falkoner / Про Тбілісі'17. Частина перша. Незапланована (Reply)

თბილისო — მზის და ვარდების მხარეო,
უშენოდ — სიცოცხლეც არ მინდა,
სად არის სხვაგან ახალი ვარაზი,
სად არის ჭაღარა მთაწმინდა.

Про Баку. Частина перша. Космос
Про Баку. Частина друга. Бульвар
Про Грузію. Частина перша. Батумські танцюючі фонтани

Продовжую розказувати про нашу з Оленкою відпустку на Кавказі.
Сьогодні почну розказувати про Тбілісі.

Взагалі то впланах у нас після Азейбарджану була Вірменія, а саме Єреван. Але плани саме тому і будуються, щоб їх міняти. Прямого сполучення між Азейбарджаном і Вірменією немає ніякого взагалі. Суходолом найшвидше і найдешевше через територію Грузії. А найззручніше виявилося добиратися потягом. Пізно ввечері виїджаєш з Баку, день гуляєш Тбілісі, ввечері виїджаєш на Єреван і наступного ранку ти в столиці Вірменії. Так ми на планували.

Прибувши зранку на Тбіліський вокзал ми пішли шукати каси і камеру схову. Каси знайлися першими.
Поїзд з Тбілісі до Єревана ходить через день. Найдешевший квиток коштує близько 550 грн і... в касі не приймають карки. Це і стало переломним моментом. Звичайно, я ще ходив і шукав камеру схову ( яка на тріліському вокзалі доволі страшненька. По суті це вагончик, який стоїть на пероні. Правдя дядьки сказали. що вона цілодобова. Коштує 4 ларі), попитав ще про автобуси, подивився навколо в пошуках обмінника... але... ну. запал вже пропав. Але все одно, ще остаточно не вирішивши поїхали в центр.

Тож ми спустилися в метро, поміняли 5 долларів ( в метро Тбілісі на всіх станціях є відділення якогось банку. Курс там дуже невігідний, коль чо), поповнили транспортну картку ( в мене вона залишилася з минулих моїх відвидин столиці Грузії) поїхали на проспект Шота Руставелі. Вийшли на станції "площа Свободи", добралися до лавки і сіли перепочити. В центрі Тбілісі багато де є безкоштовний міський WiFi, тож почали переброньовувати, доброньовувати житло.
Спочатку я скасував хостел в Єревані, попросивши не нараховувати штраф. Бо до заселення залишалося менше доби. Не зняли нічого. Позитив.
Раніше Оленка заброгювали гостьовий будинок в Тбілісі, але тільки з наступного дня. Забронювали на поточний день, остаточно вирішивши залишити Вірменію на наступний раз.
Поїхали заселятися.

Житло ми забукали в районі метро Марджанішвілі. Також центр, але не найцентральніший. Від метро нам йти було хвилин 15, тож дуже скоро ми дзвонили в двері гостьового будинку Guest house White Rooms .

Нам не відкривали. Звонили ми довго і нудно. Пішов сходив по сусідам. Сусіди виявилися не місцевими і не знали де хазяїн. Довелося звонити. Мішу видно я розбудив). Розбудив видно з важкого перепою, бо дверного дзвінка він не чув. Провівши чудову процедуру відміни бронювання ( в Грузії це часто зустрінете, так місцеві економлять на комісії, а вам буде дешевше) ми заселилися. Кімнатка виявиля у напівпідвальному приміщенні. Не буяла чистотою, але і не надто страшна. А враховуючи ціну ( 30 ларі доба), плюс окремий вхід - то взагалі супер. Міша ( як і кімната) спочатку не дуже сподобалася Оленці, але потім вона зрозуміла ( принаймімені так здалося) що не все так погано. Міша показав кухню, санвузли, попередив щоб ми не лякалися ветерана, який жив зверху, але іноді спускався на кухню ( ми дні три думали , що він пожартував, аж поки не зустріли таки дідуся. Він реально ветеран, воював у В'єтнамі і вже місяці три винаймав у Міші кімнату, періодично упиваючись з ним вином. Зустріли ми його на кухні, де він намагався перелити Сапераві з з десятилітрового бутля в спеціальний пластиковий пакет. Допомогли)), і попросив заплатити по можливості на перед, бо йому можуть вирубити світло за неуплату. Не знаю, реально йому треба було за світло заплатити, чи похмелитися, але він підвіз мене до обмінника найближчого ( беха 5, всьо чьотко) і почекав, поки я куплю ларі.
Отож поселилися, сходили в душ і айда. В місто!

