Про Чернігів
Monday, 24 June 2013 15:18![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЗемля Сіверян
В намисті лісів
В обіймах Десни
З давен процвітає.
Церков купала
І дзвіннить розлив
З князівських часів
В Дитинці лунає
В намисті лісів
В обіймах Десни
З давен процвітає.
Церков купала
І дзвіннить розлив
З князівських часів
В Дитинці лунає
Ну чо. Нарешті добрався я до фоток. Розповім вам про невеличку подорож вихідного дня в Чернігів.
Чернігів одне з найстаріших міст України та Європи, з 1300-річною історією. Чернігів відомий серед туристів перш за все своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства. І це не випадково, адже тут знаходяться третина Східноєвропейських пам'яток архітектури домонгольського періоду.
От ми відразу так і в*їзхали в цей період. Дорога з Києва веде відразу в Дитинець.
Чернігівський дитинець - центральна укріплена частина міста VII - XIII ст. розташована на високому виступі правого берега долини Десни, обмежена з двох боків річкою та її притокою Стрижнем. Сформувався VII - VIII ст, на місці давнього поселення, що існувало в другій чверті нашої ери.
Тут нас відразу Мазепа зустрічає. Натякає декому.
Потім сходили подивилися на Чбудівлю Чернігівського колегіуму який був заснований не на пустому місці, а при катедральному Борисоглібському монастирі, плюс сюди з Новгорода-Сіверського перевели слов'яно-математичну школу. Ще серед отців-засновників цього середньовічного вишу числяться Лазар Баранович і навіть гетьман Іван Мазепа - останній радше виступав як спонсор проекту. Під заклад віддали монастирську трапезну, зведену у XVII ст. Неймовірну, вигадливу башту над західною частиною трапезної звели у 1700-1702 рр. На верхньому ярусі, вище дзвонів, була церквиця Івана Богослова. В той самий час перебудовується і східна частина корпусу.
В той час Києво-Могилянська академія переживала не найкращі часи, Україні потрібний був власний прото-університет. Взірцем обрали навчальні заклади Речі Посполитої, навіть підручник з латини був загальноєвропейський, скажімо так: авторства Емануїла Альвара “Institutiones linguae latinae”. Діти козацької старшини й шляхти з Лівобережжя та нащадки заможних міщан тут вивчали латину, грецьку, польську і слов'янську мови, історію, географію, математику і філософію. Траплялися й учні з Галичини - і серед викладачів також були галичани. Неграмотних не брали: учні мали вже вміти читати, рахувати і писати. З часом список предметів розширювався - відомо про курси французької і німецької мов, геометрії і планіметрії.
Назва спочатку була складна, така типово-барокова: Архієпископо МаксимовичевськийЧернігівський Колегіум (Аrchiepiscopo Maximowitanó Czernihowiac). Та й з викладанням предметів теж наробили спершу катавасії - до 1705 р. всі (від філософії до грецької мови) предмети в кожному класі читав - латиною, всі латиною! - один учитель. Класів всього було 4: три граматичні класи і один клас поетики. Пізніше граматичних класів було вже 4. Два нижчі граматичні класи називались аналогія (фара) і інфіма. Потім допетрали, що предметна система краща за класну. В колегіумі вчителі поетики складали і ставили п'єси (з цими п'єсами спудеї-старшокурсники потім на канікулах мандрували краєм), перший префект закладу Антоній Стаховський у 1708 р. написав у цих стінах перший місцевий підручник з риторики "Clavis scientiarum".
У 1776 р. (1784-1786?) Колегіум було реорганізовано у духовну семінарію, яка діяла до 1917 р. При семінарії відкрили музей церковної старовини, працювала церковно-археологічна комісія. Будівлю колегіума модернізують під тогочасні потреби. В ХІХ ст. було знищено весь фасадний декор будівлі (що за ненависть до козацького бароко!), а у 1891 р. з західного боку прибудовують сіни з ґанком у псевдо-російському стилі. Вони й зараз там є, очі муляють. Сам корпус переобладнують під житлові приміщення.
