Про серпневу Одесу. Частина друга. Солона
Wednesday, 18 April 2018 21:08![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЯ зійду в солоні теплі води,
Дивні ефіри і спалахи кохання.
Нянчити буду усі свої бажання,
Нянчити буду так, ніби це востаннє.
Дивні ефіри і спалахи кохання.
Нянчити буду усі свої бажання,
Нянчити буду так, ніби це востаннє.
Про серпневу Одесу. Частина перша. Центральна
Вдосталь нагулявшись містом рушили до морька...
Для початку морько виявилося трошки урбаністичним, бо ми опинилися біля Потьомкінських сходів і вирішили сходити до Морського вокзалу Одеси.
Останнім часом в Одесу я якось зачастив, але на цьому фунікулеро-ліфті так і не сподобився прокататися. Вгору - довго чекати, а вниз їхати і сенсу то особливого немає)).
Ціна проїзду там якась символічна. Чи то 3, чи то 4 гривні.
Ми спустилися ніжками. По трушному).
Ще навіть не зайшовши на територію Морвокзалу на довго зависли розглядаючи Одеський порт. Той який для вантажів.
Щось в цих величезних махінах є заворожуючого.
Сам же вокзал виявився пустим і безлюдним. Пусті вокзали - це дуже сумно. Тут просто зобов'язане вирувати життя, бо життя - це рух.
Дуже зворушливий пам'ятник.
Єдине, що оживляє порт - це прогулянкові катери, які возять понад берегом всіх бажаючих до Аркадії і назад. За дуже адекватні гроші, доречі. Запитали, запитали, чи зможемо вийти в Аркадії. Сказали, що нє, бо там немає де причалити ( матюки). Ну ми і не поїхали кататися, бо хотіли на пляжик.
Одеський яхт-клуб. Одна з мрій дійти сюди по Дніпру з Києва.. де б то набрати часу...
Так от про пляжик.
Згадали, що з часом в нас не дуже. Пішли назад в місто.
Доволі дивна скульптурина. "Золоте дитя" називається. Як на мене . то дитина на анаболіках трохи. Перекачалася.
З Аркадією у нас якось не дуже складалося, щоб добратися туди треба було їхати довго, нудно і з пересадками. Вирішили пройтися до пляжику Ланжерон, який відносно поряд.
Це от власне віхд в Порт. Той, який вантажний.
Одеса чудова навіть в своїй розрусі і запустінні.
Піднялися по Карантинному узвозу. Вся стіна, що тягнеться вздовж вулиці розмальована різними забавними силуетами людей. Отакими , наприклад.
Дійшли до парку ім. Шевченка. В парку, доречі, знаходиться стадіон "Чорноморець", але парк названий не в честь Андрія, а в честь Тараса. Стадіон ми так і не побачили. але побачина на вході в парк забавну будівлю ресторану "Червоний лобстер".
Через перехрестя стоїть будівля не менш прикольна, але більш занедбана(((.
Одеський портовий карантин. Тобто його залишки. Колись був зразковим. Навіть на мірками Європи.
Тут є оглядовий майданчик з видами на Порт.
Пам'ятник невідомомому Моряку. Совкові скульптори особливо не заморочувались з формами.
Такі стелли в кожному другому місті.
Але парками нас не обманеш. Особливо коли хочеться до води. Пройшлися крізь парк і спустилися до моря.
Трохи прифігіли від зубожіння . На пляжі яблуку не було де впасти. І я не надто перебільшую. Бо ми довгенько ще так йшли, шукаючи місце, на яке б вліз наш рушничок.
Найсмішніше, що вода виявилася дуже холодною. Я ще скупнувся, а Оленка тільки по кісточки зайшла). Я потім довше висихав. А взагалі на пляжі забавно спостерігати за людьми.
День котився до свого завершення, а фестиваль сам себе не відвідає. Решили пляжем десь в сторону Залізничного вокзалу.
Якось так несподівано дійшли до канатної дороги. Звичайно ж поїхали. Я от смутно пам'ятаю, що я здається тут катався в дитинстві. Чи то Ялта була. В Ялті ж також є канатка?
Канатна дорога одеси - це найкоротший шлях від Французького бульвару до побережжя. Запрацювала в 1971 році. З того часу не особливо змінилася)). Ось тільки мабуть на кабінках мультяшні герої змінилися трохи.
Коштує то задоволення 40 грн з людини. ЗАдоволення трохи стрьомне, бо в місці посадки ( знизу принаймі, кабінка несеться доволі швилко і застрибнути в неї вдвох доволі проблематично.
Це, правда, можна порішати зупинивши дорогу ( 100 грн). По ходу хтось так і не зміг застрибнути і заплатив, бо ми були підвисли десь на середині дороги.
