Про Кам'янець. Частина друга. Смачна

[falkoner]

Смажений кабанчик, курка з майонезом,
Овочі, салати — сядем біля хати,
Вип'ємо по чарці, заспіваєм пісню,
Ти не пожалкуєш, що за мене вийшла!

Про Кам'янець. Частина перша. Вступна

Ну от. Знову є час писати, і сьогодні ми (чому саме "ми", ви може дізнатися в першому пості серії) вам повідаємо про найважче в Кам'янці-Подільському цього сезону. Про те, як не луснути))



А не луснути буде важкувато, бо в цьому році місцева влада разом з місцевими рестораторами презентувала гід по найсмачніших місцинах міста, так звану "Смачну карту".
Тому тут одразу треба зізнатися, що секрету, як же не луснути, ми насправді не знаємо. Просто нам пощастило. Цього разу :)


Дизайн буклета, до речі, розроблено Дизайн-студією РУТА

Всі вважають гастрономічною столицею України Львів, але Кам'янець-Подільський не бажає з цим миритися і активно розвиває (ну, принаймні, намагається) гастрономічний туризм і в майбутньому точно складе конкуренцію столиці Галичини. Зараз він це впевнено робить за цінами)) Пам'ятаєте часи, коли кияни у Львові фігіли від дешевих і смачних ресторанів? Так от, зараз то саме можна відчути і на Поділлі. Бо Львів таки трохи зажрався.
Я пам'ятаю ті часи! І мені от просто цікаво, що нині думають львів'яни про ціни в закладах свого міста? Адже я чудово пригадую, що раніше ті заклади, які понаїхавші кияни вважали дешевими, місцеві мешканці обходили стороною, бо для них вони були задорогі. Як нині? Бо тепер і я обходжу чимало львівських закладів стороною)) Але повернімось до Кам'янця. Справді, принаймні столичних туристів місцеві ціни не дуже налякають, але навіть у тих закладах, де вони близькі до київських, вони себе виправдовують. А відсутність натовпів туристів, розміреність, затишок, які переважно панують тут — взагалі безцінні!

Правда з мене гурман ще той (а фуд-блоґер, так точно))) Їжу я сприймаю кілограмами і вираз "їжа чоловіча, 1 кг" — це саме про мене. Для мене головне, щоб голодним не бути (хоча і про їжу я часто забуваю, живу на кофеїні і нікотині — не робіть так ніколи, ага), а чим саме наїстися — великої різниці немає. Так що в цьому пості буде більше куролесити Оленка))

От я найбільше люблю цей момент, коли ходиш, шукаєш, де краще, обираєш, що смачніше, ласуєш, насолоджуєшся, а потім з'ясовується, що декому було взагалі все одно, що їсти!))) І така людина була не одна в цьому блоґ-турі (так, я підслухала)) Що я вам хочу сказати, панове: на вашому місці повинна була бути я!!! :) І хоча я вже відчуваю себе співцем ненажерливості та інших смертних гріхів, але все одно я за те, що смачну їжу треба їсти тим, хто її цінує, для інших є вівсянка ;) Тому або не зізнавайтеся у своїй байдужості до смаколиків (бо все одно у цьому є певна доля лукавства), або таки їжте її, вівсянку))

Я ж зі свого боку обіцяю писати все максимально чесно. І про переваги, і про недоліки. Так що без образ.



Оскільки ресторацій, що брали участь в "Смачній карті" було багато, а днів прес-туру — мало, вирішено було блоґерів і співчуваючих розмазати тонким шаром (гастрономічна термінологія! Я не безнадійний!) по закладах.
(Е! а хто співчуваючий? чи не той, хто тепер напівголодний удома має згадувати цей благодатний вікенд і чесно, власними інтелектуальними зусиллями зі складання букв у слова, а слів — у речення всю цю вакханалію спокутує, га? Е ні, я, звісно, не блоґер, але і співчуваючим себе не вважаю. Я ситуативно-натхненний блоґер, о!)
Отож після ситного сніданку (отут працювала формула "їжа чоловіча, 1 кг" — ну, неправда ж! все було дуже смачне, а з огляду на шведський стіл і їжу в необмеженій кількості, ризик луснути був величезним іще зранку першого ж дня) в готелі "7 днів" (номери в київському готелі на фінал Ліги Чемпіонів всі вже заброньовані, я перевірив — а в Кам'янці? там у багатьох закладах показують футбол, тож кому той Київ треба?) і після знайомства в мерії, на обід ми вирушили до Трактиру "Веселий Сажотрус" (їхній fb).



