Про Кутаїсі

[falkoner]

Соскучился сильно, ласкаю много
По старому мирно детский двор
Оббегу Гелати, горы Сатапло,
Перед Риони тихо тихо посыплю слёзы

Сьогоднішнім постом я нарешті завершую розповідь про свою подорож неймовірною Грузією восени минулого року ( копірайт стоїть 2015, не вірте йому, ліньки перебивати).

Я вже встиг вам розказати про Тбілісі, Казбегі, Сігнагі, Боржомі, Ахалцихе , Вірдзію і Батумі.Щоб не закидувати вас купою лінків пропоную почитати то все за теґом грузія .
Сьогодні розповім про свій останній день в Сакартвело. 23 жовтня 2014 року.

З Батумі до Кутаїсі я вирішив добирати електичкою. По перше в цю сторону вона йде дуже зручно .
Від станції Махінджаурі вона відходить близько сьомої години ранку, йде дві години і коштує лише 2 ларі. Але основним було те, що ввечері в мене був літак і ризикувати стопити ( хоча стоп тут і чудовий) не дуже хотілося. До того ж хотілося хоч трошки подивитися на Кутаїсі при денному світлі.

Про електричку нічого цікового не розкажу.Вагони трохи схожі на наш " Подільський експрес", правда набагато брудніші. Ходять контролери. Ті ж самі бабці, які бродять вагонами і продають різну дрібноту. Від шкарпеток до Сванської солі. В тамбурах курять.

Окремо хотілося б розказати про туалет на вокзалі Кутаїсі. Він новий, відремонтований, спеціальні унітази автоматизовані, на стульчак яких виїджає змінний пакетик. Але... то все не працювало, і до того ж не працював злив) Але відерце з водою завбачливо поставили))).

Вийшовши з вокзалу, я просто пішов. Якось зовсім не готувався до Кутаїсі. Не дивився куди треба йти і що дивитися. Але внутрішній компас доволі швидко вивів мене на головну площу міста імені Царя Давида. Купив цигарок, сів перекурити і подумати куди б це його податися.



Дядечко, які сидів поруч і побачили мене всього такого з рюкзаком відразу підійшов поговорити . Коли ж дізнався , що я з України, то в розмову включилися ще з пяток грузинів)))

На моє запитання, що ж глянути в місті вони порадили з'їздити в монастир Гелаті , що поряд з містом. Добратися туди можна тільки на таксі ( маршрутка ходить дуже нерегулярно) . Вони і показали мені найближчу стоянку.


Таксист, сказав що поїздка коштуватиме 15 ларі. Коли дізнався, що я з Києва ціна стала вже 12 ларі. А поїхали вже і по 8))). Це в обидві сторони. До того ж він все намагався підібрати туристів ( з мого дозволу) які піднімалися до монастиря. Звичайно ж безкоштовно. Туристи відмовлялися. Зустрів, кста, по дорозі непальця, з яким ночував в хостелі Батумі.

Монастир вразив. Від нього так і несло старовиною і монументальністю...











Заснований в 1106 р. св. царем Давидом IV Будівельником(Строителем) (1089-1125) на честь приєднання до Грузинського царства Кахеті і перемог над турками-сельджуками.Згодом монастир став усипальнею царя Давида.

У XII-XV ст. монастирю Гелаті була надана повна автономія, визнавалось лише вище право царя. Навіть у Католікоса-Патріарха Грузії не було такої влади. У монастирі Гелаті у царя був представник. Старші ченці і старший настоятель також вважалися членами царського двору. У другій половині XIII ст. і в XV ст. через політично-економічне послаблення країни, економічне і культурне життя монастиря Гелаті зіткнулося з перешкодами.
Пізніше колишні привілеї монастиря частково відновив цар Георгій Брцкинвале (Блискучий).
Після політичного розпаду Грузії (друга половина XV ст.), монастир Гелаті перейшов під владу царів західної Грузії. Потім в 1510 р. османська армія спалила монастир.
меретинські царі Баграт III і Георгій II провели в монастирі Гелаті масштабні будівельні і господарські роботи - капітально відремонтували і розписали храми. Відновили закриту і спустошену церкву. Пожертвували їй землі.
У XV ст. в монастирі була заснована єпископальна кафедра, яка і підняла політично-моральне і економічне положення монастиря. У другій половині XV ст. резиденція Каталікоса-Патріарха західної Грузії була перенесена з Бічвінти в Гелаті.
Гелатський монастир впродовж довгого часу був культурним і просвітницьким центром Грузії, при ньому знаходилася власна академія. Серед викладачів і випускників академії немало відомих філософів, учених-богословів, ораторів і перекладачів.
За переказами, Давид Будівельник велів поховати себе в Гелаті в прохідному місці: на думку, що затвердилася, могила біля південних воріт монастиря з написом на кам'яній плиті: «Це спокій мій навіки, тут вселюсь, бо я забажав його», є місцем його поховання.Цар велів так себе поховати, щоб кожна людина, що ступила на цю плиту, пригадала Давида добрим словом.
З XVII ст. в монастирі Гелаті провели масштабні відновлювальні роботи царі Георгій VI, Олександр V, Соломон II і єпископи Гелаті. До кінця XVIIII ст. монастир володів 42 селами. Після приєднання Імеретинського царства до Російськой Імперії (1810 р.) монастир Гелаті з церковної сенторії перейшов в статус державної установи - став монастирем штату.









А ще, а ще.. звідси трошки видно гори Сванетії...



Таксист не тільки повернув мене в місто, а ще і зовсім безкоштовно довіз до маршрутки , яка йде до парку Сатаплія, куди я теж вирішив скататися. Час був ще.



Все таки туристичний сервіс в грузії розвинений дуже. Я зміг спокійно залишити наплічник в касі, щоб не таскатися з ним. Довелося трошки почекати, поки назбирається група.Тут я вперше пересікся в Грузії з росіянами. Вони встигли мене напрягти буквально за 10 хвилин. Своїми тупити зауваженнями і питаннями. А ще чомусь постійно норовили мене сфоткати на мій фотік. НІяк не змогли зрозуміти, як це я не хочу фоткатися на фоні чергової стіни.
Гід трошки потролив їх розказуючи англійською все)).





Заповідник Сатапліа близько Кутаїсі - єдине місце в Грузії, де мешкають динозаври. Думаєте, я жартую? Аж ніяк. Тут збереглися сліди цих доісторичних тварин. Динозаври ступали лапами в бруд. Бруд пізніше затвердів і перетворився на вапняк. Заповідник не дуже великий. Займає 354 гектара. У ньому росте листяний ліс з потужними старими тисами. Колись кавказький тис вивозили в Західну Європу. З нього виготовляли військові луки. Ті самі, якими користувався Робін Гуд. Для туристів прокладена пішохідна доріжка. Над слідами динозаврів зведено спеціальний будинок, навколо слідів зроблена стежка. Якщо попросите, то крім світла в будівлі включать звуки. Відчуєте себе немов у Міловому періоді.











Сатаплія перекладається як Медова гора. Раніше в тріщинах скель тут жило багато диких бджіл і мед в буквальному сенсі стікав по каменям.





На території заповіднику знаходиться і доволі мальовнича печера.













Далі з пригодами я таки добрався до аеропорту... і Київ... і відразу ж почав сумувати за цією чудовою і привітною країною. Я ще понаїду))) Обов'язково.