Про тіні забутих предків. Частина друга. На крок ближче до гір

[falkoner]

Я піду в далекі гори
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.

Про тіні забутих предків. Частина перша. Привіт Коломия!

Минулий пост закінчився тим, що ми з Оленкою пішли шукати, де б це його в Коломиї поїсти то.
Логічно, що саме цим і почнеться цей пост). В сенсі з пошуків).

Так само логічно і те, що пошуки трошки затягнулися. Ми не особливо юзаємо різні там форсквери, або випадково натрапляємо на місце яке нам сподобалося, або приходимо до місця на карті ( google, maps.me) , а там вже як буде. Або сподобається, або ні.
Так і цього разу. Поблукали трохи містом в пошуках...






Знову зробили спробу знайти вихід на Ратушу. Чесно вірили, що не може така туристична принада бути зачиненою.



Обійшли навіть з тильного боку. Ніфіга. Не подивилися ми на Коломию з висоти.



Коломия, звичайно, не Івано Франківськ, але красивих вінтажних дверей тут також вистачає.



Кроч ходили ми ходили в пошуках їжі, ходили-ходили... І прийшли... в Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття . Проходили повз і вирішили завернути. Чули про музей багато схвальних відгуків.



І знову про двері, це двері музею, доречі.



Квиточок в музей коштує 40 гривень ( 1,3 євро) і.. це ніщо, бо музей справді шикарний. Купа неймовірних експонатів, особливо вражають вироби з дерева. Навіть без екскурсовода цікаво було.






Історичний одяг.



І знаряддя праці.









Фішкою музею є відкритий внутрішній двір. Дуже фотогінічний. Тут можна наробити купу крутих фото в інстаграмчик!






Вітражі...



Сходи також дуже фотогінічні.
От дуже раджу відвідати Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї, не відчувається тут безнадії, яка притаманна багатьом українським історичним ( і не тільки) музеям.




А голод не тітка.. тож продовжили пошуки... в діворітнях цікаво і дуже автентично, але...
тут точно не годують.



А годують дуже смачно навпроти цього графіті ( я правда не знаю, чи воно ще залилилося). Надибали ресторанчик Штольня . Сподобалося. Смачно, прикольний інтер'єр, відносно недорого ( звичайно ж міряючи по київським цінам). Так що заходьте, якщо що)).



Поки ми обідали, погода трохи споганилася. Набігли хмари, стало зрозуміло , що буде дощ. Не зрозуміло тільки коли точно і наскільки сильних. Тож рушили в сторону автостанції. Ро ходу побачили багато цікавого.

Наприклад от сітілайт, який показує всім на магнолію ( вона єдина в місті, чи як?)))



Театрик от побачили. Ні, не театрик, а Коломийський академічний обласний драматичний театр ім. І. Озаркевича . Симпатична будівля.



Просто красивий будинок.



Церква Святого Архистратига Михаїла споруджена в 1855 році. До наших днів дійшла практично в незміненому вигляді.



Просто чумова зупинка громадськго транспорту))).



Йдемо по проспекту Михайла Грушевського. Трошки тут є симпатичних будівель.






А потім таке... Тут я навіть без коментарів залишу(((



Притулили на Автовокзал. Купили квитки до Космача, але часу до автобуса було ще багацього, тож сходили глянути одку цікавинку неподалік.



Церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії (Українська Греко-Католицька церква). При чому Греко-Католицькою вона стала лише два роки тому, до цього тут був моспат. Якраз в червні 2017 московських попів гнали трохи звідси. Було багато шуму, чули ви, мабуть.



Церква Благовіщення, побудована у 1587 році, належить до пам’яток архітектури національного значення області, це один з найкращих зразків гуцульського сакрального будівництва. Церква мала потрапити до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, але цього не сталося через, зокрема, непроведені УПЦ (МП) необхідні ремонтні роботи.




Повернулися на автостанцію. Забавне на мийці побачив. Яка марка авто, що дядько миє?))



Мив він, звичайно ж, жаремно, бой йшла велика злива, яка наздогнала нас, коли ми в бусіку мчали до Космача. Отак Карпати зустріли нас дощем... але це вже зовсім інша історія. Не перемикайтеся, буде цікаво.