
Біля церкви збережено стару дзвіницю-вартовню, побудовану у 1818 році.
У 1961-64 роках у криворівнянській церкві служив отець-диякон Василь Романюк – майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир.
Від церкви рушили далі в гору.
Піднімалися ми до літературно-меморіальної хати-музею Параски Плитки (Горицвіт), талановитої письменниці і художниці Гуцульщини, творчий доробок якої складає близько 50-ти рукописних книг, обсягом 500 сторінок кожна і біля 600 живописних картин та ікон, виконаних у народному стилі (у стилі примітиву).
Доля Параски Плитки-Горицвіт – це одна з багатьох трагічних сторінок українського жіноцтва, яке творило українську історію. Здобувши у рідному селі початкову освіту, Параска прагнула вступити до університету у Німеччині (німецької мови навчилася від батька-коваля і в часі ІІ світової війни працювала навіть перекладачем у сільській канцелярії). Та замість студентської лави, у Німеччині, куди подалася самотужки, потрапила у найми. Там, зазнавши гірких принижень, повертається у рідну Криворівню. Та вже незабаром опиняється в сибірських таборах за те, що долучилася до національно-визвольного руху. Відбула 10 років таборів, з яких майже 5, через обморожені ноги, пересувалася на милицях. Повернувшись до рідного села, Параска поступово усамітнюється.
У 1970-х роках водила експедиції по Карпатах, показуючи студентам гори.
Параска Плитка-Горицвіт спробувала себе у різних жанрах.
Вона написала близько 50 великих рукописних книг (кожна з яких складає близько 500 сторінок). Після того, як Микола Джура (керівник музею Івана Франка) подарував Парасці друкарську машинку, вона стала використовувати її для своєї роботи. Загалом вона написала ще близько 800 маленьких книг (друкованих та рукописних). Кожну з них вона власноруч прикрашала, розмальовувала, робила палітурки.
Вона писала прозу, поезію, зокрема верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман "Індійські заграви", про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.
Також вона писала картини, ікони, які потім пороздавала односельцям, декілька ікон досі зберігаються у місцевій церкві. Окрім цього мисткиня робила витинанки.
Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотопроцес.
Фотографувала довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Загалом ентузіастам з Києва у 2011 р. вдалось знайти понад 4 тис. знімків. Деякі з них лежали під ліжком Параски у пакеті, підписані як "Невдалі кадри, надто бліді". А зараз ними захоплюються у різних країнах світу.
Доречі, в Києві скоро чергова виставка її робіт буде , приходьте.
Під час наших відвідин музей був зачинений, ми чесно позвонили по залишеному телефону. Ніхто не відповів. Оть.
Подумали, що було б непогано поїсти). В Криворівні з ресторанами не дуже) Тож поки ми добираємося до нього, ви можете пошукати білочку в гіллі).
Або можете полюбуватися неймовірними гірськими пейзажами.
Як я вже казав, з ресторанчиками і кафешками в селі не дуже, тож нам довелося піти аж на околицю села, до готельного комплексу "Ясний дім", а точніше до однойменного ресторану на його території.
Дорога не надто мальовнича. Хіба що місточки через Чорний Черемош додають їй фотогінічності.
Погола почала різко змінюватися. Гостро запахло дощем. І він не змусив себе чекати. З-за гори вивалилася хмара і в ресторан ми вже забігали "між крапельками"...
Снідали так ми вже милуючись нормальним таким дощем.
Пощастило, що дощик не затягнувся на довго).
Нам же ще до садиби за речами потрібно було повертатися. Мокро, прохолодно... але , блін, як же красиво коли хмари чіпляються за верхівки гір.
Якраз перед незадовго до нашого приїзду сюди в селі було відремонтовано капітально дорогу. Рівненький асфальт. БІльше року пройшло. Як там він? Тримається? Чи зима злизала?
В Криворівні добре, але нам потрібно було вирушати далі. Вихідні закінчувалися, потрібно було вибиратися в сторону дому.
Квитки на поїзд у нас було з Івано - Франківська, але туди ще треба було добратися.
За нашим планом ми мали туди вирушити транзитом через Верховину, але проблеми почалися відразу.
Неділя ж. Маршрутки не ходять. машини не їздять.. всі Карпати в церкві.
Але вибиратися потрібно, тож вирішили йти пішли в сторону Верховини ( благо це 10 км), ну і по можливості спробувати застопити щось.
Забрали речі і вйо)). Йти легко після дощу, краєвиди красиві, Оленка поряд посміхається - позитив же...
Ще раз " доречі".
Полюбляв відпочивати в Криворівні каменяр всія України Іван Франко.Тут, в хаті Василя Якіб’юка, влаштовано музей Івана Франка.
Але не відпочинком єдиним, в Криворівні Франко написав повість «Великий шум», поему «Терен у нозі», автобіографічне оповідання «У кузні», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», поезії «У безсонну ніченьку» та багато інших.