Вирішили йти до центру пішки, відчути, так сказати, дух міста. Заодно пошукати, де б це його поїсти.

По дорозі зустрічали багато цікавого.
Це ось який центр сучасного мистецтва, весь обмальваний граффіті. Він лежав на нашому постійняму шляху від житла до метро і я кілька разів обіцяв собі прийти і гарно його пофоткати. Як результам - тільки ця фотографія, перша. зроблена мною в Тбілісі. Ніколи не відкладуйте на завтра те, що можна сфоткати сьогодні.

А це місцева МНС. Однотипний брендінг по всій країні.
Дідусь не звідти, хоч кольором і схожий. Доречі, ця саме частина ще зустрінеться нам в наших мандрах Грузією.

Несподівано вивалились на пішохідну частину проспекту Агмашенебелі просто забиту різними кафешками. Звісно ж не знайли де б ото його присісти. Особливо нас, мізатропів зі стажем, бісили зазивали ( в Грузії - це найстіше жінки), ми б може і поїли б десь, але коли до тебе підходять через кожен метр і тягнуть до себе, виводить з себето нереально злить. Тож ми швиденько звідти звалили.
Хоча місцина прикольна.

Вивіска повеселила))

Короткими перебіжками добралися до Мткварі, а саме до Сухого мосту. Саме біля нього знаходяться місцеві блошиний і книжковий ринки.

Міст був збудований в 1851 році. Архітектором виступив італієць Джованні Скудіері (1816-1851), який приїхав в Тифліс з Одеси. Офіційно міст назвали Михайлівським, проте тбілісці прозвали Воронцовським на честь генерала Воронцова, який брав участь в його будівництві. Сухим же його нарекли після того, як правий рукав річки Мткварі осушили і проклали шосе. Міст, який раніше проходив над водою, став мостом над дорогою.

А це частина мосту, що ще залишалася над водою.

Прогулялися трохи парком Дедаїна (Dedaena Park). Тут багато цікавих скульптур. Є скейт парк.

А через дорогу вже частинки традиційного Тбілісі...

Перейшли проспект по пішоходному мостику біля Палацу Юстиції.

І заглибилися в квартали Старого Тбілісі. Зустріли таку ось самотню старовинну башту. Вона зараз є стіною якогось приватного подвір'я.

Побачили закинуту церкву. Судячи з усього вірменську.

Жували свої хачапурі ( не витримали запахів і купили фастфуд. Не жалкували зовсім) і спостерігали, як леопард ( плюшевий, правда) працює, охороняючи місця для парковки).

Фасади тут як і в Баку - відреставровані... в дворах - треш, угар і аббадон).

По мосту Баратошвілі знову повернулися на лівий берег.

На перилах мосту прикольні скульптурки. Тематичненькі).

Проспект Ніколоса Бараташвілі проходить під нависною скелею. з якої постійно стікає вода. Такий собі водоспад...

Дійшли до парку Ріке ( він же раніше називався парком Європи ж? Хто в курсі?) з його , здається, вічним будівництвом - концертним холом.

Тут було дуже красиве світло...

Спустилися вниз, погуляли парком...Забув про погоду сказати... Це мабуть тому, що важко в ці мінус десять згадувати ті +25...

Хоча , здається, вже скоро добудують. Правда зверху вже ремонтувати треба. Паркан скляний, так точно.

Тут Канянка почав радісно скакати. Родичі!

Піднялися на міст Миру.

Доречі. він раніше блакитним вночі підсвічувався. зараз в кольори грузинського прапору. Правда в той вечір, коли я фоткав тут масштабно так, то його не увімкнули(, може перегоріло щось...

А потім ми поїхали на канатній дорозі ( 2,5 ларі в одну сторону) до фортеці Нарікала зустрічати захід сонця.

Але про те наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.