Знаходиться він в історичному центрі, неподалік від Ратуші, на самому початку вулиці Зарванської. На вході порадували вивіска і, власне, сажотрус. Правда, не дуже веселий.



В тому ж будинку, але в надземній його частині знаходиться ресторан Франт. Хоча заклади по суті різні, меню в них спільне. І власник, тобто власниця, в них одна (як ми зрозуміли з розмови з адміністратором, до "сім'ї" також належить кав'ярня "На Зарванській" — наше давнє улюблене місце в Кам'янці-Подільському).



Ми очікували якогось запропонованого меню, але нам дозволили вибирати самим що завгодно. Це стало проблемою. Адже меню величезне (і читати його цікаво: багато прикольних історій про місто) і все виглядало дуже смачно (а пам'ять про сніданок ще була свіжою у наших головах і животах). Довго мучились, але таки визначились. Замовили салати (фірмові "Франт" і "Бургомістр") і перше: я — журЕк (рібята, той суп називається саме так, не журИк. І хоча коректорка в нас Оленка, але аж я зажурИвся)), Оленка — крем-суп із печериць. (Забігаючи наперед скажу, що було так смачно, що гурман у мені переміг коректора, а тому я прощаю всі огріхи в тексті меню, але раптом буде бажання таки його вдосконалити — звертайтеся, я працюю за їжу ;))
Поки готували, пофоткав трохи інтер'єр. Він тут класний.
Влітку, думаю, тут божественно прохолодно! Взимку ж, мабуть, — затишно і тепло... Сашечко, нам треба терміново це перевірити ;)



Зрозуміло, що основна тема — то сажотруси.
Тож, якщо раптом з Мукачевого зникне пам'ятник щасливому сажотрусу — знайте: він вирушив у гості до свого веселого колеги :)



Свічки на столах додають романтики і несуть практичну складову. Бо на початку кілька разів вирубалося світло. Тож дуже корисна річ.
Хтозна, а може, саме так було й задумано — для романтики, а?



Коли принесли салати, запахи полонили мене і про те, що я фуд-блоґер (!!!), я згадав не відразу, тож спочатку з'їв, а потім зрозумів що не сфоткав (всі інстаграмери тут мають втратити свідомість). Розвиднилося тільки перед першим.
Якби одразу не з'їв, то був би ризик, що втратиш свідомість ти, тому все правильно: виживання передусім)) Ех, і ця людина стверджує, що байдужа до їжі... Ви йому вірите? :)





Вичитали в меню про настоянку з кропиви, вирішили її спробувати (чомусь мені одразу уявився Поплавський, він таки ще довго, мабуть, асоціюватиметься з цією цілющою, ні в чому не винною рослиною). На жаль, в наявності оної не виявилося (але ми ще прийдемо за нею... так що готуйте, а поки тінь Поплавського розчиняється у напівмороці і прямує кудись навпростець), тож скуштували місцевий вишняк і кедрівку (теж дуже оригінально, не пригадую, щоби бачили такий варіант десь раніше, справді має смак кедрових горішків — так, я його ще пам'ятаю)) Достойні. Достойні настільки, що фотографій смачнючих вареників з картоплею і бринзою та різнокольорових пельменів також не буде...
Але буде зізнання. Що і вареники, і пельмені були замовлені вже радше від жадібності, ну і з інтересу ще щось спробувати. А так, то можна було б сміливо зупинитись на супі й салаті, бо дихати вже було нелегко, і вже хотілось розщіпнути пояс на джинсах))

Розвиднилося тільки перед десертом.
Ну, власне, який уже там десерт? Бо місце в мені давно закінчилось, та й час уже було нам бігти на наступну локацію туру (ні, не гастрономічну, не подумайте, ми ж не самогубці)) Але прекрасні кельнерка й адміністраторка так умовляли, так рекомендували... Коротше, людина слабка перед спокусами. І ми погодились. Я (під дією з'їденого, а також вишняку й кедрівки) чомусь уявила, що фондан — це щось подібне на фондю (соромно, але що поробиш)... Але все виявилось набагато краще. Якщо ви теж не в курсі, то скажу вам, що морозиво холодне й смачнюче (бо власного виробництва), а власне сам фондан — це гарячий фактично шоколад, який дивовижним чином утворює зовні хрустку шкоринку, а щойно ви зруйнуєте її виделкою, шоколад витікає звідти і просто фантастично смакує з морозивом. Коротше, навіщо я розповідаю? Це варто пробувати, однозначно.



