Про Тбілісі. Частина друга

[falkoner]

А ти біжи-біжи з міста до сонця і далі
Щоб не зловили та не наздогнали
А ти біжи-біжи з міста до сонця так треба
Щоб доторкатися руками до неба

Ну що, чергова простиня про Тбілісі.



Ранок після поїздки в Мцхету видався важкуватим ( про вино я таке подумати не можу.. нє).
Але побачити побільше дуже хотілося і я переборовши себе пішов гуляти містом. Спочатку я вирішив сходити в зоопарк . По карті подивився, що то відносно недалеко від мене. Пішов пішки. Трошки блуканув, затримався на перехресті ( слід зазначити що на всіх перехрестях у Тбілісі дуже зручні вказівники стоять по цікавим місцям) , визначився з напрям аж тут несподівано Тарас Григорович дивиться на мене сурово.



Я злякався і відійшов, а Кобзар продовжив суворо дивитися на Тбіліський державний університет ім. Івахішвілі.

По дорозі заглянув в сквер біля університету. Сфоткав маленьку церквушки. Нажаль , не знайшов її назви.





Так по трошки і спустився до Площі Героїв, на якій стоїть монумент Героїв ( зоопарк знаходиться поруч)




Монумент офіційно відкрили пам'яті загиблих в 1921 році юнкерів, керівників повстання 1924 року, загиблих в 1992-1993 роках в Абхазії і в результаті російської агресії в серпні 2008 року бійців.
На ньому висічені імена всіх , хто загинув за державність Грузії.

Монумент висотою 48 метрів з металевої конструкції і призм метакрилата спроектований іспанським дизайнером Альерто Домінго Кабо і профінансований в рамках виділених на швидкісну магістраль 80 млн ларі. Ця магістраль зв'яже Площа Героїв з трасою між тбіліськими районами Сабуртало і Ваке.

До самої стели добратися доволі проблематично , так як вона вписана в клубок доріг, я заблукав тими грьобаними підземними переходами.



До відкриття зоопарку залишалося ще хвилин 40 і щоб не втрачати час я вирішив сходити, в парк ім Гейдара Алієва, який за показниками мого довідника знаходився зовсім поруч. На набережній. Пішов. Поблукав підземними переходами навколо площі.

Тут відразу розкажу про три речі які мені не сподобалися в Грузії.
1. Засцяні переходи. Реально. Проблема з туалетами в дії, а грузини особливо не паряться. Виїдає очі.
2. Двері у всіх закладах відкриваються всередину. Я розумію , що то правильно з точки зору протипожежної безпеки, але блін незвично, постійно ломився в двері .
3. Грузини чоловіки пиздець як матюкаються. Щоб уявити масштаби цього, просто просто вдумайтесь в слова " Я ( Я!!!, блять, я!!!) кажу , що грузини багато матюкаються".

Кароч, дійшов я до набережної) . Перебіг хайвей. Пішов як показувала карта.



Хто не в курсі, я дійшов до набережної головної річки Тбілісі - Кури.
Взагалі то, Кура ( з наголосом на другий склад) це російська назва ріки. Крузини називають її Мтква́рі. Мтква́рі - найбільша ріка Закавказзя. Впадає в Каспійське море, тече територією трьох держав: Туреччини, Грузії, Азербайджану. Частина басейну Кури (точніше її найбільшої притоки Аракс) також розміщена і на території Ірану та Вірменії. Довжина Кури становить 1364 км, площа басейну 188 тис. км².

Йшов я хвилин 10 розглядаючи чайок. Чайок тут дофігіща, незважаючи на те, що до моря далеченько то. Мітку на мапі давно пройшов і почав підозрювати щось не ладне.



Запитав в рибака. Він погано розмовляв російською ( про англійську взагалі мовчу) , але я зрозумів. що парк знаходиться в іншій стороні біля якогось мосту. Пішов назад.