Реставрували пам'ятку у 1951-1953 та 1970-1980 рр. Довжина корпусу - 48 м, висота дзвіниці - 40 м.
Погляділи на Однобанний, лаконічний, статичний Борисоглібський собор, колись разом з Колегіумом - частина Борисоглібського катедрального монастиря, який ліквідувала у 1786 р. сатрапка Катерина ІІ. (Варто поглянути, як він виглядав на початку ХХ ст. - і поспівчувати реставраторам, котрі добували це давньоруське диво з ХІІ ст. з більш пізньої шкаралупи. Реставрація тривала у 1952-1988 рр. за проектом М.В.Холостенко). Перебудов за свій вік собор зазнав чимало - у XVIII ст. навіть був п'ятибанним.
Зведено храм за князя Давида Святославовича в 1120-1123 рр. як родову усипальню Давидовичів. Глибокі ніші-аркансолі з північного і південного боків натякають: це було саме що місце вічного спокою, усипальня - в таких нішах були погребіння. Цегла-плінфа, з якою зведено будівлю, відрізняється дуже високою якістю. Є версія, що споруда з ХІІ ст. стоїть на підмурках, які датують ХІ століттям - можливо, князівського терему. У крипті похований видатний політик і клірик XVII ст. Лазар Баранович. У 1612 році Борисоглібський собор навіть певний час слугував домініканським костелом, а у 1672 р. під час "модернізації" у стилі бароко до нього було прибудовано дзвіницю. Перебудови продовжувалися і в ХІХ ст.: тоді храм розширили на схід за рахунок нової вівтарної апсиди.
Собор сильно постраждав у Другу світову. З давніх фресок збереглися лише фрагменти на одному з вікон північної стіни. Зараз в соборі діє музей (на жаль, скільки віддала за квиток в 2008 р., не дуже пам'ятаю, здається, 5 гривинь, часом проводяться концерти духовної музики. Окраса собору - 56-кілограмові срібні з позолотою царські врата, виготовлені на початку XVIII ст. у майстерні Філіпа Якоба Дрентветта з німецького Аусбургу на замовлення Івана Мазепи
Відвідали Спасо Преображенський собор Чернігівсько-Сіверського князівства, який також виконував роль князівської усипальні, заклали ще у 1030-х роках (орієнтовно в 1033 або в 1034 рр.), за князя Мстислава Володимировича Тмутараканського, брата Ярослава Мудрого, - а закінчували будівництво вже за Святослава Ярославича, який правив у Чернігові в 1054-1073 рр. Є версія, що Святослав Ярославович продовжувати справу Мстислава не дуже хотів - і будівництво собору на певний час було "заморожене", ну зовсім як це буває в наші часи. За Мстислава храм возвели на висоту, яку можна було дістати рукою вершнику - так свідчить літопис. Князя-засновника собору, який помер після застуди на полюванні, поховали в цьому храмі, нехай і не добудованому. Там же упокоїлись його дружина Анастасія і син Євстафій.
Є переказ, що собор звели на місці дерев'яної церкви-попередниці, а та була поставлена на колишньому язичницькому капищі. Тисячу років тому храм мусив вражати розмірами - 18,25 на 27 метрів (за іншими даними, 22 на 35; висота 30 м). Його об'ємно-просторова композиція чимось нагадувала піраміду: поєднання елементів романської базиліки з візантійським хрестово-купольним плануванням не має аналогів у нашій країні. Сам вигляд споруди був ошатним - бо стіни складені з цегли в ну дуже вже мальовничий спосіб (спеціально для того, щоб ми могли оцінити цю мальовничість, і відкриті на соборі окремі фрагменти давньої кладки). Додавали ошатності і пілястри на фасаді.
