Про кляштор
Sunday, 8 June 2014 11:00![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЗанимается день, монастырь над рекой,
Заходи - путь открыт, вход отверст;
А на сердце такой почивает покой,
Что я вижу за тысячи верст
Заходи - путь открыт, вход отверст;
А на сердце такой почивает покой,
Что я вижу за тысячи верст
Головною туристичною пам'яткою Бердичева є Клящтор ( Монастир - фортеця) Кармелітів Босих.
Розкажу но я про нього.
Розкажу но я про нього.
Бердичівський кляштор (монастир-фортеця) заснований 2 березня 1634 р. на території замку воєводи і генерального старости київського краю Януша Тишкевича, що передав свої землі цьому католицькому ордену, за допомогу в звільнені його з татарського полону, чи в знак дотримання обітниці даній ним Богу.
Будівництво Бердичівського Монастиря Босих Кармелітів було порівняно недовгим і вже через вісім років, а точніше 22 липня 1642 р. відбулось урочисте відкриття монастиря й освячення нижнього костелу. Під час цієї події Януш Тишкевич приніс в дар новому костелу ікону Пресвятої Діви Марії, що була здавна відома своєю благодатною силою і тепер мала змогу шануватись не тільки родиною засновника, а й усім населенням Бердичева.
Незабаром Монастир Кармелітів Босих стає важливим економічним та релігійним центром. До Бердичева стікаються паломники, зростає торгівля і ремісництво. Бачачи це, польський уряд приділяє велике значення цьому форпосту своєї державності в Україні й підсилює і військову потенціал кляштора: ремонтує і укріплює фортецю гарматами та постійним гарнізоном.
До боротьби за сфери впливу між орденом кармелітів та Тишкевичами додалася Визвольна війна українського народу 1648 р., що звісно не оминула фортецю. Сконсолідувавшись монахи та власники міста намагалися чинити опір козацьким загонам Богдана Хмельницького, що прямували до Зборова, але потерпіли поразку. Втікаючи з Бердичівського Монастиря, кармеліти вивезли образ Матері Божої до Львова, де він перебував протягом 73 років в жіночому монастирі кармеліток босих.
У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева й почали відбудовувати знищений монастир, доки в 1684 р. знову не почались чвари зі спадкоємцями Януша Тишкевича в результаті яких кармеліти були вигнані силоміць. У 1717 р. декретом Люблінського Трибуналу власникам Бердичева було наказано віддати ченцям Монастир Кармелітів Босих й відшкодувати завданого збитку. 1721 р. монахи знову відбудували монастир і повернули ікону Матері Божої до Бердичева. Польська влада збільшує стіни, на яких постає важка артилерія та посилює гарнізон. І не дарма, бо вже 1732 р. в Бердичівському Монастирі шляхта буде переховуватись від Гайдамацьких повстань, а бережливі кармеліти знову вивезуть свою святиню на 4 роки, але вже до Любліну.
З 1739 по 1754 рік кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, будують новий великий надземний костьол над старим "дольним" (підземним). На його будівництво коштів кармеліти не шкодували. Будівництвом керували архітектори з Німеччини та Польщі Ян де-Вітте та Григорій Тарнавський. З Італії запрошують відомого художника Веніаміна Фредеріче. Кармеліти закладають в с. Бистрик цегельну майстерню, з Поділля привозять камінь в плитах. Кляштор побудовано в стилі "барокко" з великим центральним куполом та двома побічними високими вежами. "Барокко" (іт. вичурний) – стиль в європейському мистецтві, який виник в кінці XVI ст. і розвивався до кінця XVIII ст., характерний вичурністю, пластичністю, живописністю форм, контрастом світла та тіні. Особливо багато прикрашено костьол з середини: позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "альфреско", де барочна основа гармонійно поєднана з стилем "рокайль" – це мода в орнаменті ліпного, різного, кованого мистецтва.
В ці часи Ватикан в особі Папи римського Бенедикта XIV особливо ретельно допомагає будівництву костьолів на Україні. В 1754 році Бенедикт XIV надсилає до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на "чудодійний образ". Коронація ікони проведена з небаченою пишністю 16 липня 1756 року.
