falkoner / Про Коростишів

Приснилось матері, що ожили солдати,
Які стоять одягнені в граніт...
Приснилось матері: іде один до хати
І раптом зупинивсь біля воріт.

Трошки про маленьке містечко Коростишів, яке знаходиться в 30-ти кілометрах від Житомира.
В мене з ним багато особистих спогадів, але ніколи раніше не звертав на нього уваги , як на туристичну пам'ятку.

Користишів - місто граніту. Навколо нього знаходиться величезна кількість грантіних кар'єрів, які самі по собі є цікавими туристичними місцями, але ще вони дають роботу більшій половині міста. мабуть. Центр України з виробництва надгробків)).

Граніт тут всюди. Гранітні пам'ятники, гранітні лавки, гранітні паркани, гранітні сараї . Мене особисто вразили гранітні бордюри ( а не якісь, блять, порєбрики).

Одне з найпоширеніших тлумачень назви міста випливає з того, що давньослов’янське слово „корость“ означало камінь. Коростишів і справді дуже „кам’яне“ місто.
Перша письмова згадка про місто датується, за різними даними, 1471 або 1499 роком – тоді литовський князь нібито подарував містечко Київського воєводства родині Кмитів Чорнобильських. Саме вони згодом і продали Коростишів Олізарам.

Костел Різдва Діви Марії — не лише найкрасивіша будівля міста, а й одна з найпрекрасніших у Житомирській області. Перший костел почав будуватися в 1608 році, його фінансував граф А. Олізар, проте в 1779 році будівлю перебудували в кам'яну споруду. Будівля в стилі бароко, в ній були втілені ідеї будівництва французького "короля-сонце" Людовика XIV.
За часів СРСР (1922–1991) приміщення костелу використовувалося спочатку як зерносховище, потім – як кінотеатр; у 1991 році храм повернуто католицькій громаді міста.

Іван Олізар-Волчкевич був київським православним боярином, та рід очевидно швидко покатоличився й згодом обрав для себе польську ідентичність. Чи не найвідомішим представником цього роду став неспокійний граф Густав Олізар (1798–1865), який був поетом і мемуаристом, примудрився ледь не одружитися із сестрою Наполеона, потім одружитись із її фрейліною, „засвітитися“ в масонських ложах, повстанні декабристів і двох польських повстаннях.

Пам’ятник графу стоїть біля костела. Неподалік був і його палац. Можна сказати, що палац не зберігся, але не зберігся по-особливому. Для майбутніх мешканців і гостей Коростишева лишили рівно… один портал. Тепер ці загалом симпатичні чотири колони вкрай дивовижно сполучаються з „пантеоном“ радянських пам’ятників з другого боку скверу.

Зате зберігся парк, заснований тим самим графом. Саме через нього Коростишів нібито колись називали „другою Софіївкою“. Парк і справді мальовничий – з валунами, стежками-серпантинами, схилами, романтичними ставками, зарослими островами, оглядовими майданчиками. Також милує око своїми вигинами, скельками й греблею річка Тетерів.

„Кам’яне містечко“ вирізняється двома екстравагантними скульптурними пам’ятками. Перша – сучасні скульптури Віталія Рожика: геть неочікувані кручені коні, люди й, наприклад, валуни, що цілуються, в одному з занедбаних закутків парку. Друга – з південного боку київської траси, менш ніж за кілометр від мосту, таз протилежного боку Тетерева. Це величезний камінь, витягнутий колись із річки та поставлений на високій скелі („скеля Філінського“) високо над водою. Як розповідають сучасні й старовинні путівники, це начебто чи жертовний камінь слов’ян, чи загадковий ідол „богині-жаби“. Брилу було витягнуто ще за Олізарів, і поміщик, знаний своїм ліберальним ставленням до селян, влаштовував коло неї щорічне змагання рибалок, „свято регати“, яке самі селяни називали „свято рогате“.

Цікаве місце, щоб вибратися на один день. Якщо на авто їхати, то додатково можна відвідати Преображенський Тригірський чоловічий монастир і Закинутий палац Терещенків , чи Поліську Швейцарію так сказати не відриваючись від виробництва.

Іван Олізар-Волчкевич був київським православним боярином, та рід очевидно швидко покатоличився й згодом обрав для себе польську ідентичність. Чи не найвідомішим представником цього роду став неспокійний граф Густав Олізар (1798–1865), який був поетом і мемуаристом, примудрився ледь не одружитися із сестрою Наполеона, потім одружитись із її фрейліною, „засвітитися“ в масонських ложах, повстанні декабристів і двох польських повстаннях.

Пам’ятник графу стоїть біля костела. Неподалік був і його палац. Можна сказати, що палац не зберігся, але не зберігся по-особливому. Для майбутніх мешканців і гостей Коростишева лишили рівно… один портал. Тепер ці загалом симпатичні чотири колони вкрай дивовижно сполучаються з „пантеоном“ радянських пам’ятників з іншого боку скверу.

Зате зберігся парк, заснований тим самим графом. Саме через нього Коростишів нібито колись називали „другою Софіївкою“. Парк і справді мальовничий – з валунами, стежками-серпантинами, схилами, романтичними ставками, зарослими островами, оглядовими майданчиками. Також милує око своїми вигинами, скельками й греблею річка Тетерів.
„Кам’яне містечко“ вирізняється двома екстравагантними скульптурними пам’ятками. Перша – сучасні скульптури Віталія Рожика: геть неочікувані кручені коні, люди й, наприклад, валуни, що цілуються, в одному з занедбаних закутків парку. Друга – з південного боку київської траси, менш ніж за кілометр від мосту, таз протилежного боку Тетерева. Це величезний камінь, витягнутий колись із річки та поставлений на високій скелі („скеля Філінського“) високо над водою. Як розповідають сучасні й старовинні путівники, це начебто чи жертовний камінь слов’ян, чи загадковий ідол „богині-жаби“. Брилу було витягнуто ще за Олізарів, і поміщик, знаний своїм ліберальним ставленням до селян, влаштовував коло неї щорічне змагання рибалок, „свято регати“, яке самі селяни називали „свято рогате“.

Цікаве така місцина, для подорожі одного дня. Якщо ви на власному авто, то заодно можна заскочити і глянути Преображенський Тригірський чоловічий монастир і Закинутий палац Терещенків чи Поліську Швейцарію