Усипальнею собор таки став - в його криптах знайшов вічний спочинок князь Ігор Сіверський - той самий, з "Слова о полку Игореве", а ще його тезка Ігор Чернігівський, київський князь Святослав Ярославович, його син Гліб, Олег Святославович та інші князі й ієрархи Чернігівської єпархії.
Зрозуміло, що в князівські часи Преображенський собор виглядав не зовсім так, як зараз - за свою довгу історію храм неодноразово перебудовувався. Навала Батия залишила споруду з поруйнованими склепіннями. Самою суттєвою була перебудова 1792-1798 рр. після грандіозної пожежі в 1756 році, коли святиня повністю вигоріла зсередини. Перед порталами у 1818 р. звели тамбури з бароковими фронтонами, звели бокові закомари. Вже не відновлювали дерев'яні хори, а замість церквиці-хрещальні у південно-західному кутку зведена кругла башта - така сама, як ліва давня башта зі сходами на хори. Дахи у башт зробили височенними - видно здалеку, а от загальну картину все-таки вони трі-і-і-ішечки псують. Позолотили їх наприкінці ХІХ ст.
Головними святинями храму вважали Смоленську Богоматір, яку привезла у собор у 1046 р. Анна, донька базилевса Костянтина Мономаха (в 1097 р. ікону перевіз до Смоленська син анни, Володимир Мономах), а також мощі Ігоря Ольговича, місцевого святого, святителя Феодосія Углицького та митрополита Костянтина. Всі вони зберігалися у храмі та його криптах до 1917 р. До початку ХХ ст. тут зберігалися також 18 прапорів чернігівського ополчення часів Наполеоніки і 11 прапорів часів Кримської війни 1853-1856 рр.
А ще по всьому парку на деревах розвішані такі от прикольні годівниці для птахів).Вони, себто птахи - оцінили).
Багатоквартирна шпаківня. Також зроблено дуже симпатично.
Потім пішли прогулятися по валу. Де стоїть багато гармат.
Дхто пофоткався з Шевченком. Пам'ятник крутий. Я називаю його " Шевченко дивиться на тебе як на гівно").
Потім підійшов дядечко і запропонував безкоштовну пішу екскурсію. Ми відмовились. бо ходити колами не пре. Але було приємно.
Сходили подивилися Катерининську церкву.
Пам´ятка розташована в історичному середмісті поблизу давнього Дитинця в перспективі Алеї Земляків та автомагістралі Київ-Чернігів. Є однією з провідних архітектурних домінант міста.
Споруджена на честь героїзму казаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Церква освячена в 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.
Значних перебудов Катерининська церква не зазнала. В 1837 р. до західного фасаду було прибудовано притвор, в 1908 р. – муровану дзвіницю (розібрані при реставрації пам´ятки в 1951 році). Зазнала руйнувань у 1941-43 р (згоріли дахи і верхи бан ). Реставраційні роботи проводилися в 2 етапи: в 1947-55 рр., 1975-80 рр.
Далі ми махнули по проспекту Миру в центр пообідати.
Забрели в кафешку " Варенична" ( не на правах реклами). Смачно недорого , але. Не може бути в нашій країні без "але" рахунок принесли з вже включеними "на чай". Що бісить мене нещадно. Пережили. Допомогла суперська "хріновуха".
Тут же на площі глянули на Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка (!!!!)
І просто на симпатичний будиночок.
Алейка, яка до Дитинця веде. Бюсти якимось комуністичним упирям ніхто так і не прибрав.
За тетром розташована П'ятницька церква.
витвір майстрів останнього періоду давньоруської архітектури. Церкву було споруджено в кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. на чернігівському посаді біля торгу і названо на честь святої Параскеви-П´ятниці - покровительки торгівлі, сільського господарства, сім´ї.
Сучасний вигляд храму – реконструкція його в первісних формах. В плані - це майже квадратна чотиристовпна хрестовокупольна споруда. Головна особливість архітектури храму-оригінальне вирішення переходу від прямокутної основи до барабану за допомогою триуступних арок-закомар. Ефект руху вгору досягається також і за допомогою вертикального членіння фасадів багатопрофільними пілястрами, тонкими півколонами та широкими лопатками по кутах. Вікна і арки мають стрільчату форму.