Підсумую. Все дуже смачно. Порції великі. Ціни трохи вище середнього по Кам'янцю. По Києву якщо міряти — невеликі. Дуже привітний і професійний персонал (наприклад, кельнерка на наше запитання про варті уваги настоянки відповіла, що не вживає. Може, вона і бухає десь там безпробудно (це в мене такі жарти), але відповіла дуже професійно))) (Сашо! Людям треба вірити! Я в її віці теж не вживала. Уже))) Суперський інтер'єр, гарний санвузол, цікаве меню, приємні ціни.
Чудовий гостинний персонал. І варто наголосити, що всі страви готують при вас, тобто після того, як ви їх замовили, тому на них доведеться трохи почекати, але вони того однозначно варті.

З мінусів — вирубається світло (мережі не розраховані, бо перестало вирубати, коли вимкнули обігрівачі. А як же взимку тут?)) (Та ні, це була моя версія, насправді ж обігрівач продовжував працювати, просто він був направлений в інший бік, бо надворі було вже спекотно і я сказала, що прохолода нас приваблює, а не лякає. В ролі обігрівачів згодом були настоянки)))
Ну і ще, мене особисто дуже бісить використання літери "ять" у назвах і текстах. А тут вона в асортименті.
Про орфографічні і стилістичні помилки в меню і не згадую. А моє коректорське серце остаточно розтопив фондан, тому я би пробачила навіть, якби він був написаний у меню з трьома ятями))

Загалом дуже раджу, дуже сподобалося.
Що я можу додати? Я змахую сльозу ностальгії і розумію, що після написання цього відгуку я вже голодна, хоча годину тому поснідала))

Раз ми тут уже про їжу, то хотілося б відзначити рестораторів, що не входять в "Смачну карту".
Шашлики, приготовані на подвір'ї Фортеці, були прекрасні.
Скуштуйте при нагоді.
Вони були божественні! А ще організатори цієї казкової вечері вміють читати думки. Діло було так. Спогади про фондан і все, що йому передувало, ще були дуже живі і свіжі, але, потрапивши на територію фортеці, я відчула цей прекрасний димок і взагалі забула, що я колись раніше в житті вже щось їла. "Ех, — подумалось мені, — як би було чудово, якби на вечерю був оцей шашлик, який так звабливо пахне!" І що ви думаєте? Вони прочитали мої думки — і шашлик був таки! Але й окрім нього було багато чудових смаколиків, деякі з яких ви можете спробувати, мабуть, лише тут, наприклад, дністровську рибу вирозуба, засолену за секретним рецептом. Або ще один оповитий таємницею зігріваючий напій, настояний на цілющому корені...



(сфоткати не встиг, бо розтягнули швидко)))
Скажи вже чесно: не встиг, бо сам брав активну участь у розтягуванні :)

На фото інші місцеві делікатеси. Але то — тсс. То секрет.
Та я вже частину його розпатякала)) А до іншої частини (тої, що в пляшці) даю підказку: козацький женьшень ;)


Наступного дня ми з Оленкою обідали в стейк-хаусі "Лондон".
Спершу ми снідали у готелі. Гастрономічна трагедія першого дня не навчила нічому, тож поснідали ми також щільно. Потім був форум у міськраді із пригощанням від кав'ярень "На Зарванській" та "Мадам Буше". Поки я проштовхнулась до ласощів від "Зарванської", їх уже й не лишилося, тож я утвердилась у думці, що ми туди підемо обов'язково — виконувати програму понаднормово.
А от вже потім ми вирушили на обід у "Лондон". Хоча ні! Один урок ми таки винесли з попереднього дня — і вирушили раніше, щоб мати запас часу на вибір страв та їх приготування.



Я тут не вперше, та і не вдруге навіть. (Як?!! О_о А я де була?)) Заклад один із найстаріших у місті і давно вже тримає марку смачного і респектабельного. (Олександр, 34 роки, знавець найстаріших (!) закладів Кам'янця-Подільського) 
З назви, власне, зрозуміло і стилістику, і яку кухню очікувати.





