Про релігію

[falkoner]

В глазах фанатика ты не видишь сомнений,
Втройне опаснее, если это фанатичный гений.
Никто не узнает, увидят лишь результаты
И тем результатам плевать на все их награды.

Сталася ця історія в той час, коли дерева були великими, розмір ноги маленьким, а сіськи мене взагалі не цікавили.
Тобто в 1993 році. В Києві ,якраз, лютувала секта " Біле братство".
Я тоді ходив на секцію футболу .

Ранкові тренування ми профодили на сільському стадіоні за містом. Автобуси туди їздили нечасто і хуй просциш з яким графіком ( як собсно і зараз) . І от 4 рази на тиждень я ходив туди пішочком . Ага.. і розминка за одно. Так от дорога туди пролягала через маштабне будівництво ( зараз на цьому місці новий мікрорайон) і нахадувала Сахару. Величезні таки бархани піску.
Тик ось. Йду я значить рано-раненько( туман стояв ніфіговенький такий) нікого не чіпаю, обертаюся а за мною десь так на відстані метрів в 500 маячать три фігури в білому. Я перелявся страшно. Тоді по Києву ходили ужастики, що сектанти крадуть дітей і роблять з них зомбаків. Заліз на один з барханів і заліг там як партизан. Коли постаті підійшли на відстань, що міг більш менш розгледіти ( туман же йопт!!)  Довго сміявся, це були два мої тренери і співкаменик таварісчь. Всі як на підбір, в білих спортивних костюмах. Абібасах кстатє. От така сумна історія життя.
Можливо, мій теперішній глибокий атеїзм своїм корінням ховається в дитинстві ? Психотерапевт точно б сказав. Але я їх також не долюблю..  Цікаво, що б сказав психотерапевт про боязнь психотерапевтів.