Поруч пам'ятник Хмельницькому.
Сходили в Міський парк покататися на атракціонах. Єдине що знайшли нормальне - чортове колесо.
На ньому успішно і покаталися. Але все так дріщало і ухкало. що було стрьомненько.
Ось кадр з найвищої його точки.
Пішли в парк годувати комарів і фоткати наркомансько-сюрреалісничні скульптури, про які я вже писав. Знайдіть пару днів тому. То свято якесь).
Махнулися подивитися на вокзал . Красивий. Зовні.
В середині... ну ви зрозуміли...
Останньою зупинкою в нас була Ілінсько-Троїцький монастир.
Це , власне, Троїцька дзвіниця) На яку ми піднялися відразу.
Кілька видів міста.
А це власне і сам монастир. Подвійна назва монастиря - Ільїнсько-Троїцький - пояснюється просто. Він справді складається з двох частин: більш давнішої Ільїнської обителі (ХІ ст., нижня частина тераси пагорба) та вищої, в-усю-силу барочної Троїцької обителі (XVII-XVIII ст.). В ХІ-ХІІ століттях цієї кам'яної розкоші не було: монахи тягнулися не до неба, а під землю, вириваючи в грунтах келії та переходи.
Троїцький собор, головний храм монастиря. В центрі (природньо - саме він грає першу скрипку), оточений дещо макабричними, позбавленими витонченості капличками-черепашками (початок ХХ ст., в стилі історизму) і баками з свяченою водою (з купою краників і аляповатим голубом на фоні неба). Так як після дзвіниці всі руки вимащені, до краників кидаєшся з цілком зрозумілою метою. Те, що ллється звідки, є настільки маслянистим, що потім дарма шукаєш ще якихось джерел води.
Ну, так от собор. Величний, цегляний, тринавний.
Автором проекту та керівником будівництва був архітектор І. Баптіста. (Це одна з версій. За іншою, автором храму був А.Зернікау). Перший камінь заклали ще в 1679 р. Будівельні та оздоблювальні роботи у ньому були завершені в 1695 р. Пізнє, розкішне, вже в'януче бароко, яке от-от зійде з модної сцени навіть на наших теренах - як воно вже пішло з неї в Західній Європі. Та яким було те, первісне бароко собору, нам доводиться уявляти лише за результатами реставрації радянського періоду (автор проекту відновлення первісних форм собору - М.М.Говденко): після пожежі 1731 р. архітектура храму була спрощена. Зокрема, було розібрано 4 верхи з семи.
Найдавніша частина Троїцького монастиря - досить симпатична і абсолютно барочна Введенська трапезна церква (1677). Вона майже не перебудовувалася за свою понад 300-літню історію. А от перемальовувалася, напевно, безліч разів - і те, в що перетворили її ворота зараз, запросто налякає рафінованих естетів. За композицією храм є типовою трапезною (замітимо лише, що трапезні розповсюджені в Росії значно більше, аніж в нас, тому "типова трапезна" для мене, подолянки, не є аж такою типовою - в нас трапезних не будували. А от в Росії я таких храмів бачила чимало). Східна частина споруди - це безстовпна однонавна церква, четверик нави за допомогою пласких парусів переходить в підкупольний восьмерик. З заходу до храму приєднаний тамбур з кухнею та службами. Північний фасад (той, що виходить на собор) відрізняється багатим декором. І хоча багато де трапезна до їжі вже жодного відношення не має (там не самі веселі трапези, бо поминальні обряди проходять), в Троїцькому монастирі в трапезній саме що їдять, про що і сповіщає графік харчування монастирських жителів.
От і все. Додому пора. Місто, якщо чесно виявилося нуднуватим, проте, тим , что там не був не разу на один день вистачить з головою).
І музей Коцюбинського відвідайте обов'язково!)))