Пройшовся ще хвилин 25. Зрозумів, що довідник мене наєбав трошки). Вирішив повертатися...але дорогу назад перебігти я якось побоявся. По чотири смуги в обидві сторони, по яких зі страшною швидкістю несуться авто . Пішов шукати підземний перехід. Шукав ще хвилин 5... там їх немає , ога. Який мужик, бачучи мою паніку запитав. чим він може допомогти. Кажу, мені б дорогу перейти. Він каже без проблем. Перебігай он там біля мосту. Ага.. там тільки шість смуг. Я так і не зважився перебігти ( тільки другий повний день в Грузії,чо ви, це потім я звик і бігав через дорги аж бігом), довелося повертатися назад старою дорогою.

Так.. про зоопарк я вже розповів.
Після нього я вирішив покататися на фунікулері. Виходжу на вулицю питаю першого пересічного , чим добратися до фунікулеру? Перший пересічний виявився таксистом і звичайно ж " недорого савсем!" запропонував довезти, заявивши що ніякий ромадський транспорт туди не ходить . Неповіривши йому я паднявся назад до університету і як мені порадили сів на 133 маршрутку. Вона теж не йшла напряму до фунікулеру, водій сказав треба трошки пройтися. Пройшов. Заблукав. Запитав знову. Бабка , яка продавала зернята на вулиці порадила 124, або 90 автобус. Бо йти туди дуже далеко. Йти цілий день. Підозри знову накрили мене, але я її послухався і дочекався автобусу.
Поки чекав сфоткав традиційний такий тбіліський дворик)



Прийшов автобув. Сів поїхав. Тут треба розповісти про транспорт тбілісі. Значить по порядку.
Автобуси в Тбілісі - це наші "Богдани", проїзд в них коштує 50 тетрі ( за проїзними 10 тетрі). Кондукторів в салонах немає. У всіх автобусах стоять автомати, які приймають 10,20, 50 тетрі. Тож заходити туди потрібно з дрібними грошима.
Маршрутки контують 1 ларі. В основній масі своїй це "Форди "Транспортери". Розплачуватися в них потрібно водієві.
Метро в Тбілісі коштує 50 теттрі. Щоб пройти через турнікети спочатку треба притбати картку за 2 ларі. Повернути її можна в будь який момент, отримавши назад ті самі 2 ларі. Головне не проїбати чек, що я успішно і зробив. Так що кому потрібна картка на Тбіліське метро - звертайтесь. За цією ж карткою можна проїхатися і на Тбіліських канатних дорогах. З неї зніметься 2 ларі.

Фунікулер теж коштує 2 ларі, але він має відношення до парку розваг, про який трошечки пізніше, то для проїзду вам буде потрібна картка з нього. Вона теж коштує 2 ларі, але повернути її не можна. За нею теж звертайтеся.

Ще в Тбілісі , казали, є трамвай. але я його не бачив).

Тож дочекався я 124 автобусу, сів, дістаю гаманець, а там аж 20 тетрі. Питаю в дядьки якогось , чи не розміняє він мені 5 ларі. Немає каже. Поки я шукав очима кось, хто б зміг розміняти, він віддає мені свій квиток і виходить. На наступній зупинці зайшли контролери)).

А втобус все віз і віз мене кудись наверх. Я потім зрозумів, що він таки довіз мене до фунікулеру, але верхньої станції. А станція знаходиться в парку розваг "Мтацмінда"










Я не фанат таких розваг, але на колесі огляду звичайно ж не міг не покататися))





Тим більше , що звідти відкривається такий вид. Коштує то 2 ларі, ну і про картку парку за 2 ларі я вже казав.





Контролер на колесі коли дізнався що я з України - почав розпитувати. Говорив з ним хвилин 10.
Колесо нове, не рівня нашим. Закриті кабінки. кондиціонери в них, обертається повільно-повільно... сподобалося))). Далі пішов гуляти парком.






Там такі понорами. Я то думав що більщ-менш обійшов місто... звідси подивившись, зрозумів що обійшов я зовсім трошечки. Погано, що погода почала псуватися, почало збиратися на дощ.









Зустрів динозаврів)





Другий дивиться на тебе як на гівно)

Далі я таки добрів до фунікулеру і спустився вниз.