В даблдекері літня кафешка, але вона на ту пору ще не працювала.

Нам знову запропонували вибирати на власний розсуд і знову це стало проблемою (о, гріхи наші тяжкії!). Коли ж ми урешті визначилися, то виявилося, що половина з того, що ми хотіли б замовити, відсутня. Ламали голову далі. Муки вибору — найтяжчі, повірте. Не проклинайте, просто повірте)))

Інтер'єр строгий, зі зрозумілих причин на стінах картинки з фрагментами життя Великої Британії.



Проте головною родзинкою інтер'єру є м'яско... (викусіть, вегетаріанці)))
По-перше, це красиво.
А по-друге, дуже смачно!
До речі, увійшовши і проходячи повз цю вітрину, одразу можна зорієнтуватися, що є в наявності, ми ж розгубились і трохи затупили, тому не одразу влучили з вибором.





Цього разу я не гальмував. Смакоту зафоткав.



Стейки прекрасні. Ніжні, соковиті. М'ясо тут вміють готувати.



Свинина мені більше зайшла, ніж яловичина.
А мені яловичина :Ь У мене, до речі, був "Клаб-гранат". І салат з морепродуктів. І соус-барбекю (засолодкий, як на мене, зате у Сашки був якийсь пекельно гострий, тож поєднання цих соусів було оптимальним)))



Риба — то Оленчина слабкість. Вона більше вам розповість (во, як я стрілки перевів-то).
Гіііі... А хто ж допомагав мені наминати "мою слабкість"? Я би знала, що ти такий стрілочник, то не поділилася б, отака я: луснула б, але не поділилася б! :)
Оскільки стейка із сьомги не виявилось, то від жадібності я замовила ще форель на грилі і соус-тартар до неї.
Як це було смачно! Вона перевершила навіть стейки! Бо м'ясо — це чудово, звісно, але риба значно смачніша і здоровіша (і її трохи менше шкода). 



Я ж підсумую.

Плюси. Смачно. Недорого порівняно (хоча, знову ж таки, я міряю київськими мірками). Хороший інтер'єр. Гарне місце, хоч і не історичний центр. Хороше обслуговування. Хороший, чистий санвузол.

З мінусів. Я хоч і не мегагурман, але знаю, що мають запитувати ступінь просмажування стейку. Не буду лукавити, що м'ясо тут дуже сподобалося, але... сам факт. Просмажене, до речі, було добре, без крові))
Не все, що є в меню, є в наявності. Я розумію, всяке буває, але фірмова страва то має бути?
Ну і... знайшов у салаті дві волосини... біда... (І тут я повторю свою версію: просто Сашечка дівчатам сподобався, і вони вирішили у такий незвичний спосіб привернути його увагу, бо мій салат був ок)))

І все ж раджу. Бо дуже смачно. Недоліки є, але, сподіваюся, власник прочитає цей відгук і надалі персонал буде уважнішим.
Від себе повторю дифірамби на адресу стейків і особливо форелі! Тож всі з'їдені нами того дня тварини загинули недаремно :) Салати, зізнатися чесно, можна було не брати ще й тому, щоб не займати зайве місце у шлунку, та й вони не вражають так, як гриль-меню. Ще хочу відзначити дуже смачне пшеничне пиво, назву якого я забула, але воно ненашенське (Krombacher); темне теж було дуже смачне (люблю красти пробувати їжу й напої у сусіда по столу)) І на закуску я собі для сприяння травленню замовила еспресо, також чудове й запашне.
І ще варто наголосити на тому, що в закладі все чудово з витяжкою й вентиляцією, бо хоча стейки готують на грилі фактично при вас, але ви не виходите звідти прокопченим шашличком і ніхто потім до вас заздрісно не принюхується)) До речі, є й літня тераса, але оскільки літо до Кам'янця цьогоріч завітало у квітні, то ми сховались від спеки у приміщення. Обирайте місця біля вікна, там затишно та цікаво з погордою і зверхністю  спостерігати за перехожими.

Завершували ми наше офіційне знайомство зі "Смачною картою" Кам'янця-Подільського вечерею в кафе "Під Брамою".
Кафе (саме "кафе", кельнерка наполягала, що це не ресторан), знаходиться в історичних приміщеннях на в'їзді до Турецького мосту.



Проходив повз купу разів, але ніяк не заходив. Ось, вперше потрапив.