Сільський "клюб". Цікава архітектура.
Ну а на нас чекала "весела" дорога додому. Більше про то в наступному пості. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
Криворівня ж зустріла нас сонечком, що після пари днів дощів дуже тішило).
Заселилися.
В Криворівні ми вирішили зупинитися в садибі Черемош .
Ми жили в окремому будиночку, в середині чисто, нормальна сантехніка, а пані Ірина - дуже гостинна хазяйка. Тож дуже раджу.
Кинули речі і звичайно ж подерлися вгору!
Через Чорний Черемош, який протікає крізь село перекинуто багацько підвісних пішохідних мостиків. Стрьомкна, але така манлива штука).
Через Криворівню проходить багато туристичних маршрутів, тож по селу розміщено вказівники. Так як день вже холився до свого завершення, ми вибрали собі для підйому невеличку гірку. Місцеві, у яких ми розпитували дорогу дивилися на нас трошки як на дурненьких. Пруться на гору під вечір...Тим більше після дощу, бо виявляється, перед нашим приїздом з неба якраз перестало падати.
Дощ ми не застали, але веселку побачити встигли. В горах вона особливо мальовнича. Правда, ж?
Піднімаючись вверх не зовсім розумієш, по якій землі ти йдеш. Чи це дорога, стежка... чи ти вже топчеш чиєсь обістя))))... Але ганяти нас ніхто не вийшов, так що думаю , нормально ми ходили).
Зустрічати захід сонця в горах, з коханою людиною... безцінно.
В горах темніє швидко, тож ми поспішили до садиби, щоб відпочити. На наступний день в нас було багато чого заплановано).
Антистресовий котик активно нам в цьому допомагав. Ну як активно) Сидів, мурчав)).
Наступного ранку погода продовжувала радувати.
Прогулялися з Оленкою селом.
Як же сильно відрізняються карпатські села від сіл і центральній, а тим більше східній Україні. Паркани менші, будинки акуратніші, люди привітніші...Менталітет.
А йшли, ми сюди.
Найбільше Криворівня відома тим, що саме тут Параджанов знімав свій шедевр " Тіні забутих предків". В Хаті-гранжді де відбувалися зйомки зараз відкрито музей.
10 гривень вхід... 30 екскурсія... Жіночка, дуже цікаво і з душею розповіла про зйомки, про хату, про Миколайчука з Параджановим.
Заверніть при нагоді. Дуже атмосферне місце.
Хата Івана Палійчука (головного героя твору) – нині Музей – Гуцульська гражда. Це своєрідна садиба-фортеця, яка складається із розташованих поряд (навпроти) хати (дві кімнати й сіни між ними) та господарської будівлі (хлів, клуня, стая) для домашніх тварин та інструменту. З двох кінців хата та сарай з’єднані високим тином, таким чином утворюючи замкнуте тісне, але затишне подвір’я – а це було особливо важливо, в умовах жорсткою гірської зими – тепліше все таки, й від вітру захист.
Доречі, тут же в Криворівні, стояла хата сільського дяка Михайла Мойсейчука, у якій три літа (1910-1912 рр.) жив письменник Михайло Коцюбинський і написав повість "Тіні забутих предків".
Тому місце для зйомок Сергієм Параджановим вибрано не випадково.
Рушили далі.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Криворівня - пам’ятка архітектури державного значення. Це єдина церква на Гуцульщині і одна з небагатьох в Україні дерев’яних сакральних споруд, віком понад 350 років, яка ніколи не була закритою.
Побудували церкву на початку 1660-х років на присілку Заріччя, на правому березі річки Чорний Черемош.
У 1719 році, ймовірно, через небезпеку повені, його було перенесено на пагорб на лівому березі Черемоша, на присілку Ґрашпарівка, де будівля знаходиться і до сьогодні.
Перші розписи внутрішнього інтер’єру були проведені у 1730-х роках із того часу у вівтарі зберігається ікона Спасителя. Наступні розписи було зроблено на початку 1800-х років, тоді ж встановлено й іконостас, який, ймовірно, було подаровано, або громада придбала його з іншого Храму. З цих розписів на стінах церкви біля хорів залишились дві ікони – Святої Марії Єгипетської та Святої Великомучениці Варвари.
У 1963 році церкву ще раз розписали. У 2016 році громада розпочала реставраційні роботи у вівтарі, з метою відновлення орнаментики майже 300-літньої давності.
У 1972 році, з метою збереження Святині від руйнації, її перекрили бляхою, але у 2011 році силами громади, без зовнішньої допомоги, церкву знову накрили ґонтою, повернувши їй первинний автентичний вигляд. За цю реставраційну роботу громаду і майстрів у 2014 році було нагороджено першим дипломом і винагородою премії імені Патріарха Володимира Романюка та Андрея Шептицького в номінації «реставрація архітектурних сакральних споруд».
Біля церкви збережено стару дзвіницю-вартовню, побудовану у 1818 році.