Велике значення для кармелітів мала їх "друкарня фортеці найсвятішої панни Марії". Друкарню цю кармеліти привезли з Австрії в 1758 році, придбавши її за кошти "скаплежного" братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі, яка за своє майже століття (1758-1844 рр.) випустила велику кількість релігійних, політичних та інших видань, біля 650 збірників видавались латинською, польською, єврейською, німецькою, французькою та російською мовами. Серед видань друкарні особливо славились "Бердичівські календарі". До 1775 р. видавались так звані політичні календарі, а з 1775 р. і господарські, до них надсилали свої передбачення і спостереження астрономи Краківської академії. Тираж календарів – біля 40 тис. примірників на рік. Як підсобне підприємство, кармеліти відкрили в своєму селі Скраглівці папірню. Прибутки від друкарні та папірні були такі великі, що лише за частину їх кармеліти утримували семінарію та нижні католицькі школи в Бердичеві і Махнівці загалом на 1 тис. учнів.
При друкарні кармеліти утримували кваліфікованих майстрів-ритовників для роботи по міді та дереву. Серед майстрів був відомий гравер Теодор Раковецький. Утримували кармеліти і коштовну бібліотеку, в ній зберігались цінні стародрукарські рукописи навіть XV ст.
Навесні 1768 року генерал Кречетніков з восьмитисячним корпусом пішов до Бердичева, де схоронились прибічники Барської конфедерації. Двадцять п'ять днів продовжувалась осада фортеці, після жорстокого обстрілу фортеця здалась, її гарнізон був роззброєний, фортеця зруйнована. За наказом цариці Катерини II, генерал Кречетніков наказав познімати гармати з мурів бердичівської фортеці, як і з інших фортець, що допомогло в значній мірі придушити як повстання конфедератів, так і повстання українського селянства.
В XVІІ-XVІІІ столітті становище Польщі різко погіршується в результаті поділів Польщі між Росією, Угорщиною та Пруссією. Польща, як самостійна держава, з 1795 року зникає з карти світу. В зв'язку з цим роль та положення Босих кармелітів різко змінюється. За наказом російського царя в 1832 році закривається кармелітанська школа, монастирська друкарня, яку перевели в місто Житомир. З 1846 року заборонено випуск бердичівських календарів за їх політичний зміст.
У 1866 році в Бердичів прибув з військами російський генерал-губернатор. Він вигнав монахів, конфіскував будівлі монастиря для потреб державних установ (поліції, пожарної дружини, військової установи), а частину будівель передав місцевим купцям під склади товарів. Конфіскували землі, промислові підприємства та інше, що раніш належало кармелітам.
З 1871 року по 1881 рік проводиться ремонт костьолу на кошти прихожан без змінення виду і фасаду. З 1889 року ведеться переписка бердичевлян-католиків з царським урядом про необхідність повернення колишнього монастиря, але без особливих успіхів. Восени 1904 року під час відвідування Бердичева начальника краю М.В. Клейгильса, католицьке духовенство підняло клопотання про повернення костьолу дзвіниці. Клопотання це мало успіх. Вийшов Найвисокійший дозвіл і 15 листопада 1904 року башта-дзвіниця була повернена костьолу.
Ще у 1901 році членом археологічного товариства А.В. Палібіним була представлена доповідна про стан монастиря і костьолу, що було результатом огляду цих споруд. Загальне враження від огляду – всі будинки знаходяться в найгіршому вигляді, як зовні так і в середині. В період з 1909 по 1914 рр. проводиться капітальний ремонт костьолу за ескізами архітектора Шиллера. Але Громадянська війна 1917-1921 рр. в черговий раз завдає значної шкоди спорудам монастиря: у 1919 році в башті розташовувався командний пункт більшовицьких загонів на чолі з Миколою Щорсом.
11 листопада 1925 року відбулася важлива подія для старої фортеці – в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи – Рада Народних Комісарів УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам’ятника. Але костьол залишали віруючим. Та через два роки – у 1930 – мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі – кінозал.
11 листопада 1925 року відбулася важлива подія для старої фортеці – в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи – Рада Народних Комісарів УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам’ятника. Але костьол залишали віруючим. Та через два роки – у 1930 – мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі – кінозал.
Не менш цікава і історія самого Ордену Кармелітів Босих
Історія ордену кармелітів (інакше – чину братів босих Пресвятої Діви Марії з гори Кармель) починається у Палестині. Він заснований у 1155 році організованою групою монахів на чолі з Брокардом з Калабрії.
Перші поселення кармелітів з'явилися на горі Кармель, звідси і назва. Кармель, у перекладі "сад", – палестинський гірський хребет, вкритий лісом і чудово зрошений. Він тягнеться на території держави Ізраїль вздовж річки Кісон протягом близько 23 км вздовж узбережжя Середземного моря, має висоту 550 м над рівнем моря. Особливою пошаною монахи оточували святого Іллю, відомого пророка зі Старого Завіту.
