Про гори. Частина друга. "Памір"
Tuesday, 12 May 2015 16:15![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerОй на горі білий камінь, ку, ку-ку,
Ой на горі білий камінь,
Верховинка сидить на нім.
Ку-ку-рі-ку, ку, ку, ку! Ку-ку!
Ой на горі білий камінь,
Верховинка сидить на нім.
Ку-ку-рі-ку, ку, ку, ку! Ку-ку!
Прокинувшись зранку після дощового переходу ми не поспішаючи поснідали , зібралися і пішли доганяти свою вчорашню мету. РЛС " Памір"
Йти до нього нам було менше кілометру, і по висоті набрати метрів 50. Тож до білих гуль на горі ми дісталися хвилин за 20). Це з урахуванням читання показчиків.
Коли я шукаю інфу про різні об'єкти, я користуюся інформацією з різних джерел,змішую і перефразовую тексти, тому чужі авторства в моєму блозі проскакують не часто. Але про "Памір" я знайшов чудову статтю незнайомого мені Ігора Меліка . Статтю копіюю повністю. Все одно ,краще в мене не вийде.
РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик – 1565 м над р.м. Цей віддалений закуток Буковини – самий край Українських Карпат, який усе ще залишається оповитий туманом таємничості. Розвіяти цей туман нам допомогли буковинські “спецслужби” – місцеві вічарі з села Дихтинець. В спілкуванні з одним із них виявилося, що в Дихтинці проживає колишній військовослужбовець «Паміру», який володіє потрібною для нас інформацією. Від почутого у мене перехопило подих. Адже ця людина справді могла пролити світло на історію створення, існування та занепаду РЛС на Томнатикулі. Після довгих перемов та переконань, вівчарі все-таки погоджуються надати координати місцезнаходження «Памірського агента». Згодом буде констатовано, що його було видано за дві порції бограчу та трансфер одного з вівчарів донизу в Селятин. Повернувшися з Буковини додому, я одразу ж зв’язався по телефону з «персоною грата». Колишній військовослужбовець секретного об’єкту «Памір» люб’язно погодився на діалог, а також виявив готовність відповісти на цілу низку запитань. Врешті-решт, туман таємничості над «Паміром» розсіюється і наче грім серед ясного неба на землю проливається яскраве «світло правди».
Володимир Ч. – старшина роти. 29 календарних років відслужив на «Памірі» (з 1960 по 1989 рік). Нині проживає в селі Дихтинець, Путильського р-ну. Коли його було призначено на військову службу до повітряних сил (ПВО), на той час РЛС «Памір» вже функціонувала. «Це був період технічного прогрессу, розказує старшина роти, -станції видозмінювались майже кожних 6 місяців». Далі він згадує гору Стой (Стій) на Полонині Боржава ( вже немає, розібрали). «Томнатик і Стой – це одна система, якій ми були підпорядковані», – продовжує колишній військовослужбовець. В одному із куполів на горі Стой (1681 м) знаходилася радіолокаційна станція «РЛС П-40». Аналогічна РЛС була також розміщена на г. Томнатик (1565 м). Зі слів оповідача, ці системи мали працювати в парі «Боржава-Буковина». Але «РЛС П-40» на Томнатику так і не запрацювала. Через технічну несправність аналогічної станції на г.Стой «контакт» з «Паміром» не відбувся…
Бойове чергування на «Памірі» велося цілодобово. Процес сканування повітряного простору був перманентним. При тому цікаво, що антени в куполах вмикалися почергово, згідно затвердженого графіку Міністерством оборони. В куполах, схожих на «лимон», були розміщені антени сантиметрового діапазону. В інших – знаходилися так звані висотоміри, дециметрового діапазону. Останні, були розміщені у двох куполах, в кожному із яких височіла антена кругового огляду «П-35». Ця РЛС-станція призначалася для точності визначення кута місця і висоти цілі.
