falkoner / Про Хотинську битву

Їхали козаки та й пісню співали.
Про те, як любили і як воювали
За рідную землю, за батьків і друзів,
І за спів дівочий, що дзвенить у лузі...

Знімкував на фесті реконструкцію Хотинської битви. Зацікавився, почитав про те трохи, бо в школі її якось оминули увагою.
Як і обіцяв - забабахав пост.

ривалий час Хотинська війна 1620—1621 років вважалася фактом виключно польської історії і тому лише побіжно згадувалася в підручниках з історії країн, які насправді мали безпосередній стосунок до неї, — України, Литви, Білорусі. Якоюсь мірою в цьому винні й наші вітчизняні історики, бо захоплювалися козацько-селянськими повстаннями на теренах Речі Посполитої, і насамперед добою Хмельниччини.

Цей кривавий конфлікт виходив за рамки протистояння двох потужних держав (Речі Посполитої та Османської імперії), бо включав не лише битву за Хотин восени 1621 року, а й цілу низку зіткнень на суходолі й на морі — за участі запорозьких козаків. А головне — за розмахом Хотинську битву можна порівняти хіба що з першим етапом Тридцятирічної війни (1618—1648). Але в останній сходилися «армії» максимум у декілька десятків тисяч вояків, тоді як під Хотином — 80 тисяч
вояків Польсько-Литовської держави (серед них понад 40 тисяч запорожців) і 220 тисяч турків-османів та їхніх сателітів.

І, що цікаво, навряд чи розсварені європейські правителі усвідомлювали, що саме «на полях Хотинської війни вирішується не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації», — пише наш співвітчизник, доктор історичних наук Петро Сас, один з авторів книги-альбому «Хотинська битва 1621. Битва за Центральну Європу», що перед самим Новим роком вийшла у видавництві «Балтія-Друк» у Києві.

Автори — відомі дослідники, доктори історичних наук Петро Сас (Україна) і Генуте Кіркене (Литва) намагалися переосмислити — і це їм таки вдалося — не таку вже й малу спадщину істориків минулого не лише про фронтові реалії, а й про буденне життя учасників Хотинського протистояння. Широко використовуються автентичні історичні джерела: хроніки, щоденники, звісно, не позбавлені авторського суб’єктивізму, але необхідні для відчуття часу.

Це була величезна за масштабом і вкрай драматична битва, яка відіграла неабияку роль у протистоянні Хреста та Півмісяця, стала важким випробуванням для державного механізму Польсько-Литовської держави. Вкотре ці події довели, що запорозькі козаки є потужною силою, здатною відігравати важливу роль на полях битв світової історії.

«Хотинська битва належить тій епосі, яку можна вважати спільною не лише для Польщі і Литви, а й для України та Білорусі», — пише в післямові до книги-альбому професор, доктор історичних наук Альфредас Бумблаускас. І ця думка дуже слушна.

Хотинська битва розпочалася 2 вересня наступом головних сил турецької армії по всьому фронту і концентрованим ударом на позиції козацьких полків Сагайдачного, у результаті чого українці втратили близько сорока чоловік вбитими й пораненими й змушені були за наказом свого гетьмана в ніч з 2 на 3 вересня зміцнювати пошкоджені гарматним вогнем земляні укріплення.

Талант українського гетьмана як полководця проявився вже 3 вересня при перегрупуванні козацького війська під час бою з метою переходу від оборони до контратаки. Згідно з дослідженням історика Петра Саса, того дня, щоб уникнути втрат від щільного гарматного і рушничного вогню противника, П. Конашевич-Сагайдачний зосередив сили на правому й лівому флангах, при цьому оголивши позицію в центрі. Збільшення чисельності військ на флангах посилювало запланований удар на основних напрямах контратаки. Турки, опинившись у вогняному «кільці» між двома угрупованнями козацької армії і не витримуючи інтенсивного рушничного вогню запорозьких піхотинців, почали спішно відступати. У результаті таких дій українських козаків турецький султан Осман II втратив близько десяти тисяч відбірного війська. «Не буду ні їсти, ні пити, доки того Сагайдачного не приведете» , — гніваючись, віддав наказ султан Османської імперії.

Цей наказ так і не було виконано турецькими воєначальниками — гетьман Петро Сагайдачний на чолі елітних підрозділів Війська Запорозького несподівано увірвався до ворожого табору. «Після раптового вторгнення запорожців у табір Османа турками оволоділа паніка: люди всіх звань і станів були в неописаній тривозі, сам Осман, який ще недавно гадав, що немає нікого в світі, могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив усю хиткість свого становища...» , — засвідчував очевидець тих подій.

Окрім уміло організованих наступальних операцій, П. Конашевич-Сагайдачний багато уваги приділяв оборонній тактиці й особливо воєнній інженерії. За досить короткий термін козаками були збудовані незвичні як на той час споруди «бліндажного» типу, що витримували понад п’ятигодинний гарматний обстріл. Це відбувалося 4 вересня. Ефективною була й система оборонного рушничного вогню, яку чи не вперше в таких масштабах застосував козацький гетьман. Вона полягала у підготовці масового залпового вогню з мушкетів по ворогу з максимально близької відстані. Так було 8 вересня, коли яничари атакували козацький табір. Турки подолали оборонний рів, але козаки одночасно підвелися по всій лінії оборони і впритул розстріляли атакуючих з мушкетів... В рові залишилося лежати близько трьох тисяч «бусурман». Сагайдачний також використовував традиційну козацьку тактику нічних атак. Вони були здійснені ночами з 6 на 7, з 16 на 17, з 19 на 20, з 22 на 23 вересня. В останній вилазці брало участь три тисячі козаків, які знищили турецькі намети, вбили декілька сотень турків, захопили багато зброї та цінностей.

Битва під Хотином, яка стала заключним етапом польсько-турецької війни 1621 р., продовжувалася до кінця вересня і набувала затяжного позиційного характеру. 28 вересня султан Осман II наважився дати вирішальний бій союзним. Один з основних напрямів атаки був спрямований на козацький табір. Однак туркам так і не вдалося прорвати оборону. Натомість Сагайдачний наказав перейти своїм полкам у контратаку, внаслідок чого противник став відступати. Після цього турецький султан змушений був підписати мирний договір з польським королем і відмовитися від бажань захопити Україну та Польщу.

Після 250 років завойовницької політики турок-осман в цьому регіоні їм перекрили шлях до серця Європи! Це стало можливим завдяки самовідданій і жертовній боротьбі українського війська, воєнному мистецтву та полководницькому хисту гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Кипчацька хроніка так засвідчила величезну роль козацтва у Хотинській війні 1621 р.: «...Ці козаки кожного благословенного дня зустрічалися з невірними і давали їм битву, перемагали їх і не давали, щоб поляки були знищені; якщо не було б козаків. Бог один знає, поляки залишилися б переможені протягом 3-4 днів...»