Сутеніти вже почало серйозно так, і ми поспішили на маршрутку до Чорноморська.
На цьому я закінчую розповідь про нашу поїздку до Одеси в серпні минулого року. Але ще буде цікавого. І про Одесу в тому числі. Не перемикайтеся.
Останнім часом в Одесу я якось зачастив, але на цьому фунікулеро-ліфті так і не сподобився прокататися. Вгору - довго чекати, а вниз їхати і сенсу то особливого немає)).
Ціна проїзду там якась символічна. Чи то 3, чи то 4 гривні.
Ми спустилися ніжками. По трушному).
Ще навіть не зайшовши на територію Морвокзалу на довго зависли розглядаючи Одеський порт. Той який для вантажів.
Щось в цих величезних махінах є заворожуючого.
Сам же вокзал виявився пустим і безлюдним. Пусті вокзали - це дуже сумно. Тут просто зобов'язане вирувати життя, бо життя - це рух.
Дуже зворушливий пам'ятник.
Єдине, що оживляє порт - це прогулянкові катери, які возять понад берегом всіх бажаючих до Аркадії і назад. За дуже адекватні гроші, доречі. Запитали, запитали, чи зможемо вийти в Аркадії. Сказали, що нє, бо там немає де причалити ( матюки). Ну ми і не поїхали кататися, бо хотіли на пляжик.
Одеський яхт-клуб. Одна з мрій дійти сюди по Дніпру з Києва.. де б то набрати часу...
Так от про пляжик.
Згадали, що з часом в нас не дуже. Пішли назад в місто.
Доволі дивна скульптурина. "Золоте дитя" називається. Як на мене . то дитина на анаболіках трохи. Перекачалася.
З Аркадією у нас якось не дуже складалося, щоб добратися туди треба було їхати довго, нудно і з пересадками. Вирішили пройтися до пляжику Ланжерон, який відносно поряд.
Це от власне віхд в Порт. Той, який вантажний.
Одеса чудова навіть в своїй розрусі і запустінні.
Піднялися по Карантинному узвозу. Вся стіна, що тягнеться вздовж вулиці розмальована різними забавними силуетами людей. Отакими , наприклад.
Дійшли до парку ім. Шевченка. В парку, доречі, знаходиться стадіон "Чорноморець", але парк названий не в честь Андрія, а в честь Тараса. Стадіон ми так і не побачили. але побачина на вході в парк забавну будівлю ресторану "Червоний лобстер".
Через перехрестя стоїть будівля не менш прикольна, але більш занедбана(((.
Одеський портовий карантин. Тобто його залишки. Колись був зразковим. Навіть на мірками Європи.
Тут є оглядовий майданчик з видами на Порт.
Пам'ятник невідомомому Моряку. Совкові скульптори особливо не заморочувались з формами.
Такі стелли в кожному другому місті.
Але парками нас не обманеш. Особливо коли хочеться до води. Пройшлися крізь парк і спустилися до моря.
Трохи прифігіли від зубожіння . На пляжі яблуку не було де впасти. І я не надто перебільшую. Бо ми довгенько ще так йшли, шукаючи місце, на яке б вліз наш рушничок.
Найсмішніше, що вода виявилася дуже холодною. Я ще скупнувся, а Оленка тільки по кісточки зайшла). Я потім довше висихав. А взагалі на пляжі забавно спостерігати за людьми.
День котився до свого завершення, а фестиваль сам себе не відвідає. Решили пляжем десь в сторону Залізничного вокзалу.
Якось так несподівано дійшли до канатної дороги. Звичайно ж поїхали. Я от смутно пам'ятаю, що я здається тут катався в дитинстві. Чи то Ялта була. В Ялті ж також є канатка?
Канатна дорога одеси - це найкоротший шлях від Французького бульвару до побережжя. Запрацювала в 1971 році. З того часу не особливо змінилася)). Ось тільки мабуть на кабінках мультяшні герої змінилися трохи.
Коштує то задоволення 40 грн з людини. ЗАдоволення трохи стрьомне, бо в місці посадки ( знизу принаймі, кабінка несеться доволі швилко і застрибнути в неї вдвох доволі проблематично.
Це, правда, можна порішати зупинивши дорогу ( 100 грн). По ходу хтось так і не зміг застрибнути і заплатив, бо ми були підвисли десь на середині дороги.
Сутеніти вже почало серйозно так, і ми поспішили на маршрутку до Чорноморська.
На цьому я закінчую розповідь про нашу поїздку до Одеси в серпні минулого року. Але ще буде цікавого. І про Одесу в тому числі. Не перемикайтеся.
no subject
2018-04-18 21:34 (UTC)no subject
2018-05-03 04:19 (UTC)