В найбільшому із куполів на г. Томнатик (1565 м) донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена» – велике досягнення у розвитку радіолокації метрового діапазону хвиль. Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки! Перешкодозахисна діапазонна РЛС дальнього виявленя «Лена» – була першою вітчизняною високопотенційною РЛС метрового діапазону. За цей проект, у 1959 році, колектив розробників був удостоєний Ленінської премії (головний конструктор Овсяников Василь Іванович). Така станція «бачила» проліт Матіаса Руста в 1987 році по всьому маршруту, аж до його приземлення на Червоній площі. Просто не було команди його збити. А то б, звичайно ж, збили…
Вид з Томнатику.
На сьогоднішній день, «П-14 Лена» – це єдина антена, яка уціліла на «Памірі». Тому, про це чудо інженерії, хочеться розказати трохи детальніше. Атена «П-14 Лена» представляє собою параболічне дзеркало розміром 32х11 м. Вона призначалася для дальнього виявлення і вимірювання дальності та азимуту повітряних цілей.
У станції були передбачені три режими огляду простору:
«Нижній промінь» – зі збільшеною дальністю виявлення цілей на малих і середніх висотах;
«Верхній промінь» – зі збільшеною верхньою межею зони виявлення за кутом місця;
«Сканування» – з почерговим (через огляд) включенням верхнього та нижнього променів;
Варто також зауважити, що РЛС «П-14 Лена» могла експлуатуватися при температурі навколишнього середовища ±50° С та швидкості вітру до 30 м/с. Тому, цю чудо-техніку, карпатські вітри та перепади температур зовсім не лякали. До того ж, РЛС знаходилася під радіопрозорим куполом типу РПУ-63У6Е (РПУ – радиопрозрачное укрытие). Під час суворих карпатським зим, поверхня цих велетенських білих куль могла витримувати снігове навантаження до 250 кг на метр квадратний! Взагалі, створення на той час будь-якої РЛС, було тріумфом інженерної думки! Проте принцип роботи самої РЛС і по сьогоднішній день вважається державною таємницею!
Всі дані з РЛС на «Памірі» передавалися в Чернівецький командний пункт (КП). Після цього інформація надходила на КП міста Львова. А вже в Лембергу відбувалася «фільтрація» даних і їх передача до «центру» – в місто Київ. Під час бойового чергування на «Памірі», основним завданням бойової команди було: виявити ціль і передати інформацію про неї на львівський КП. У разі підтвердження інформації про порушення повітряного простору, команду про знищення цілі віддавав саме львівський КП. Саме тут визначався і спосіб ліквідації цілі: ракетою «земля-воздух» або за допомогою винищувальної авіації (винищувальний авіаційний полк міста Старокостянтинів).
Військове містечко на «Памірі» (в/ч 39858) було повністю високогірною автономією на території якого знаходилися: пекарня, столова, спальні приміщення, баня, пральня, продовольчі склади (загальна площа приміщень: 1430 м2). На бойовому чергуванні постійно знаходилося 80 солдат і 30 офіцерів та прапорщиків. Продукти на гору завозили власними силами. Заготівля таких харчів як цукор, сіль, мука, крупи, консерви, проводилася на півроку наперед! Масло, м’ясо, ковбасу отримували значно частіше, в Чернівцях, на продовольчій базі.
Військова частина на Томнатику була підпорядкована військовому корпусу, який знаходився в селі Рідківці (Раранче) Чернівецької області. Згодом, з достовірних джерел стало відомо, що військова частина в селі Рідківці – «в/ч А1920» ППО України і по сьогоднішній день є діючою.
Тут, в радіотехнічному батальйоні та радіолокаційному взводі, проходять службу і несуть бойове чергування військовослужбовці протиповітряних сил України Західного району ППО. На сьогоднішній день всі будови та ангари «Паміру» знаходяться на балансі вищезгаданої військової частини в с. Рідківці. Житлові ж будинки, згодом було передано «местным совєтам» Путильського району. Зі слів старшини роти, останній солдат покинув «Памір» 5 листопада 1995 року. Нині про колишній обєкт стратегічного значення нагадують тільки «скелети» велетенських білих куль та напівзруйновані будови, в яких ще два десятки років тому вирувало життя непохитних вартових неба.