У 1961-64 роках у криворівнянській церкві служив отець-диякон Василь Романюк – майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир.
Від церкви рушили далі в гору.
Піднімалися ми до літературно-меморіальної хати-музею Параски Плитки (Горицвіт), талановитої письменниці і художниці Гуцульщини, творчий доробок якої складає близько 50-ти рукописних книг, обсягом 500 сторінок кожна і біля 600 живописних картин та ікон, виконаних у народному стилі (у стилі примітиву).
Доля Параски Плитки-Горицвіт – це одна з багатьох трагічних сторінок українського жіноцтва, яке творило українську історію. Здобувши у рідному селі початкову освіту, Параска прагнула вступити до університету у Німеччині (німецької мови навчилася від батька-коваля і в часі ІІ світової війни працювала навіть перекладачем у сільській канцелярії). Та замість студентської лави, у Німеччині, куди подалася самотужки, потрапила у найми. Там, зазнавши гірких принижень, повертається у рідну Криворівню. Та вже незабаром опиняється в сибірських таборах за те, що долучилася до національно-визвольного руху. Відбула 10 років таборів, з яких майже 5, через обморожені ноги, пересувалася на милицях. Повернувшись до рідного села, Параска поступово усамітнюється.
У 1970-х роках водила експедиції по Карпатах, показуючи студентам гори.
Параска Плитка-Горицвіт спробувала себе у різних жанрах.
Вона написала близько 50 великих рукописних книг (кожна з яких складає близько 500 сторінок). Після того, як Микола Джура (керівник музею Івана Франка) подарував Парасці друкарську машинку, вона стала використовувати її для своєї роботи. Загалом вона написала ще близько 800 маленьких книг (друкованих та рукописних). Кожну з них вона власноруч прикрашала, розмальовувала, робила палітурки.
Вона писала прозу, поезію, зокрема верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман "Індійські заграви", про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.
Також вона писала картини, ікони, які потім пороздавала односельцям, декілька ікон досі зберігаються у місцевій церкві. Окрім цього мисткиня робила витинанки.
Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотопроцес.
Фотографувала довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Загалом ентузіастам з Києва у 2011 р. вдалось знайти понад 4 тис. знімків. Деякі з них лежали під ліжком Параски у пакеті, підписані як "Невдалі кадри, надто бліді". А зараз ними захоплюються у різних країнах світу.
Доречі, в Києві скоро чергова виставка її робіт буде , приходьте.
Під час наших відвідин музей був зачинений, ми чесно позвонили по залишеному телефону. Ніхто не відповів. Оть.
Подумали, що було б непогано поїсти). В Криворівні з ресторанами не дуже) Тож поки ми добираємося до нього, ви можете пошукати білочку в гіллі).
Або можете полюбуватися неймовірними гірськими пейзажами.
Як я вже казав, з ресторанчиками і кафешками в селі не дуже, тож нам довелося піти аж на околицю села, до готельного комплексу "Ясний дім", а точніше до однойменного ресторану на його території.
Дорога не надто мальовнича. Хіба що місточки через Чорний Черемош додають їй фотогінічності.
Погола почала різко змінюватися. Гостро запахло дощем. І він не змусив себе чекати. З-за гори вивалилася хмара і в ресторан ми вже забігали "між крапельками"...
Снідали так ми вже милуючись нормальним таким дощем.
Пощастило, що дощик не затягнувся на довго).
Нам же ще до садиби за речами потрібно було повертатися. Мокро, прохолодно... але , блін, як же красиво коли хмари чіпляються за верхівки гір.
Якраз перед незадовго до нашого приїзду сюди в селі було відремонтовано капітально дорогу. Рівненький асфальт. БІльше року пройшло. Як там він? Тримається? Чи зима злизала?
В Криворівні добре, але нам потрібно було вирушати далі. Вихідні закінчувалися, потрібно було вибиратися в сторону дому.
Квитки на поїзд у нас було з Івано - Франківська, але туди ще треба було добратися.
За нашим планом ми мали туди вирушити транзитом через Верховину, але проблеми почалися відразу.
Неділя ж. Маршрутки не ходять. машини не їздять.. всі Карпати в церкві.
Але вибиратися потрібно, тож вирішили йти пішли в сторону Верховини ( благо це 10 км), ну і по можливості спробувати застопити щось.
Забрали речі і вйо)). Йти легко після дощу, краєвиди красиві, Оленка поряд посміхається - позитив же...
Ще раз " доречі".
Полюбляв відпочивати в Криворівні каменяр всія України Іван Франко.Тут, в хаті Василя Якіб’юка, влаштовано музей Івана Франка.
Але не відпочинком єдиним, в Криворівні Франко написав повість «Великий шум», поему «Терен у нозі», автобіографічне оповідання «У кузні», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», поезії «У безсонну ніченьку» та багато інших.
Сільський "клюб". Цікава архітектура.
Ну а на нас чекала "весела" дорога додому. Більше про то в наступному пості. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