Кармеліти спочатку наслідували зразки східного чернецтва, зокрема аскетичного сподвижництва. Устав палестинських кармелітів затвердив на початку XIII століття латинський Єрусалимський патріарх Альберт (на той час Єрусалим був під контролем християн). 1238 року, після розгрому християнських військ сарацинами, кармеліти переселилися до Західної Європи. Спочатку вони оселилися на Кіпрі, Сицилії, в Англії, де заснували кілька монастирів та спільнот. Згідно стародавніх оповідей, генералу кармелітів Симону Штоку з'явилася Матір Божа і звеліла йому звернутись до Папи Римського у справі затвердження уставу ордену. У 1247 році змодифікований кармелітський устав був затверджений Папою Інокентієм ІV.
З появою ченців у Європі, устав кармелітів дещо зм'якшився. Ті з – поміж кармелітів, котрі повернулись до первісного уставу, стали називатись "босоногими" або босими кармелітами. З 1593 року орден босих кармелітів отримав самостійність. У Римо-Католицькій Церкві його зараховано до числа "жебракуючих" орденів, члени яких займаються місіонерством, благодійністю та освітою.
З метою проповідування Євангелії на початку XVII століття ченці вирушили з Італії до Персії. Шлях їх пролягав через Річ Посполиту. У 1605 році кармеліти з'явилися у Кракові, де заснували монастир. Перші кармеліти прибули до Бердичева приблизно у 1630 році.
Святі Тереза Авільська та Іван від Хреста, найвидатніші вчителі молитви і духовного життя, отримали звання Докторів (Вчителів) Церкви. Свідченням особистої зустрічі з Богом на дорозі Кармелю є постаті Святої Терези від Дитятка Ісуса – наймолодшого Вчителя Церкви, св. Терези Бенедикти від Хреста (Едит Штайн), покровительки Європи, та св. Рафаїла Каліновського.
Одяг кармелітів – коричнева ряса, поверх якої накидається білий плащ. Особливе значення має Скапулярій – освячений елемент одягу, що носиться на грудях та спині. Скапулярій є знаком посвячення усього чернечого чину Богородиці. Його ще називають одягом Марії. Миряни, які носять кармелітський Скапулярій, об'єднуються в братства, котрі духовно з'єднані з орденом кармелітів. Члени ордену, яких сьогодні більше 4 тисяч у сімдесяти країнах світу, і в наш час займаються місіонерською та духовно – просвітницькою діяльністю, мають навчальні заклади та періодичні видання. Кармеліти до сьогоднішнього дня вірні двом принципам духовного життя: молитві та апостольській діяльності.
Будівництво Бердичівського Монастиря Босих Кармелітів було порівняно недовгим і вже через вісім років, а точніше 22 липня 1642 р. відбулось урочисте відкриття монастиря й освячення нижнього костелу. Під час цієї події Януш Тишкевич приніс в дар новому костелу ікону Пресвятої Діви Марії, що була здавна відома своєю благодатною силою і тепер мала змогу шануватись не тільки родиною засновника, а й усім населенням Бердичева.
Незабаром Монастир Кармелітів Босих стає важливим економічним та релігійним центром. До Бердичева стікаються паломники, зростає торгівля і ремісництво. Бачачи це, польський уряд приділяє велике значення цьому форпосту своєї державності в Україні й підсилює і військову потенціал кляштора: ремонтує і укріплює фортецю гарматами та постійним гарнізоном.
До боротьби за сфери впливу між орденом кармелітів та Тишкевичами додалася Визвольна війна українського народу 1648 р., що звісно не оминула фортецю. Сконсолідувавшись монахи та власники міста намагалися чинити опір козацьким загонам Богдана Хмельницького, що прямували до Зборова, але потерпіли поразку. Втікаючи з Бердичівського Монастиря, кармеліти вивезли образ Матері Божої до Львова, де він перебував протягом 73 років в жіночому монастирі кармеліток босих.
У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева й почали відбудовувати знищений монастир, доки в 1684 р. знову не почались чвари зі спадкоємцями Януша Тишкевича в результаті яких кармеліти були вигнані силоміць. У 1717 р. декретом Люблінського Трибуналу власникам Бердичева було наказано віддати ченцям Монастир Кармелітів Босих й відшкодувати завданого збитку. 1721 р. монахи знову відбудували монастир і повернули ікону Матері Божої до Бердичева. Польська влада збільшує стіни, на яких постає важка артилерія та посилює гарнізон. І не дарма, бо вже 1732 р. в Бердичівському Монастирі шляхта буде переховуватись від Гайдамацьких повстань, а бережливі кармеліти знову вивезуть свою святиню на 4 роки, але вже до Любліну.