ХХI століття, сьогодення: залишки військового містечка №133 “Памір” на г. Томнатик перебувають під формальним наглядом двох охоронців – Люсі і Толіка. Вони мешкають в одному із житлових приміщень колишньої військової частини. Будова електрифікована. До того ж, на подвір’ї високогірних секюріті вдалося виявити навіть сателітарну антену. Місцеве самоврядування щорічно виділяє відповідні кошти, щоб таким чином, бодай якось захистити «Памірський проект» від крадіїв та вандалів. Хоча, по великому рахунку, закинута і безгосподарна територія колишнього стратегічного об’єкту вже давно на межі самоліквідації. Час справно робить свою руйнівну справу причому в буквальному сенсі. І ми поступово забуваємо про недалеке минуле, його історію, з головою занурюючись у вирій сьогодення…
За радянських часів, трохи нижче вершини Томнатика, на полонині Семенчук/Яровиця, процвітало колгоспне господарство, яке налічувало 700 одиниць великої рогатої худоби. Незважаючи на те, що «Памір» був секретною зоною і був закритим для переходу та переїзду для будь-яких цивільних осіб, військовослужбовці об’єкту та карпатські аграрії мирно уживалися на одній території. Наприкінці 90-их надсекретний «Памір» стає доступною зоною для цивільних. На сьогоднішній день, на полонині Семенчук господарюють вівчарі з села Дихтинець. Та окремої уваги тут заслуговують колиби – високогірні житла пастухів, електрифікація яких, напевно, здивувала вже не одного мандрівника.
ПС.Примітки курсивом - мої.
Далі буде. Не перемикайтесь.
Коли я шукаю інфу про різні об'єкти, я користуюся інформацією з різних джерел,змішую і перефразовую тексти, тому чужі авторства в моєму блозі проскакують не часто. Але про "Памір" я знайшов чудову статтю незнайомого мені Ігора Меліка . Статтю копіюю повністю. Все одно ,краще в мене не вийде.
РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик – 1565 м над р.м. Цей віддалений закуток Буковини – самий край Українських Карпат, який усе ще залишається оповитий туманом таємничості. Розвіяти цей туман нам допомогли буковинські “спецслужби” – місцеві вічарі з села Дихтинець. В спілкуванні з одним із них виявилося, що в Дихтинці проживає колишній військовослужбовець «Паміру», який володіє потрібною для нас інформацією. Від почутого у мене перехопило подих. Адже ця людина справді могла пролити світло на історію створення, існування та занепаду РЛС на Томнатикулі. Після довгих перемов та переконань, вівчарі все-таки погоджуються надати координати місцезнаходження «Памірського агента». Згодом буде констатовано, що його було видано за дві порції бограчу та трансфер одного з вівчарів донизу в Селятин. Повернувшися з Буковини додому, я одразу ж зв’язався по телефону з «персоною грата». Колишній військовослужбовець секретного об’єкту «Памір» люб’язно погодився на діалог, а також виявив готовність відповісти на цілу низку запитань. Врешті-решт, туман таємничості над «Паміром» розсіюється і наче грім серед ясного неба на землю проливається яскраве «світло правди».
Володимир Ч. – старшина роти. 29 календарних років відслужив на «Памірі» (з 1960 по 1989 рік). Нині проживає в селі Дихтинець, Путильського р-ну. Коли його було призначено на військову службу до повітряних сил (ПВО), на той час РЛС «Памір» вже функціонувала. «Це був період технічного прогрессу, розказує старшина роти, -станції видозмінювались майже кожних 6 місяців». Далі він згадує гору Стой (Стій) на Полонині Боржава ( вже немає, розібрали). «Томнатик і Стой – це одна система, якій ми були підпорядковані», – продовжує колишній військовослужбовець. В одному із куполів на горі Стой (1681 м) знаходилася радіолокаційна станція «РЛС П-40». Аналогічна РЛС була також розміщена на г. Томнатик (1565 м). Зі слів оповідача, ці системи мали працювати в парі «Боржава-Буковина». Але «РЛС П-40» на Томнатику так і не запрацювала. Через технічну несправність аналогічної станції на г.Стой «контакт» з «Паміром» не відбувся…
Бойове чергування на «Памірі» велося цілодобово. Процес сканування повітряного простору був перманентним. При тому цікаво, що антени в куполах вмикалися почергово, згідно затвердженого графіку Міністерством оборони. В куполах, схожих на «лимон», були розміщені антени сантиметрового діапазону. В інших – знаходилися так звані висотоміри, дециметрового діапазону. Останні, були розміщені у двох куполах, в кожному із яких височіла антена кругового огляду «П-35». Ця РЛС-станція призначалася для точності визначення кута місця і висоти цілі.
