Про сни

[falkoner]

Ни снега - ни града
Мне не рада вода
Это странно
Минимум она с небес
Моя и ванна полна наполовину

Плотину прорвало несподівано. Несподівано і дуже мальовниче. Величезний вал води, візуально дуже схожий на Ніагарський водоспад падав на мене. Я встиг добатися до невеличкої резинової лодочки. Водоворот чорної бурлячої рідини поніс мене вулицями приреченого міста. Ніс повз тонучих людей, повз плаваючі автомобілі , позв напівзатоплені дерева і будинки. особлицо цікаво було спостерігати за людьми. Всі тонули по різному. Хтось з тупою невідворотністю в очах смиренно йшов під воду, хтось кричав, хтось, до кого вода ще не дісталася молився, хтось сміявся. Деякі чіплялися за гілля дерев, за чорні очі розбитих вікон, за вуличні ліхтарі. Хтось плутав це все з кінцівками тих, кому поки ще пощастило, і тоді стрімкий потік тягну вже два переплетених тіла. Спостерігав я за цим всім доволі довго, поки гілка якого дерева вимкнула світло в моїй голові.
Очухався я лежачі на піску десь далеко за знищеним містом. На ді мною стояла симпатична дівчина з дитячим обличчям, короткою зачіскою. Поряд з нею пускаючи слюні дивилася на мене величезна біла собака. В руках дівчинка тримала рушницю, яка була націлена на мене.
- Привіт! - сказала вона - Я ніч. І натиснула на гачок.

От так от фігня наснилася.