![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerНас кличе у мандри дорога,
Грає чарівна струна.
В променях сонця ранкових
Ця пісня для тебе луна.
Грає чарівна струна.
В променях сонця ранкових
Ця пісня для тебе луна.
Про Тернопільщину. Частина перша. Любар - Староконстянтинів.
Про Тернопільщину. Частина Друга. Підволочиськ - Скорики - Токи - Хмелиська.
Про Тернопільщину. Частина Третя. Скалат
Про Тернопільщину. Частина четверта. Кровинка-Заліщики
Про Тернопільщину. Частина п'ята. Червоноруд- Джуринський водоспад
Про Тернопільщину. Частина Шоста. Товсте - Ягільниця
Про Тернопільщину. Частина сьома. Чортків - Яблунів
Про Тернопільщину. Частина восьма. Буданів- Буцнів
Їхали отак їхали в турі з Романом Маленковим і його Україна Інкогніта і несподівано приїхали в Микулинці)
Не на пиво, а подивися, що цікавого є в селищі.
Не на пиво, а подивися, що цікавого є в селищі.
Першою нашою зупинкою в Микулинцях був Костел Пресвятої Трійці.Храм який споруджено в архітектурному стилі пізднього бароко
В 1780 році при костелі, за сприяння Людвіги Потоцької, було створено монастир ордену святого Вінцента. Ченці ордену святого Вінсента обслуговували парафію з 1780 по 1785 роки. В той час костел і монастирські келії були оточені міцним та високим оборонним муром. Австрійська влада закрила монастир в 1785 році, після чого ченці покинули Микулинці, а монастир став парафіяльним. В 1895 році храм зазнав пошкодження від пожежі, але згодом був відремонтований. Під час відновлювальних робіт було змінено форму перекриття середнього нефа, та вежі, що постраждала від сильної бурі в той часовий період. Реставраці та ремонт храму було проведено ще раз в 1926-1929 роках, під керівництвом Вітольда Мінкевича.
З приходом комуністів храм було закрито, а келії та господарські приміщення монастиря віддали під житло. В результаті вони зазнали значної перебудови, але зберегли місце розташування з правої сторони фасадної частини костелу. Оборонний мур розібрали на будівельні матеріали. В 1950 році комуністи таки знайшли примінення храму. Там до 80 років XX століття зберігалися мінеральні добрива.
В 1989 році храм було повернуто відновленій парафії Трійці Пресвятої. Парафія належить до Чортківськог о деканату Львівської архидіїцезії. Було проведено частковий ремонт костелу за проектом архітектора Зеновія Логуша.
Поряд з костелом знаходиться чудове старовинне католицьке кладовище. Мабуть епітет "чудове", не надто доречний. проте я сподіваюся ви зрозуміли, що я маю на увазі.
Коротенький переїзд в машинках і ми прибули до Микулинецького палацу.
Зараз це лікарня, тож внутрішні інтер'єри повністю не збереглися, проте фасад залишився чудовим прикладом палацової архітектури України.
Будівництво палацу розпочала вдова великого коронного гетьмана Речі Посполитої Юзефа Потоцького – Людвіга Потоцька (1712-1785 р.р.) в 1760 році, на той час власниця містечка Микулинці. З того часу збереглися флігелі палацу.
В кінці XVIII століття Потоцькі продають містечко магнатові Петрові Конопці. Його син Ян Конопка перебудував головний корпус палацу на свій смак. Вийшло красиво у стилі пізнього ампіру.
У 1918-1920 роках палац пограбували та розорили ( зовсім несподівано!Правда?!). З палацу викрали архів, бібліотеку, меблі, твори мистецтва, цінності. Згоріло і праве крило палацу.
Поряд з палацом чудово зберігся і парк. Проте оцінити його красу і ступінь збереження на початку березня було важкувато.
Від палацу зовсім недалеко до ще однієї пам'ятки селища Микулинці - Микулинецького замку.
Микулинці (Микулин) згадуються ще в 1096 році великим князем Володимиром Мономахом у «Повчанні дітям». Селище заснували ченці. Вони збудували церкву святого Миколая, звідки і пішла назва поселення. В 1387 р. містечко опинилося під владою Польщі, тоді ж воно почало називатися Микулинці.