В найбільшому із куполів на г. Томнатик (1565 м) донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена» – велике досягнення у розвитку радіолокації метрового діапазону хвиль. Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки! Перешкодозахисна діапазонна РЛС дальнього виявленя «Лена» – була першою вітчизняною високопотенційною РЛС метрового діапазону. За цей проект, у 1959 році, колектив розробників був удостоєний Ленінської премії (головний конструктор Овсяников Василь Іванович). Така станція «бачила» проліт Матіаса Руста в 1987 році по всьому маршруту, аж до його приземлення на Червоній площі. Просто не було команди його збити. А то б, звичайно ж, збили…
Вид з Томнатику.
На сьогоднішній день, «П-14 Лена» – це єдина антена, яка уціліла на «Памірі». Тому, про це чудо інженерії, хочеться розказати трохи детальніше. Атена «П-14 Лена» представляє собою параболічне дзеркало розміром 32х11 м. Вона призначалася для дальнього виявлення і вимірювання дальності та азимуту повітряних цілей.
У станції були передбачені три режими огляду простору:
«Нижній промінь» – зі збільшеною дальністю виявлення цілей на малих і середніх висотах;
«Верхній промінь» – зі збільшеною верхньою межею зони виявлення за кутом місця;
«Сканування» – з почерговим (через огляд) включенням верхнього та нижнього променів;
Варто також зауважити, що РЛС «П-14 Лена» могла експлуатуватися при температурі навколишнього середовища ±50° С та швидкості вітру до 30 м/с. Тому, цю чудо-техніку, карпатські вітри та перепади температур зовсім не лякали. До того ж, РЛС знаходилася під радіопрозорим куполом типу РПУ-63У6Е (РПУ – радиопрозрачное укрытие). Під час суворих карпатським зим, поверхня цих велетенських білих куль могла витримувати снігове навантаження до 250 кг на метр квадратний! Взагалі, створення на той час будь-якої РЛС, було тріумфом інженерної думки! Проте принцип роботи самої РЛС і по сьогоднішній день вважається державною таємницею!
Всі дані з РЛС на «Памірі» передавалися в Чернівецький командний пункт (КП). Після цього інформація надходила на КП міста Львова. А вже в Лембергу відбувалася «фільтрація» даних і їх передача до «центру» – в місто Київ. Під час бойового чергування на «Памірі», основним завданням бойової команди було: виявити ціль і передати інформацію про неї на львівський КП. У разі підтвердження інформації про порушення повітряного простору, команду про знищення цілі віддавав саме львівський КП. Саме тут визначався і спосіб ліквідації цілі: ракетою «земля-воздух» або за допомогою винищувальної авіації (винищувальний авіаційний полк міста Старокостянтинів).
Військове містечко на «Памірі» (в/ч 39858) було повністю високогірною автономією на території якого знаходилися: пекарня, столова, спальні приміщення, баня, пральня, продовольчі склади (загальна площа приміщень: 1430 м2). На бойовому чергуванні постійно знаходилося 80 солдат і 30 офіцерів та прапорщиків. Продукти на гору завозили власними силами. Заготівля таких харчів як цукор, сіль, мука, крупи, консерви, проводилася на півроку наперед! Масло, м’ясо, ковбасу отримували значно частіше, в Чернівцях, на продовольчій базі.
Військова частина на Томнатику була підпорядкована військовому корпусу, який знаходився в селі Рідківці (Раранче) Чернівецької області. Згодом, з достовірних джерел стало відомо, що військова частина в селі Рідківці – «в/ч А1920» ППО України і по сьогоднішній день є діючою.