З 1739 по 1754 рік кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, будують новий великий надземний костьол над старим "дольним" (підземним). На його будівництво коштів кармеліти не шкодували. Будівництвом керували архітектори з Німеччини та Польщі Ян де-Вітте та Григорій Тарнавський. З Італії запрошують відомого художника Веніаміна Фредеріче. Кармеліти закладають в с. Бистрик цегельну майстерню, з Поділля привозять камінь в плитах. Кляштор побудовано в стилі "барокко" з великим центральним куполом та двома побічними високими вежами. "Барокко" (іт. вичурний) – стиль в європейському мистецтві, який виник в кінці XVI ст. і розвивався до кінця XVIII ст., характерний вичурністю, пластичністю, живописністю форм, контрастом світла та тіні. Особливо багато прикрашено костьол з середини: позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "альфреско", де барочна основа гармонійно поєднана з стилем "рокайль" – це мода в орнаменті ліпного, різного, кованого мистецтва.
В ці часи Ватикан в особі Папи римського Бенедикта XIV особливо ретельно допомагає будівництву костьолів на Україні. В 1754 році Бенедикт XIV надсилає до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на "чудодійний образ". Коронація ікони проведена з небаченою пишністю 16 липня 1756 року.
Велике значення для кармелітів мала їх "друкарня фортеці найсвятішої панни Марії". Друкарню цю кармеліти привезли з Австрії в 1758 році, придбавши її за кошти "скаплежного" братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі, яка за своє майже століття (1758-1844 рр.) випустила велику кількість релігійних, політичних та інших видань, біля 650 збірників видавались латинською, польською, єврейською, німецькою, французькою та російською мовами. Серед видань друкарні особливо славились "Бердичівські календарі". До 1775 р. видавались так звані політичні календарі, а з 1775 р. і господарські, до них надсилали свої передбачення і спостереження астрономи Краківської академії. Тираж календарів – біля 40 тис. примірників на рік. Як підсобне підприємство, кармеліти відкрили в своєму селі Скраглівці папірню. Прибутки від друкарні та папірні були такі великі, що лише за частину їх кармеліти утримували семінарію та нижні католицькі школи в Бердичеві і Махнівці загалом на 1 тис. учнів.
При друкарні кармеліти утримували кваліфікованих майстрів-ритовників для роботи по міді та дереву. Серед майстрів був відомий гравер Теодор Раковецький. Утримували кармеліти і коштовну бібліотеку, в ній зберігались цінні стародрукарські рукописи навіть XV ст.
Навесні 1768 року генерал Кречетніков з восьмитисячним корпусом пішов до Бердичева, де схоронились прибічники Барської конфедерації. Двадцять п'ять днів продовжувалась осада фортеці, після жорстокого обстрілу фортеця здалась, її гарнізон був роззброєний, фортеця зруйнована. За наказом цариці Катерини II, генерал Кречетніков наказав познімати гармати з мурів бердичівської фортеці, як і з інших фортець, що допомогло в значній мірі придушити як повстання конфедератів, так і повстання українського селянства.
В XVІІ-XVІІІ столітті становище Польщі різко погіршується в результаті поділів Польщі між Росією, Угорщиною та Пруссією. Польща, як самостійна держава, з 1795 року зникає з карти світу. В зв'язку з цим роль та положення Босих кармелітів різко змінюється. За наказом російського царя в 1832 році закривається кармелітанська школа, монастирська друкарня, яку перевели в місто Житомир. З 1846 року заборонено випуск бердичівських календарів за їх політичний зміст.
У 1866 році в Бердичів прибув з військами російський генерал-губернатор. Він вигнав монахів, конфіскував будівлі монастиря для потреб державних установ (поліції, пожарної дружини, військової установи), а частину будівель передав місцевим купцям під склади товарів. Конфіскували землі, промислові підприємства та інше, що раніш належало кармелітам.
З 1871 року по 1881 рік проводиться ремонт костьолу на кошти прихожан без змінення виду і фасаду. З 1889 року ведеться переписка бердичевлян-католиків з царським урядом про необхідність повернення колишнього монастиря, але без особливих успіхів. Восени 1904 року під час відвідування Бердичева начальника краю М.В. Клейгильса, католицьке духовенство підняло клопотання про повернення костьолу дзвіниці. Клопотання це мало успіх. Вийшов Найвисокійший дозвіл і 15 листопада 1904 року башта-дзвіниця була повернена костьолу.