Через часті напади татар (містечко стояло на татарському Кучманьському шляху) виникла необхідність будівництва оборонного замку. Будівництво розпочалося на невисокому пагорбі, на околиці містечка, в 1550 році і завершилося в 1555 році. Роботами керувала тодішня власниця містечка Ганна (Анна) Йорданова, дружина краківського каштеляна Спитка Йордана, донька польського гетьмана Миколи Сенявського. Сам гетьман мешкав в замку в Бережанах. Замок має форму квадрата з довжиною стін у 75 метрів і товщиною оборонних мурів у 2 метри.
На трьох кутах замку височать круглі вежі, які колись мали три оборонні яруси, та бійниці для гармат. Із західного боку, де не було урвища, оборонні мури були додатково захищені глибоким ровом. В замок можна було потрапити через браму з підвісним мостом. Ще один в'їзд у замок був зі східного боку. Всередині фортеці були житлові споруди. До наших днів збереглися льохи і підземні ходи під ними. Кажуть, що з замку підземних ходом можна було дістатися Теребовлянсько замку.
Зараз біля воріт мешкає родина, яка вважає себе нащадками служниці, якій ніби-то замок передала графиня Рей, остання власниця замку. Так чи інакше, споруда біля воріт – їхнє законне комунальне житло, яке сприяє збереженню цієї частини замку. Про те, що тут живуть люди, нагадує зла собака, яка не впустить через ворота нікого. Потрібно пробиратися через численні пролами у стіні. Розширенню яких активно сприяють місцеві жителі, які використовують каміння з мурів замку для власних потреб.
Зараз, нажаль, це – засмічена територія з красивим виглядом на околиці.
Два екскурсійні автобуси Форд "Транзіт" мчать нас далі, до села Струсів ( колишнє Підбогородичне).
Спочатку оглядаємо греко-католицьку церкву Святого Миколая ,яка була побудована на місці старого дерев`яного храму в 1930 році.
В далині біліють стіни Василіявського монастиря, а точніше костелу св. Станіслава.
А буквально через дорогу височіє стрункий римо-католицький собор Св. Антонія ( 1902 р.).
Загалом село, в якому проживає 1500 людей, має таку історію, що йому могли б позаздрити половина обласних центрів України. Приємно, що тут живуть бандерівці))
Ми ж мчимо далі і зупиняємося на узбіччі в селі Дарахів , де знаходиться старовинне і дуже дивне кладовище...
Якщо не вчитуватися в надписи, то, здалека можна прийняти цвинтар за типово польський (римо-католицький), всюди скульптури святих чи Матері Божої. Всього з десяток хрестів, до того ж, деякі з них формою нагадують «козацькі», більш звичні для Черкащини чи Полтавщини, ніж для поховань кінця ХІХ століття на півдні Тернопілля.Ось таке от дивне взаємопроникнення культур у володіннях Аіду.
Наша ж дорога лине далі... в Підзамочок, але про то - наступного разу. Ви ж пам'ятаєте, що зараз я описую лише третій день подорожі. Далі буде ще багато цікавого. Не перемикайтесь.
В 1780 році при костелі, за сприяння Людвіги Потоцької, було створено монастир ордену святого Вінцента. Ченці ордену святого Вінсента обслуговували парафію з 1780 по 1785 роки. В той час костел і монастирські келії були оточені міцним та високим оборонним муром. Австрійська влада закрила монастир в 1785 році, після чого ченці покинули Микулинці, а монастир став парафіяльним. В 1895 році храм зазнав пошкодження від пожежі, але згодом був відремонтований. Під час відновлювальних робіт було змінено форму перекриття середнього нефа, та вежі, що постраждала від сильної бурі в той часовий період. Реставраці та ремонт храму було проведено ще раз в 1926-1929 роках, під керівництвом Вітольда Мінкевича.
З приходом комуністів храм було закрито, а келії та господарські приміщення монастиря віддали під житло. В результаті вони зазнали значної перебудови, але зберегли місце розташування з правої сторони фасадної частини костелу. Оборонний мур розібрали на будівельні матеріали. В 1950 році комуністи таки знайшли примінення храму. Там до 80 років XX століття зберігалися мінеральні добрива.
В 1989 році храм було повернуто відновленій парафії Трійці Пресвятої. Парафія належить до Чортківськог о деканату Львівської архидіїцезії. Було проведено частковий ремонт костелу за проектом архітектора Зеновія Логуша.
Поряд з костелом знаходиться чудове старовинне католицьке кладовище. Мабуть епітет "чудове", не надто доречний. проте я сподіваюся ви зрозуміли, що я маю на увазі.
Коротенький переїзд в машинках і ми прибули до Микулинецького палацу.