Тут, в радіотехнічному батальйоні та радіолокаційному взводі, проходять службу і несуть бойове чергування військовослужбовці протиповітряних сил України Західного району ППО. На сьогоднішній день всі будови та ангари «Паміру» знаходяться на балансі вищезгаданої військової частини в с. Рідківці. Житлові ж будинки, згодом було передано «местным совєтам» Путильського району. Зі слів старшини роти, останній солдат покинув «Памір» 5 листопада 1995 року. Нині про колишній обєкт стратегічного значення нагадують тільки «скелети» велетенських білих куль та напівзруйновані будови, в яких ще два десятки років тому вирувало життя непохитних вартових неба.
ХХI століття, сьогодення: залишки військового містечка №133 “Памір” на г. Томнатик перебувають під формальним наглядом двох охоронців – Люсі і Толіка. Вони мешкають в одному із житлових приміщень колишньої військової частини. Будова електрифікована. До того ж, на подвір’ї високогірних секюріті вдалося виявити навіть сателітарну антену. Місцеве самоврядування щорічно виділяє відповідні кошти, щоб таким чином, бодай якось захистити «Памірський проект» від крадіїв та вандалів. Хоча, по великому рахунку, закинута і безгосподарна територія колишнього стратегічного об’єкту вже давно на межі самоліквідації. Час справно робить свою руйнівну справу причому в буквальному сенсі. І ми поступово забуваємо про недалеке минуле, його історію, з головою занурюючись у вирій сьогодення…
За радянських часів, трохи нижче вершини Томнатика, на полонині Семенчук/Яровиця, процвітало колгоспне господарство, яке налічувало 700 одиниць великої рогатої худоби. Незважаючи на те, що «Памір» був секретною зоною і був закритим для переходу та переїзду для будь-яких цивільних осіб, військовослужбовці об’єкту та карпатські аграрії мирно уживалися на одній території. Наприкінці 90-их надсекретний «Памір» стає доступною зоною для цивільних. На сьогоднішній день, на полонині Семенчук господарюють вівчарі з села Дихтинець. Та окремої уваги тут заслуговують колиби – високогірні житла пастухів, електрифікація яких, напевно, здивувала вже не одного мандрівника.
З часом об’єкт стратегічного значення, увінчаний білосніжними кулями, поступово перетворюється на притулок від негоди для овець і туристів. Останні ж, з’являються тут не так вже і часто, через віддаленість регіону від «цивілізації». Проте запеклі мандрівники-відчайдухи, навряд чи колись спростують відоме твердження, що «краще гір можуть бути лише гори, в яких ти ще не бував!»
Ой там на горі…
РЛС «Памір» – нескінченна історія, за якою приховані секретні військові розробки, приголомшливі факти та події, державні таємниці… Непросте і суворе життя військовозобов’язаних серед дикої природи гір на висоті більше ніж 1500 метрів. Нескінченна низка людських доль на пострадянському просторі.
Історія карпатського «Паміру» не закінчена. З кожним днем з різних джерел надходить свіжа інформація, нові докази, ретельно аналізуються документи і розповіді очевидців, які дають змогу пролити світло на події піввікової давності. Проте, в якусь мить, несподівано приходить самоусвідомлення, що більшість фактів вже з отриманого матеріалу можуть містити військову, чи навіть державну таємницю. В зв’язку з цим, щоб не шукати собі пригод на свій… смак, я вирішив все-таки утриматися від оприлюднення деякої інформації.
В будь-якому випадку, завісу таємничості стратегічного об’єкту «Памір» на горі Томнатик, привідкрито. Тому відкритою залишається і сама тема для обговорення цього загадкового місця в Українських Карпатах. Є сподівання, що зовсім скоро, на основі нових фактів та досліджень, ми дізнаємося про новітню історію «Паміру», де об’єктивна істинність дасть нам змогу всеосяжно вивчити і по-новому переусвідомити сутність буковинської «терра інкогніта».
ПС.Примітки курсивом - мої.
Далі буде. Не перемикайтесь.
