Про найкращий маршрут Київщини. Частина перша. Ковалівка-Пархомівка

[falkoner]

Шалені мрії мої
Летять за обрій Землі
І будять в серці твоїм
Гарячі хвилі.

Для тих хто в танку розкажу передисторію.
АНБ-Україна і туроператор Україна Інкогніта організували блоґ-тур націкавішими місцями Київської області.



Недільного ранку 15 блоґерів зібралося на станції метро Теремки ( ну як зібралося, тобто як 15, хтось промахнувся трохи і потім наздоганяв) і вирушили в одноденну мандрівку. Екскурсоводом виступав Роман Маленков - людина, яка чи ненайбільше знає маловідомих, але неймовірних місць по всій Україні.

Отже трохи більше години в "Транспортерах" і ми потрапляємо в зразково- показове село Ковалівка.
Село - чудова ілюстрація того, як правильно треба пиздити бюджетні кошти. Центр села нагадує невеличке європейське містечко. Побудовано то все на кошти чесно "зароблені" родиною Засух. Анатолієм ( бувшим губернатором Київської області ) і його дружиною Тетяною . Яка також тусила в українській політиці, є членом партії отригонів.

Але центр села дійсно симпатичний.
Дороги - деяки райони Києва можуть позаздрити.



Афігєнна школа.


Два готелі.Пара кафе. Піцерія.



Ну і невеличкий ланшафтний парк, який видався мені якимось аляпуватим. Натикано всього якось безсистемно.



В озерах дуже багато лебедів, білих і чорних. Охоронець попросив їх не кормити. А, ще попросив по газонам не ходити. А газони таки є.



Як і є , якісь дивні інсталяції.





Ще в селі будується монастир св. Тетяни. Будується на кошти Тетяни ( яке дивне співпадіння) Засухи, якій якось наснилося, що вона має побудувати монастир . Прям як колись снилося Браницькій, що вона має побудувати дванадцять церков.



Будувалося то давно , ще за часів Кучми. Зараз то в належному стані підтримує агрофірма "Світанок", яка належить вгадайте кому).

Це мав бути соняшний годинник, але не склалося. Напис "Світанок" таки залишився.





Фоткаючи цей годинний я гепнувсі, бо погода була чудова. Сонечко і ожеледь.



А от таку штуку Тетяна Засуха побачила десь в забугор'ях, і собі захотіла.



А це от красиво)



В Ковалівку з'їджаються гуляти весілля чи просто на фотосесії молодята з усієї округи. Ну і фототочки тут відповідно присутні тематичні.







Ще раз про лебедів. Вони величезні. Точно не голодають.




Хвам Різдва св. Богородиці.








Цікаво, що пам'ятник Петру Могилі, який встановлений біля нього під час правління Януковича зняли з постаменту. Чим Могила не вгодив лігітімному незрозуміло, але на своє місце пам'ятник повернувся тільки після Революції Гідності. До того ж постамент став вищим).



Але труба кличе, і ми вирушаємо далі. Звичайно ж було б цікаво пройтися не центральною частиною села. Чисто для порівняння. Але хай буде так, що Ковалівку я запам'ятаю саме такою.





По дорозі робимо маленьку поблизу села Мала Вільшанка , де поряд з дорогою розміщено скульптурну композицію " Гола атака". То все добро має забавну історію.
Одного разу Котовський стояв зі своїм штабом у сусідній Володарці, а у Вільшанку музикантів його оркестру запросили зіграти на весіллі. До ранку стало відомо , що до Вільшанки підходять білі, і музиканти, кинувши інструменти, втекли до своїх у Володарку. Дізнавшись про те, що всі інструменти, включаючи його улюблені барабани, дісталися ворогові, Котовський наказав негайно сурмити сигнал до бою. Бійці повставали з ліжок хто в чому був, сіли на коней і помчали виручати барабани. Правда, білих у Вільшанці до того моменту вже не було, але на місцевих жителів "гола атака" справила незабутнє враження.
Цікаво, чи підлягає ця штука під закон про декомунізацію?



Подальшою точкою нашого маршруту було село Пархомівка Володарського району Київської області.
Родзинкою села є Святопокровська церква, одна з найкрасивіших православних церков, з бачених мною.



В кінці 19 століття землі перейшли до російського промисловця Голубєва Віктора Федоровича. Голубєв збагатився на будівництві залізниць та створенні металургійних та машинобудівних заводів. В його активі — будівництво Московсько-Курської, Орловсько-Витебської, Балтійської, Уральскої залізниць, заводів в Брянську (разом із промисловцем Петром Губоніним) та в сучасному Дніпропетровську (Дніпропетровський металургійний завод).

Голубєв помер в Римі в лютому 1903 року і по заповіту був перевезений до Пархомівки, де і похований. Він же заповідав вибудувати в селі нову церкву. Останню волю батька реалізували нащадки — сини Віктор Вікторович та Лев Вікторович. Проект створив архітектор В. А. Покровский, орієнтуючись на зразки храмової архітектури Великого Новгорода. Але храм будували із сучасних матеріалів і з використаням рис російської сецесії.Загадкова суміш візантійського та готичного стилів, втілена у розкішному цегляному модерні й прикрашена мозаїками Реріха та десятками загадкових, містичних знаків.







Син Віктора преятелював з відомим художником Миколою Реріхом і той погодився намалювати мозаїки для нової церкви. Реріх зробив 12 ескізів , але Голубєви затвердили тільки 2. Відомий живописець образився, і тому всередині церкву він не розписував.











За радянських часів церква звичайно не функціонувала, тут знаходилося то зернесховище. то склади.





Будиночок священника.









Цікава історія відновлення церкви. У 80-х роках минулого століття Раїса Горбачова побувала на виставці Миколи Реріха в США. Несподівано так дізналася , що він росіянин і дуже здивувалася, що такої виставки немає в СРСР. Тоді ж їй і розказали про мозаїки Реріха в селі Пархомівка.
Такої масштабної і швидкої реконструкції в Радянському союзі ще не було.

Зараз церква дуже собі діюча, чи якраз потрапили на службу.





Ну а ми вирушаємо далі, але про то вже наступному пості про найкращий маршрут Київщини від
Не перемикайтесь.