Про Вилково. Частина перша. Дощ

В вікнах чужі очі
Стежать
Стежать наче вежі
Я я місто по воді
Місто по вогні

" І що, ви всі реально їдете в Сарату?!" - запитала здивована провідниця, коли ми грузилися у вагон поїзда "Київ - Ізмаїл". Трохи пізніше я зрозумів причину її здивування, але зараз не особливо звернув увагу на її слова , передчуваючи зустріч з "українською Венецією".

( Read more... )

Про роботку

Под лежачий камень вода не течёт,
Зато лежачего никто не бьёт - и неебёт!
Тем более, я не лежу, а качусь, тащась
И если честно, у меня такое чувство щас,
Что моя жизнь - это правильных выборов череда
Меня нет в ассортименте товаров рынка труда

Günaydın

Зранку розбудив будильник.Я звичайн поборовся з ним переводячи кілька разів, але встав, почистив зуби, вмився. Почав збиратися. Згадав, що сьогодні , блять, вихідний.
Розібрався, розвмився і розчистив зуби. Поспав ще три години.
Заколупали ці вихідні.
Довго шукав фотку, для ілюстрації цього посту. Хай буде ця, яка не в тему.