Зараз це лікарня, тож внутрішні інтер'єри повністю не збереглися, проте фасад залишився чудовим прикладом палацової архітектури України.Будівництво палацу розпочала вдова великого коронного гетьмана Речі Посполитої Юзефа Потоцького – Людвіга Потоцька (1712-1785 р.р.) в 1760 році, на той час власниця містечка Микулинці. З того часу збереглися флігелі палацу.
В кінці XVIII століття Потоцькі продають містечко магнатові Петрові Конопці. Його син Ян Конопка перебудував головний корпус палацу на свій смак. Вийшло красиво у стилі пізнього ампіру.
У 1918-1920 роках палац пограбували та розорили ( зовсім несподівано!Правда?!). З палацу викрали архів, бібліотеку, меблі, твори мистецтва, цінності. Згоріло і праве крило палацу.
Поряд з палацом чудово зберігся і парк. Проте оцінити його красу і ступінь збереження на початку березня було важкувато.
Від палацу зовсім недалеко до ще однієї пам'ятки селища Микулинці - Микулинецького замку.
Микулинці (Микулин) згадуються ще в 1096 році великим князем Володимиром Мономахом у «Повчанні дітям». Селище заснували ченці. Вони збудували церкву святого Миколая, звідки і пішла назва поселення. В 1387 р. містечко опинилося під владою Польщі, тоді ж воно почало називатися Микулинці.
Через часті напади татар (містечко стояло на татарському Кучманьському шляху) виникла необхідність будівництва оборонного замку. Будівництво розпочалося на невисокому пагорбі, на околиці містечка, в 1550 році і завершилося в 1555 році. Роботами керувала тодішня власниця містечка Ганна (Анна) Йорданова, дружина краківського каштеляна Спитка Йордана, донька польського гетьмана Миколи Сенявського. Сам гетьман мешкав в замку в Бережанах. Замок має форму квадрата з довжиною стін у 75 метрів і товщиною оборонних мурів у 2 метри.
На трьох кутах замку височать круглі вежі, які колись мали три оборонні яруси, та бійниці для гармат. Із західного боку, де не було урвища, оборонні мури були додатково захищені глибоким ровом. В замок можна було потрапити через браму з підвісним мостом. Ще один в'їзд у замок був зі східного боку. Всередині фортеці були житлові споруди. До наших днів збереглися льохи і підземні ходи під ними. Кажуть, що з замку підземних ходом можна було дістатися Теребовлянсько замку.
Зараз біля воріт мешкає родина, яка вважає себе нащадками служниці, якій ніби-то замок передала графиня Рей, остання власниця замку. Так чи інакше, споруда біля воріт – їхнє законне комунальне житло, яке сприяє збереженню цієї частини замку. Про те, що тут живуть люди, нагадує зла собака, яка не впустить через ворота нікого. Потрібно пробиратися через численні пролами у стіні. Розширенню яких активно сприяють місцеві жителі, які використовують каміння з мурів замку для власних потреб.
Зараз, нажаль, це – засмічена територія з красивим виглядом на околиці.
Два екскурсійні автобуси Форд "Транзіт" мчать нас далі, до села Струсів ( колишнє Підбогородичне).
Спочатку оглядаємо греко-католицьку церкву Святого Миколая ,яка була побудована на місці старого дерев`яного храму в 1930 році.
В далині біліють стіни Василіявського монастиря, а точніше костелу св. Станіслава.
А буквально через дорогу височіє стрункий римо-католицький собор Св. Антонія ( 1902 р.).
Загалом село, в якому проживає 1500 людей, має таку історію, що йому могли б позаздрити половина обласних центрів України. Приємно, що тут живуть бандерівці))
Ми ж мчимо далі і зупиняємося на узбіччі в селі Дарахів , де знаходиться старовинне і дуже дивне кладовище...
Якщо не вчитуватися в надписи, то, здалека можна прийняти цвинтар за типово польський (римо-католицький), всюди скульптури святих чи Матері Божої. Всього з десяток хрестів, до того ж, деякі з них формою нагадують «козацькі», більш звичні для Черкащини чи Полтавщини, ніж для поховань кінця ХІХ століття на півдні Тернопілля.Ось таке от дивне взаємопроникнення культур у володіннях Аіду.
Наша ж дорога лине далі... в Підзамочок, але про то - наступного разу. Ви ж пам'ятаєте, що зараз я описую лише третій день подорожі. Далі буде ще багато цікавого. Не перемикайтесь.