Фунікулер новенький. панорамний, скляний. Мая три зупинки : Верхня - Парк розваг "Мтацмінда", нижня - Вулиця Чонгадзе і по середині вона зупиняється біля церкви Мама-Давіті і пантеону Мтацмінда.



Я промахнувся повз середню станцію, тому до Мама-Давіті довелося підніматися пішки ( 2 ларі я зажав))) ). Зате поговорив по дорозі з місцевим будівельником ( біля підніжжя гори будується елітний житловий район).



Вид від церкви.





Церква Мамадавіті (Св. Давида Гареджійського) – споруджена в середині 19 століття. З церковного майданчика відкривається прекрасний вид на Тбілісі.

У V столітті на цьому місці була печера, в якій оселився Давид Гареджійський – один з сирійських отців. Він жив ​​у цій печері практично весь час, і спускався до міста тільки по четвергах по зигзагоподібній стежці, яку досі називають «стежкою св. Давида». Усі часи печера св. Давида була місцем паломництва християн.








Біля багатьох церков в Грузії знаходяться маленьки макетики церков. При чому не завжди це зменшені копії тих що поряд. Іноді вони дерев'яні, іноді глиняні, іноді залізні (як на фото), картонні бачив. Навіщо вони так і не додумався запитати.






Але найголовнішою святинею і пам'яткої гори являється Пантеон Мтацмінда.



Пантеон письменників і громадських діячів Грузії Мтацмінда ( Свята гора) - некрополь в Тбілісі , де поховано багато відомих письменників, артистів, вчених і національних героїв Грузії. Він розташований на території навколо церкви Святого Давида «Мама-Давіті» на схилі гори Мтацмінда і офіційно відкритий в 1929 році. Крім того, ряд поховань дореволюційного часу знаходиться в самому храмі Св. Давида.

Першим знаменним захороненням на цьому місці було поховання відомого російського письменника Олександра Грибоєдова (1795-1829) і його дружини княжни Ніно Чавчавадзе (1812-1857). Пантеон офіційно відкритий в 1929 до 100-річної річниці трагічної загибелі Грибоєдова в Ірані. З цього часу багато видатних грузини були поховані або перепоховані тут.

Якщо вам цікаво, список похованих тут поглядіть у Вікі.



Деякі пам'ятники просто геніальні...



Спускаюся вниз , потрапляю в Старе Тбілісі... тут немає що розказувати. Тут потрібно просто ходити тими вулочками.







Хоча.. трохи збивувався. Тбілісі доволі чисте місто. Але це той випадок, коли чисто там, де прибирають , я не там де не смітять. Викинути обгортку від цукерки, чи огризки яблук на тротуар - то нормально , бачив не раз. Вибісив чувак який курив на балконі другого поверху , викинувши пачку з під цигарок просто на тротуар перед собою.





Не ходив. Було зачинено.





Спустившись знову до проспекту Руставелі я пішов в музей історії Грузії. Вхід коштує 5 ларі, для студентів ( я не прокатив, як не посміхався касиру))) ) - 2 ларі, фоткати можна без спалаху.

Відразу піднявся на 4 поверх, де знаходиться "Музей тоталітарних репресій" .







Це вагон в якому було розстріляно грузинську інтелегенцію в 1921 році. Коли Совєти протягнули "дружню руку допомоги" незалежній Грузії.



На нижніх поверхах зібрані експонати не тільки з історії Грузії. але й з усього світу. Тут я побачив вперше мумію).















Далі мені потрібно було на пошту ( вислати листівку в Україну контує близко 6 ларі в сумі). Зайшов в Інформаційний центр для туристів на площі Свободи. Взяв карту Грузії на стоп і побіг на лавий берег Кури , щоб встигнути до закриття почтового відділення.

Побіг по старому вірменському кварталу.





Це ресторанчик, коль чо.


По дорозі сфоткав церкву Святого Георга








Зворотню частину міста трошки захопив)



І через міст Миру побіг на лівий берег. Скажу відразу, на пошту я не встиг, але зовсім про то не пожалкував. Починав накрапувати дощик.