Про імлу

[falkoner]

Наспівував банальні вальси безголосно,
Дивлячись на стелю в брудне павутиння.
Ні, мені було тільки тоскно – тільки тоскно…
В серці моєму розкладалась диня.

Цього року мали невеличку відпустку і провели її в Україні.
Спочатку поїхали з друзями в Чорноморськ ( про це розкажу колись ще), потім вдвох з Оленкою поїхали на фестиваль RESPUBLICA до такого рідного і знакового для нас Кам'янця-Подільського. Фоточки з фестивалю вже показував, сьогодні ж настала черга теплого міста.

Про приїзді в місто, ми закинули речі в готель і поїхали в Хотин ( і про нього я розкажу колись). При поверненні мали трохи часу перед фестивалем, тож фоток з першого нашого для в Кам'янці не надто багато.
Чи не єдиний не сфотканий мною мурал, намальований завдяки фестивалю Республіка... чи фоткав і забув..
Розміщений на стіні Педагогічного факультету КПНУ ім. Огієнка, перетин вулиць Князів Коріатовичів і Гагаріна.



Нова скульптурка в Молодіжному сквері. Ніякої художньої цінності вона не несе, як на мене, але головне щоб людям подобалося. Я думаю, її поставили тут для весільних фотосесій.



Вид з вікна нашого готелю. Один з найперших муралів намальованих в місті. Скільки років вже пройшло? Десять? Одинадцять? Хоча.. вуличне мистецтво, воно таке, не треба дивуватися і сумувати.
Про готель, доречі. Цього разу ми забронювали номер в Panorama Apart-Hotel . Дуже сподобалося. Ціна прийнятна, чисто, привітливий персонал. Можу з чистою совістю радити. Що і роблю, власне.



З містом в нас пов'язано дуже багато. Тут ми познайомилися, тут ми почали зустрічатися. Навіть розписувалися ми в місцевому РАЦСі. Кажу ж — тепле місто.



Перекусили і пішли на фестиваль. До дощу залишалося лише кілька годин)).



А це вже наступний ранок. Ми подивилися прогноз погоди і зрозуміли, що в нас є один шанс зустріти світанок в Кам'янці, бо далі дощі. Хоч як було важко, але ми таки прокинулися і пішли гуляти ранковим містом. З світанком зовсім не пощастило, але пощастило з туманом.... Таким Кам'янець-Подільським мені ще не щастило бачити. Казково. І людей майже не зустрічали.
На фото вид на Гончарну вежу з Новопланівського мосту.



А це ,власне, і сам Новопланівський міст.
Довжина мосту 136 м, висота 38 м. Стоїть на 6 кам'яних биках. Урочисто відкрито 19 (31) січня 1874 року.
Міст спочатку називався «Новим».

3 липня 1941 року німецька бомба пробила дерев'яний настил мосту й вибухнула в Смотричі. Висаджено в повітря 9 липня 1941 року радянськими військами при відступі з міста. Відновлено в 1947—1949 роках.









Містично так виглядало все.






Територія кафедрального костелу святих Апостолів Петра і Павла.









Один з найвідоміших видів міста — поворот на Замковій вулиці.



Ну і так вид на Кам'янець-Подільську фортецю і Замковий міст в тумані.



До самої фортеці не ходили, повернули назад. Міська ратуша.



Сходили в супермаркет, накупили різних ніштячків, бо їсти хотілося, а кафешки ще навіть не думали відчинятися. На фото не супермаркет, а будівля Кам'янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну.



Сходили доспали. Несподівано прийшла хороша погода. Сходили до "до хреста" і пам'ятника семи культур. Я був у місті разів з 15 вже, але все ніяк не міг добратися сюди. І ось це сталося!.



Нові для мене види на Стару фортецю.



А це і є славнозвісний Пам'ятник семи культур (Стіл злагоди). Розташований на горі (ну як "горі".. пагорбі) Татарвиця , відкритий в 2001 році.
Є символом семи народів – творців історії Кам’янця-Подільського. У різні часи тут проживали не тільки українці, а й поляки, турки, вірмени, євреї, литовці й татари. Кожний народ зробив неоціненний внесок в історію й розвиток культури міста. Скульптор Анатолій Ігнащенко. Великий восьмиметровий диск є символом жорен історії. В центрі цього диска знаходиться "факел дружби".



Вид на місто з гори Татарвиця.



Ще один ракурс на фортецю.



Хрест поряд встановлено 16 вересня 2010 року. Що він символізує — фіг його знає, але вже важко уявити панораму міста без нього.









Дуже з погодою пощастило. Фотки вийшли бомбезні).



Каняка задоволений, кароч.






Сходили у фортеці в музей катувань. Відкрили для себе багато цікавого. Багато думали, будували плани.



Трохи фрагментів, щоб відчути дух міста.









Пообідати вирішили в розпіареному Мені би мняса. Ну.. такоє, на трієчку. Самі страви були смачними...але... замовляли ми собі з того, що було, так як половина позицій з меню була відсутня. Хамовитий стафф і жахливе пиво (луцький Земан, хоча колись пили його в Луцьку і було норм). Сходити можна, кароч, але як пощастить.
Ціни трохи вищі ніж в середньому по місту.



Під час фестивалю пощастило помітити проліт повітряних куль. Місто є центром повітроплавання в Україні.






На наступний день погода в першій половині дня спаганилася.. Ну як спаганилася.. фігячила злива. Але на з готелю таки треба було виселятися, тож поки добиралися на сніданок до Троє в каное( от їх я раджу стовідсотково) змокли. Потім в день сиділи у на одній з терас фортеці, пили з горла шампанське, закусували його сиром з пліснявою і дивилися на панораму міста. Скромна привабливість буржуазії, йопта)). Але фоток немає, бо ліньки було клацати). А далі був останній день фестивалю, про який ви читали, ну, я сподіваюся, принаймні.



На сьогодні все,але буде ще багато цікавих постів, не перемикайтеся.
До побачення, улюблене місто. Я скоро повернуся. Так завжди буває.