От ми відразу так і в*їзхали в цей період. Дорога з Києва веде відразу в Дитинець.
Чернігівський дитинець - центральна укріплена частина міста VII - XIII ст. розташована на високому виступі правого берега долини Десни, обмежена з двох боків річкою та її притокою Стрижнем. Сформувався VII - VIII ст, на місці давнього поселення, що існувало в другій чверті нашої ери.
Тут нас відразу Мазепа зустрічає. Натякає декому.
Потім сходили подивилися на Чбудівлю Чернігівського колегіуму який був заснований не на пустому місці, а при катедральному Борисоглібському монастирі, плюс сюди з Новгорода-Сіверського перевели слов'яно-математичну школу. Ще серед отців-засновників цього середньовічного вишу числяться Лазар Баранович і навіть гетьман Іван Мазепа - останній радше виступав як спонсор проекту. Під заклад віддали монастирську трапезну, зведену у XVII ст. Неймовірну, вигадливу башту над західною частиною трапезної звели у 1700-1702 рр. На верхньому ярусі, вище дзвонів, була церквиця Івана Богослова. В той самий час перебудовується і східна частина корпусу.
В той час Києво-Могилянська академія переживала не найкращі часи, Україні потрібний був власний прото-університет. Взірцем обрали навчальні заклади Речі Посполитої, навіть підручник з латини був загальноєвропейський, скажімо так: авторства Емануїла Альвара “Institutiones linguae latinae”. Діти козацької старшини й шляхти з Лівобережжя та нащадки заможних міщан тут вивчали латину, грецьку, польську і слов'янську мови, історію, географію, математику і філософію. Траплялися й учні з Галичини - і серед викладачів також були галичани. Неграмотних не брали: учні мали вже вміти читати, рахувати і писати. З часом список предметів розширювався - відомо про курси французької і німецької мов, геометрії і планіметрії.
Назва спочатку була складна, така типово-барокова: Архієпископо МаксимовичевськийЧернігівський Колегіум (Аrchiepiscopo Maximowitanó Czernihowiac). Та й з викладанням предметів теж наробили спершу катавасії - до 1705 р. всі (від філософії до грецької мови) предмети в кожному класі читав - латиною, всі латиною! - один учитель. Класів всього було 4: три граматичні класи і один клас поетики. Пізніше граматичних класів було вже 4. Два нижчі граматичні класи називались аналогія (фара) і інфіма. Потім допетрали, що предметна система краща за класну. В колегіумі вчителі поетики складали і ставили п'єси (з цими п'єсами спудеї-старшокурсники потім на канікулах мандрували краєм), перший префект закладу Антоній Стаховський у 1708 р. написав у цих стінах перший місцевий підручник з риторики "Clavis scientiarum".
У 1776 р. (1784-1786?) Колегіум було реорганізовано у духовну семінарію, яка діяла до 1917 р. При семінарії відкрили музей церковної старовини, працювала церковно-археологічна комісія. Будівлю колегіума модернізують під тогочасні потреби. В ХІХ ст. було знищено весь фасадний декор будівлі (що за ненависть до козацького бароко!), а у 1891 р. з західного боку прибудовують сіни з ґанком у псевдо-російському стилі. Вони й зараз там є, очі муляють. Сам корпус переобладнують під житлові приміщення.
Реставрували пам'ятку у 1951-1953 та 1970-1980 рр. Довжина корпусу - 48 м, висота дзвіниці - 40 м.
Погляділи на Однобанний, лаконічний, статичний Борисоглібський собор, колись разом з Колегіумом - частина Борисоглібського катедрального монастиря, який ліквідувала у 1786 р. сатрапка Катерина ІІ. (Варто поглянути, як він виглядав на початку ХХ ст. - і поспівчувати реставраторам, котрі добували це давньоруське диво з ХІІ ст. з більш пізньої шкаралупи. Реставрація тривала у 1952-1988 рр. за проектом М.В.Холостенко). Перебудов за свій вік собор зазнав чимало - у XVIII ст. навіть був п'ятибанним.