Ще у 1901 році членом археологічного товариства А.В. Палібіним була представлена доповідна про стан монастиря і костьолу, що було результатом огляду цих споруд. Загальне враження від огляду – всі будинки знаходяться в найгіршому вигляді, як зовні так і в середині. В період з 1909 по 1914 рр. проводиться капітальний ремонт костьолу за ескізами архітектора Шиллера. Але Громадянська війна 1917-1921 рр. в черговий раз завдає значної шкоди спорудам монастиря: у 1919 році в башті розташовувався командний пункт більшовицьких загонів на чолі з Миколою Щорсом.
11 листопада 1925 року відбулася важлива подія для старої фортеці – в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи – Рада Народних Комісарів УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам’ятника. Але костьол залишали віруючим. Та через два роки – у 1930 – мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі – кінозал.
11 листопада 1925 року відбулася важлива подія для старої фортеці – в ній був заснований історичний музей. Це був тільки початок. У 1928 році для того, щоб запобігти повному знищенню цього пам‘ятника, були вжиті рішучі заходи – Рада Народних Комісарів УРСР проголосила колишній монастир "Босих Кармелітів" Державним Історико-культурним заповідником. Було взято до уваги наукове значення цього монастиря, як історичного пам’ятника. Але костьол залишали віруючим. Та через два роки – у 1930 – мотивуючи різними причинами, костьол в релігійної громади було відібрано, він перейшов до Держзаповідника. В ньому розташовується архівне правління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі – кінозал.
Не менш цікава і історія самого Ордену Кармелітів Босих
Історія ордену кармелітів (інакше – чину братів босих Пресвятої Діви Марії з гори Кармель) починається у Палестині. Він заснований у 1155 році організованою групою монахів на чолі з Брокардом з Калабрії.
Перші поселення кармелітів з'явилися на горі Кармель, звідси і назва. Кармель, у перекладі "сад", – палестинський гірський хребет, вкритий лісом і чудово зрошений. Він тягнеться на території держави Ізраїль вздовж річки Кісон протягом близько 23 км вздовж узбережжя Середземного моря, має висоту 550 м над рівнем моря. Особливою пошаною монахи оточували святого Іллю, відомого пророка зі Старого Завіту.
Кармеліти спочатку наслідували зразки східного чернецтва, зокрема аскетичного сподвижництва. Устав палестинських кармелітів затвердив на початку XIII століття латинський Єрусалимський патріарх Альберт (на той час Єрусалим був під контролем християн). 1238 року, після розгрому християнських військ сарацинами, кармеліти переселилися до Західної Європи. Спочатку вони оселилися на Кіпрі, Сицилії, в Англії, де заснували кілька монастирів та спільнот. Згідно стародавніх оповідей, генералу кармелітів Симону Штоку з'явилася Матір Божа і звеліла йому звернутись до Папи Римського у справі затвердження уставу ордену. У 1247 році змодифікований кармелітський устав був затверджений Папою Інокентієм ІV.
З появою ченців у Європі, устав кармелітів дещо зм'якшився. Ті з – поміж кармелітів, котрі повернулись до первісного уставу, стали називатись "босоногими" або босими кармелітами. З 1593 року орден босих кармелітів отримав самостійність. У Римо-Католицькій Церкві його зараховано до числа "жебракуючих" орденів, члени яких займаються місіонерством, благодійністю та освітою.
З метою проповідування Євангелії на початку XVII століття ченці вирушили з Італії до Персії. Шлях їх пролягав через Річ Посполиту. У 1605 році кармеліти з'явилися у Кракові, де заснували монастир. Перші кармеліти прибули до Бердичева приблизно у 1630 році.
Святі Тереза Авільська та Іван від Хреста, найвидатніші вчителі молитви і духовного життя, отримали звання Докторів (Вчителів) Церкви. Свідченням особистої зустрічі з Богом на дорозі Кармелю є постаті Святої Терези від Дитятка Ісуса – наймолодшого Вчителя Церкви, св. Терези Бенедикти від Хреста (Едит Штайн), покровительки Європи, та св. Рафаїла Каліновського.
Одяг кармелітів – коричнева ряса, поверх якої накидається білий плащ. Особливе значення має Скапулярій – освячений елемент одягу, що носиться на грудях та спині. Скапулярій є знаком посвячення усього чернечого чину Богородиці. Його ще називають одягом Марії. Миряни, які носять кармелітський Скапулярій, об'єднуються в братства, котрі духовно з'єднані з орденом кармелітів. Члени ордену, яких сьогодні більше 4 тисяч у сімдесяти країнах світу, і в наш час займаються місіонерською та духовно – просвітницькою діяльністю, мають навчальні заклади та періодичні видання. Кармеліти до сьогоднішнього дня вірні двом принципам духовного життя: молитві та апостольській діяльності.