На вході нас зустріла довольна і замурзана мордяка котика Кузі. Більш офігівшої і вільготно почуваючої себе тваринки ще треба пошукати.
Кіт живий, єслі шо, просто він гедоніст-пофігіст, а завдяки своїй замурзаності намагається злитися з бруківкою. Дітей же поруч у цей момент немає, тож він вільно почувається і навіть із задоволенням дається гладитись і чухатись за вушком.



Це був перший заклад, де нам запропонували страви без вибору. (Дай їм Бог здоров'я за це! І нехай Аллах продовжить їхні літа! Бо сили волі для самообмеження у нас і не було, тож черговий вільний вибір міг справді закінчитися трагедією)) А саме салатик (типу грецького, але з бринзою) і печеню. Ми навіть зраділи трохи, бо не потрібно було вибирати.
І нарешті можна було просто розслабитись...)))) Бо ви ж розумієте ці метання: а раптом я візьму оце, а оце насправді добріше, а я не спробую... ну, і таке інше... Ю ноу, вот ай мін ;)
Але головне тут це вид.
Так, особливо на заході сонця. Особливо, коли публіка ще гуляє містом, поки видно, а в кафе небагато людей, тому дуже затишно і можна вмиротворено милуватися вічністю, яка оселилася у цих мурах.



Замовлення принесли доволі швидко. Виявилося смачно. Просто і смачно. Тут спеціалізуються на українській і європейській кухні.



Аж тут і підсвітку фортеці для нас увімкнули :) Сервіс! Краса!





Кафе виглядає трошки підгулявшим. Не дивно, воно стоїть тут стільки, скільки я пам'ятаю (Нагадую: Олександр — головний вимірювач довговічності існування КамПодівських злачних місць)))  Але що ви хочете — він ще в готелі "Україна" жив, коли там були вікна, двері, сантехніка і навіть ліфти)) Сонечко, ти не відчуваєш себе динозавром? ;)
Доволі привітний персонал.
Нас зустріли, подаючи один одному таємні знаки і перешіптуючись: "Це ТІ ЛЮДИ прийшли!..")))
Офіціантка провела нам екскурсію кафешкою, адже знаходиться вона (кафешка, а не офіціантка) в історичних приміщеннях (Перепрошую, а де ж знаходиться офіціантка?))) Показала місцевий міні-музей. З усілякими старожитностями, предметами побуту, зброєю...
Тут було найбільш атмосферно і душевно, як на мене. Хоча, можливо, то ми вже починали потроху ностальгувати за містом.
Так, це щемливе відчуття, коли розумієш, що скоро повертатися додому, а потім тобі залишається тільки бачитися з цим магічним, казковим і гостинним містом у снах, чекати наступної нагоди зустрітися наяву... Та зрештою, все в наших руках, і ми можемо самі створювати собі ці нагоди якомога частіше. Одна тільки проблема: в Україні безліч місць і міст, до яких прикипаєш серцем і куди хочеться повертатися знову й знову. Натомість переважно доводиться ходити на роботу — ну, аби здобувати собі ресурс для таких повторних зустрічей і нових відкриттів :)

З плюсів — однозначно, розташування, атмосфера і вид. Смачна кухня, помірні ціни, привітний персонал. Кузя — це плюс. Бережіть його. Так, Кузя полонив моє серце з першого погляду! Котики — така сама моя слабкість, як і їжа)) А знаєте чому? Бо вдома в мене немає кота і рідко є шо поїсти)))

З мінусів — відчуття запущеності, чи що. Ресторація дуже давня і не завадило б їй оновитися трохи.
Окремий великий мінус за туалет. Він страшний. Зробіть щось!
З іншого боку, заклад значно простіший, ніж може здатися зовні, поки ти у нього не зазирнеш. Це простота в хорошому сенсі: без напускного пафосу, серед звичайних людей. До речі, як я зрозуміла, місцеві жителі також полюбляють тут відпочивати, а це про щось та й говорить! Словом, якщо ви теж не раз проходили повз, то наступного разу зазирніть обов'язково і проведіть кілька годин у смачній, затишній атмосфері, милуючись головною принадою Кам'янця.

Узагальнюючи. Кафе для туристів, які вийшли зголодавшись із Фортеці.
Смачно, атмосферно (при чому в різних проявах — як позитивних, так і негативних), недорого.