Зведено храм за князя Давида Святославовича в 1120-1123 рр. як родову усипальню Давидовичів. Глибокі ніші-аркансолі з північного і південного боків натякають: це було саме що місце вічного спокою, усипальня - в таких нішах були погребіння. Цегла-плінфа, з якою зведено будівлю, відрізняється дуже високою якістю. Є версія, що споруда з ХІІ ст. стоїть на підмурках, які датують ХІ століттям - можливо, князівського терему. У крипті похований видатний політик і клірик XVII ст. Лазар Баранович. У 1612 році Борисоглібський собор навіть певний час слугував домініканським костелом, а у 1672 р. під час "модернізації" у стилі бароко до нього було прибудовано дзвіницю. Перебудови продовжувалися і в ХІХ ст.: тоді храм розширили на схід за рахунок нової вівтарної апсиди.
Собор сильно постраждав у Другу світову. З давніх фресок збереглися лише фрагменти на одному з вікон північної стіни. Зараз в соборі діє музей (на жаль, скільки віддала за квиток в 2008 р., не дуже пам'ятаю, здається, 5 гривинь, часом проводяться концерти духовної музики. Окраса собору - 56-кілограмові срібні з позолотою царські врата, виготовлені на початку XVIII ст. у майстерні Філіпа Якоба Дрентветта з німецького Аусбургу на замовлення Івана Мазепи
Відвідали Спасо Преображенський собор Чернігівсько-Сіверського князівства, який також виконував роль князівської усипальні, заклали ще у 1030-х роках (орієнтовно в 1033 або в 1034 рр.), за князя Мстислава Володимировича Тмутараканського, брата Ярослава Мудрого, - а закінчували будівництво вже за Святослава Ярославича, який правив у Чернігові в 1054-1073 рр. Є версія, що Святослав Ярославович продовжувати справу Мстислава не дуже хотів - і будівництво собору на певний час було "заморожене", ну зовсім як це буває в наші часи. За Мстислава храм возвели на висоту, яку можна було дістати рукою вершнику - так свідчить літопис. Князя-засновника собору, який помер після застуди на полюванні, поховали в цьому храмі, нехай і не добудованому. Там же упокоїлись його дружина Анастасія і син Євстафій.
Є переказ, що собор звели на місці дерев'яної церкви-попередниці, а та була поставлена на колишньому язичницькому капищі. Тисячу років тому храм мусив вражати розмірами - 18,25 на 27 метрів (за іншими даними, 22 на 35; висота 30 м). Його об'ємно-просторова композиція чимось нагадувала піраміду: поєднання елементів романської базиліки з візантійським хрестово-купольним плануванням не має аналогів у нашій країні. Сам вигляд споруди був ошатним - бо стіни складені з цегли в ну дуже вже мальовничий спосіб (спеціально для того, щоб ми могли оцінити цю мальовничість, і відкриті на соборі окремі фрагменти давньої кладки). Додавали ошатності і пілястри на фасаді.
Усипальнею собор таки став - в його криптах знайшов вічний спочинок князь Ігор Сіверський - той самий, з "Слова о полку Игореве", а ще його тезка Ігор Чернігівський, київський князь Святослав Ярославович, його син Гліб, Олег Святославович та інші князі й ієрархи Чернігівської єпархії.
Зрозуміло, що в князівські часи Преображенський собор виглядав не зовсім так, як зараз - за свою довгу історію храм неодноразово перебудовувався. Навала Батия залишила споруду з поруйнованими склепіннями. Самою суттєвою була перебудова 1792-1798 рр. після грандіозної пожежі в 1756 році, коли святиня повністю вигоріла зсередини. Перед порталами у 1818 р. звели тамбури з бароковими фронтонами, звели бокові закомари. Вже не відновлювали дерев'яні хори, а замість церквиці-хрещальні у південно-західному кутку зведена кругла башта - така сама, як ліва давня башта зі сходами на хори. Дахи у башт зробили височенними - видно здалеку, а от загальну картину все-таки вони трі-і-і-ішечки псують. Позолотили їх наприкінці ХІХ ст.
