Про вертання домів

[falkoner]

Я бився з неграми в Нью-Йорку
В Варшаві тріпером хорів
Мені це все осточортіло
Я вернувся домів

Mirëmëngjes
Кожне моє повернення додому перетворюється на якийсь триллер.Я боюся вже їздити кудись.
От і повернення з Карпат перетворилося на епічну сагу.

Коли я їхав в Чернівці, я знав, що мені потрібно бути в середу зранку на роботі. Я піднімав то питання. На що мені відповіли:
- Та хулі там, якось виберешся.
Якось вибрався))

Підозри закралися до мене на другий день походу ( в неділю ввечері), коли ми спустилися з Яровецького хребта до лісництва Перкалаба і пішли питати, як мені ото вибратися звідти на Чернівці, або Франківськ.
Добра тітонька повідала( що це єбєня - далі нікуди.), що тут нічого не їздить, тим більше у вихідні, а так можна зустріти якогось лісовоза і виїхати у Шепіт, або Яблунець . А звідти ходять автобуси на Чернівці. 
Правда до Шепоту 19 км перевалами, до Яблунькя 30 км , хоча і понад річкою вниз.
Володар єдиного в лісництві УАЗика заломив 400 грн до Яблуньця, мовляв дорога погана.
Вирішив я значить йти зранечку в понеділок в напрямку Яблунця до села Нижній Ялівець ( 8 км), на карті село виглядало доволі великим, навіть церква була намальована)).

Розпрощавшись зранечку з групою, яка збиралася далі в гори ( кончена робота, як же хотілося з ними) я вирушив. Відразу визначив для себе, що можливо пилятиму аж до Яблунця 30 км, тож переходи мають бути не менше години.
Перший відпочинок в мене був намічений на 10:00.

І я дотримався його!! В 9:53, я дістався до хутору поряд з Нижнім Ялівцем і помітив, як з двору виїджає бусик і вивертає в напрямку потрібному мені. Довелося трошки пробігтися і помахати руками. Підібрав мене добрий дядечко Іван, який підвіз мене в центр села і підтвердив найгірші сподівання.
Нічо нікуди не їздить, з Шеопту і Яблунця автобуси на Че тільки вранці...але!!! він після обіду завозитиме сина до Сторожівецького лісового коледжу і може мене підібрати. А Сторожинець - то райцентр 25 км від Чернівців. Пох, що квиток на поїзд в мене з Франіка - розберемося.
Перезнайомився з половиною села. Всі вислухали мою сльозну історію )).
Посадив мене Іван на імпровізованому перехресті і наказав чекати. Поки сидів, почався дощ... знайшов гаманець з 23 гривнями - сховав його під лавкою від води. Захотілося курити ( я ж кидаю) знайшов пачку цигарок з двома сигаретами))). Поприбирав трошки місцевість від сміття, повикидавши його у смітник... нудно..



Аж тут їде УАЗік, в сторону яку мені і потрібно. Зупиняю. Добрий дядько Петро, каже що він тут тільки по лісництву їздить, але він може підкинути мене на лісозаготівлю, а там мене посадить до лісовоза , який прямує або на Вижницю , або Путилу ( Великі райцентри, з гарним сполучення). Ну думаю, задовбало мокнути і чекати, так можливо і у Франік потраплю. Поїхав.
Довго я матюкав і дядька Петра і себе за дурість. 3 години чекав, поки закрузяться лісовози, як тільки загрузилися в одного спустило колесо, та і їхали вони в Шепіт. А автобув завтра зранку. А я намет залишів групі, яка йшла в гори. Ну, змирився я з роком, що доведеться проситися до когось на ночліг, або ночувати в якісь колибі. Зимовий спальник є, пальник є.. Не пропаду:)).

Що ви знаєте про страх? Якщо ви не їздили на груженому ( 17 кубів лісу) лісовозі по гірським дорогам. Особливо, коли підйом градусів з 30, а з одного боку прірва. Добрий водій Микола взагалі мене хотів висадити. щоб я підіймався пішачком, йому і самому страшно і за моє життя він не хоче відповідати, але я таки напросився. Кароч, тепер я багато знаю про страх))).

Дивлячись на годинник і черепашу швидкість лісовоза ( максимум кілометрів 15 год), я почав задумуватися над тим, що в мене гарний ліхтарик і то добре, бо ночівлю доведеться шукати по нічному селі. Розслабився, отримую задоволення, розпитую про життя в горах.

Але ж придуркам щастить. Це я про себе. Зупинився добрий дядько Микола в якомусь селі купити цигарок. І я вискочив, розім'яти ноги і теж щось прикупити..і тут... бачу наздоганяє нас грузовий Транспортер, а за кермом добрий дядько Іван))). Махання руками, вибачення що не дочекався і 4 години тряски в грузовому відсіку бусіка. Те ще задоволення. Дороги ж в нас добрі, ви в курсі)).

Сьома година я в Стороженці. Містечко, кста, однозначно сподобалось. Дуже чисте , вхожене, красиві будиночки.
Але мене цікавить як добратися до Києва, шукати ночівлю в Че теж не вставляє).
Зв'язок вже є і завдяки Сліму дізнаюсь що квитків на потяги взагалі ніхуя немає). От нікуди.
Варіанти через Кам'янець, Франік.. теж не катять. Всі їдуть домів після вихідних.
Варіант домовитися з провідником ніхто не відміняв, але на Київський поїзд я спізнюсь на пару хвилин буквально . Знову провідниця цього поїзда маше мені ручкою як і тиждень тому .

Що робити , куди бігти . Автобуси теж закінчилися всі. Ну не впирає мене втрачати день в Чернівцях ( Я люблю Чернівці, коль чо) Згадую про знайомих, які часто їздять до Че. Вони в Києві, але Марина радить якогось свого знайомого перевізника, який ганяє маршрутки до Києва навіть бронює мені місце ( телефончик нікому не треба? Не Марини, перевізника). Залишається тільки добратися до автовокзалу.
Далі простіше. 300 грн, 9 годин в незручній маршрутці і бінго, вас вітає Столиця.
На роботу вирішив не йти, поспати. Але через годину мене розбудив робочий дзвінок... і панєслась. Проте не втратив день відпустки.

Мене тепер треба питати не куди я наступного разу їхатиму, а як звідти повертатимусь)).
Але придуркам щастить же)))... Все буде добре. ПС. Всі чоловічі імена видумані.