Наступного дня наша офіційна "Смачна карта" закінчилася, але ми продовжили на добровольчих засадах.

Побувати в Кам'янці і не випити кави (з тістечком, звичайно! — еее, це мала бути моя репліка!) в кав'ярні "На Зарванській" — це точно не про нас. При чому не тільки не про нас з Оленкою, а й не про більшість наших друзів. Традиція така.
Кава тут завжди смачна, хоча й немає моїх улюблених півлітрових об'ємів, а лате 250 мл — якось не той розмах. З тортиками ж щоразу повторюється вже описана дилема: я візьму цей, а якщо інший смачніший? Тому беріть одразу чотири різних і не мучайтесь))
Місцеві, до речі, теж дуже люблять тут бувати, тому не завжди й знайдеться вільний столик. Але можна брати смаколики з собою.



Вже по дорозі на поїзд завернули до першого у місті сендвіч-бару "Троє в каноє" і взяли собі в дорогу по бутерброду (по сендвічу, ок).
Тут треба окремо подякувати Сашечці, що він ведеться на всі мої примхи, навіть найбезумніші (ну яка нормальна людина після трьох днів безпробудного об'їдання, після тортиків "На Зарванській" захоче й зможе ще щось у себе впихнути?!) Словом, ми таки забігли й не пошкодували :)


Симпатична кафешка з оригінальним дизайном і смачнючими сендвічами за київськими цінами. Але вони однозначно того варті.
Пізніше прочитали в своїх колег по прес-туру, що тут просто бомбовий суп із чечевиці. (Тут мої сльози крупним планом...)
Так от, дорогі власники, коль пишете "суп дня", то пишіть, який саме, невже нам тепер до вас із Києва за чорбою їхати?! Хочеться ж спробувати!
Їхати! І не тільки за чорбою ;)
Але справді, якби я бачила ті відгуки раніше, то я би замовила цей суп дня, незважаючи на ситість і 40 хв до потяга))
А так ми одразу з'ясували, що до вокзалу йти 15 хв, якщо дуже повільно, що сендвічі можна брати на винос, але краще їсти гарячими, тож ми їх додатково ще загорнули в мій шарф і таким чином навіть за годинку в потязі смакували ще тепленькими і з пивком, чим однозначно бентежили сусідок по купе. (До речі, більше запашними сендвічами, ніж пивком, бо пристойного вигляду мама й доня одразу за нами також дістали пиво, чіпси та ковбаски і за компанію почали трапєзнічать. А я переживала, що вони нам цитуватимуть кодекс про адміністративні правопорушення і заборону распітія на транспорті. Воістину, зовнішність людей часто оманлива).
Повертаючись до "Троє в каноє", хочу відзначити дуже люб'язний і привітний персонал. Сендвічі готують фактично при вас, за склом, можна спостерігати (і піддивлятися рецептуру). А ще просто мегавдячність за полегшення вибору: коли в меню я побачила сендвіч "Білий єнот" і з'ясувала, що єнота немає серед інгредієнтів, то я визначилась за півхвилини, чого зі мною не буває ніколи, Сашечка може підтвердити. Він же взяв собі "Томагавк", спокусившись на обіцяну гостроту. Отак ми, вхопивши свого "Єнота" і "Томагавк" помчали на київський потяг, щоб зітхаючи покидати це благодатне місто, багате і хлібом, і видовищами (про які буде у наступному пості), і мріяти про нові зустрічі з ним. 



На цій оптимістичній (і трошки розжирівшій — ой, не обманюй, ти і на 500 грамів не поправився, переводиш тільки продукти... чи це про мене?!!))) ноті я закінчу розповідь про смачний Кам'янець, але ще буде кілька частин. Сподіваюся, буде цікаво. Не перемикайтеся.



За організацію туру хочу подякувати (і я, і я! ДЯ-КУ-Є-МО!!!):




П.С. За два тижні (поки я дописувала пост, то вже за тиждень), а саме 18–20 травня в Кам'янці день міста. Не зволікайте, біжіть за квитками. (І сідайте на дієту вже! Хоча, кого ми обманюємо?))

П.П.С. Так, ви все правильно зрозуміли: пост проплачений їжею, а ще безцінним доброзичливим ставленням та гостинністю. Але не заздріть, купуйте квитки і вирушайте, благо, сайт УЗ знаходиться на відстані трьох кліків мишкою.