Головними святинями храму вважали Смоленську Богоматір, яку привезла у собор у 1046 р. Анна, донька базилевса Костянтина Мономаха (в 1097 р. ікону перевіз до Смоленська син анни, Володимир Мономах), а також мощі Ігоря Ольговича, місцевого святого, святителя Феодосія Углицького та митрополита Костянтина. Всі вони зберігалися у храмі та його криптах до 1917 р. До початку ХХ ст. тут зберігалися також 18 прапорів чернігівського ополчення часів Наполеоніки і 11 прапорів часів Кримської війни 1853-1856 рр.
А ще по всьому парку на деревах розвішані такі от прикольні годівниці для птахів).Вони, себто птахи - оцінили).
Багатоквартирна шпаківня. Також зроблено дуже симпатично.
Потім пішли прогулятися по валу. Де стоїть багато гармат.
Дхто пофоткався з Шевченком. Пам'ятник крутий. Я називаю його " Шевченко дивиться на тебе як на гівно").
Потім підійшов дядечко і запропонував безкоштовну пішу екскурсію. Ми відмовились. бо ходити колами не пре. Але було приємно.
Сходили подивилися Катерининську церкву.
Пам´ятка розташована в історичному середмісті поблизу давнього Дитинця в перспективі Алеї Земляків та автомагістралі Київ-Чернігів. Є однією з провідних архітектурних домінант міста.
Споруджена на честь героїзму казаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Церква освячена в 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.
Значних перебудов Катерининська церква не зазнала. В 1837 р. до західного фасаду було прибудовано притвор, в 1908 р. – муровану дзвіницю (розібрані при реставрації пам´ятки в 1951 році). Зазнала руйнувань у 1941-43 р (згоріли дахи і верхи бан ). Реставраційні роботи проводилися в 2 етапи: в 1947-55 рр., 1975-80 рр.
Церква мурована, хрещата, дев´ятидільна, п´ятибанна. Композиція центрична, побудована пірамідально: з найвищою центральною банею, нижчими – над гранчастими рукавами архітектурного хреста.Таким чином, за композицією вона нагадує дерев´яну українську церкву, де в одне пластичне ціле поєднано 5 (п´ять) восьмигранних об´ємів – восьмериків, кожний з яких завершується банею. Завдяки такій пірамідальній конструкції церква має стрункий, ошатний і урочистий вигляд.
є забавна історія. Церква Київського патріаорхату. але в нас завжди є москалі ПГМ нуті на сю свою москальську голову. Поставили намет військовий біля храму. Ходять,кожного дня колами - виганяють бісів. Бачив.. ржаль. Але чогось не сфоткав.
Далі ми махнули по проспекту Миру в центр пообідати.
Забрели в кафешку " Варенична" ( не на правах реклами). Смачно недорого , але. Не може бути в нашій країні без "але" рахунок принесли з вже включеними "на чай". Що бісить мене нещадно. Пережили. Допомогла суперська "хріновуха".
Тут же на площі глянули на Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка (!!!!)
І просто на симпатичний будиночок.
Алейка, яка до Дитинця веде. Бюсти якимось комуністичним упирям ніхто так і не прибрав.
За тетром розташована П'ятницька церква.
витвір майстрів останнього періоду давньоруської архітектури. Церкву було споруджено в кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. на чернігівському посаді біля торгу і названо на честь святої Параскеви-П´ятниці - покровительки торгівлі, сільського господарства, сім´ї.
Сучасний вигляд храму – реконструкція його в первісних формах. В плані - це майже квадратна чотиристовпна хрестовокупольна споруда. Головна особливість архітектури храму-оригінальне вирішення переходу від прямокутної основи до барабану за допомогою триуступних арок-закомар. Ефект руху вгору досягається також і за допомогою вертикального членіння фасадів багатопрофільними пілястрами, тонкими півколонами та широкими лопатками по кутах. Вікна і арки мають стрільчату форму.
Поруч пам'ятник Хмельницькому.
Сходили в Міський парк покататися на атракціонах. Єдине що знайшли нормальне - чортове колесо.
На ньому успішно і покаталися. Але все так дріщало і ухкало. що було стрьомненько.
Ось кадр з найвищої його точки.
Пішли в парк годувати комарів і фоткати наркомансько-сюрреалісничні скульптури, про які я вже писав. Знайдіть пару днів тому. То свято якесь).
Махнулися подивитися на вокзал . Красивий. Зовні.
В середині... ну ви зрозуміли...
Останньою зупинкою в нас була Ілінсько-Троїцький монастир.
Це , власне, Троїцька дзвіниця) На яку ми піднялися відразу.
Кілька видів міста.
А це власне і сам монастир. Подвійна назва монастиря - Ільїнсько-Троїцький - пояснюється просто. Він справді складається з двох частин: більш давнішої Ільїнської обителі (ХІ ст., нижня частина тераси пагорба) та вищої, в-усю-силу барочної Троїцької обителі (XVII-XVIII ст.). В ХІ-ХІІ століттях цієї кам'яної розкоші не було: монахи тягнулися не до неба, а під землю, вириваючи в грунтах келії та переходи.
Троїцький собор, головний храм монастиря. В центрі (природньо - саме він грає першу скрипку), оточений дещо макабричними, позбавленими витонченості капличками-черепашками (початок ХХ ст., в стилі історизму) і баками з свяченою водою (з купою краників і аляповатим голубом на фоні неба). Так як після дзвіниці всі руки вимащені, до краників кидаєшся з цілком зрозумілою метою. Те, що ллється звідки, є настільки маслянистим, що потім дарма шукаєш ще якихось джерел води.
Ну, так от собор. Величний, цегляний, тринавний.
Автором проекту та керівником будівництва був архітектор І. Баптіста. (Це одна з версій. За іншою, автором храму був А.Зернікау). Перший камінь заклали ще в 1679 р. Будівельні та оздоблювальні роботи у ньому були завершені в 1695 р. Пізнє, розкішне, вже в'януче бароко, яке от-от зійде з модної сцени навіть на наших теренах - як воно вже пішло з неї в Західній Європі. Та яким було те, первісне бароко собору, нам доводиться уявляти лише за результатами реставрації радянського періоду (автор проекту відновлення первісних форм собору - М.М.Говденко): після пожежі 1731 р. архітектура храму була спрощена. Зокрема, було розібрано 4 верхи з семи.
Найдавніша частина Троїцького монастиря - досить симпатична і абсолютно барочна Введенська трапезна церква (1677). Вона майже не перебудовувалася за свою понад 300-літню історію. А от перемальовувалася, напевно, безліч разів - і те, в що перетворили її ворота зараз, запросто налякає рафінованих естетів. За композицією храм є типовою трапезною (замітимо лише, що трапезні розповсюджені в Росії значно більше, аніж в нас, тому "типова трапезна" для мене, подолянки, не є аж такою типовою - в нас трапезних не будували. А от в Росії я таких храмів бачила чимало). Східна частина споруди - це безстовпна однонавна церква, четверик нави за допомогою пласких парусів переходить в підкупольний восьмерик. З заходу до храму приєднаний тамбур з кухнею та службами. Північний фасад (той, що виходить на собор) відрізняється багатим декором. І хоча багато де трапезна до їжі вже жодного відношення не має (там не самі веселі трапези, бо поминальні обряди проходять), в Троїцькому монастирі в трапезній саме що їдять, про що і сповіщає графік харчування монастирських жителів.
От і все. Додому пора. Місто, якщо чесно виявилося нуднуватим, проте, тим , что там не був не разу на один день вистачить з головою).
І музей Коцюбинського відвідайте обов'язково!)))
