![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЧервону троянду тобі я зберіг,
Любима, єдина, жадана,
Та доля чомусь нас обох не звала,
Навіщо ж мені ця троянда?
Любима, єдина, жадана,
Та доля чомусь нас обох не звала,
Навіщо ж мені ця троянда?
Неймовірні чудеса в Україні можна знайти всюди, навіть д здавалося б далекій глибинці .
В Житомирській області, в невеличкому селі Червоне можна споглядати величний палац в неоготичному стилі.
Історія ж в нього вельми цікава.
В Житомирській області, в невеличкому селі Червоне можна споглядати величний палац в неоготичному стилі.
Історія ж в нього вельми цікава.
Палац був збудований у 1851р. графом Адольфом Грохольським, який розводив тут арабських скакунів.
Згідно з заповіту Адольфа Грохольського (помер в 1863 р.) Червоне мало дістатися його другій дружині, Ванді з Радзивіллів Грохольській. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка виїхала за кордон, а Червоне продала Миколі Терещенку який передав його у володіння своєму брату Федору, що був знаний як колекціонер витворів мистецтва й почесний громадянин Києва. Тож недивно, що в Палаці Терещенків у Червоному навіть деякий час була картинна галерея.
Спочатку це був симетричний триповерховий палац, в плані — витягнутий чотирикутник з восьмибічною вежею на головному фасаді та двома чотирибічними вежами, прилегаючими до бічних фасадів. Дві «замкові» вежі (одна двоповерхова, друга — одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також — велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. Від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.
Декілька разів будівля добудовувалась, але ніколи не втрачала свого Неоготичного образу. Найбільшої добудови палац в Червоному зазнав після смерті Федора Артемовича в 1894р. Пов’язано це з тим, що його син Федір Федорович захопився авіаконструюванням і йому були необхідні майстерні для виготовлення літаків. Захоплення це було не просто забаганкою молодого багатія, а серйозна справа державного значення адже він будував літаки для повітряного флоту Росії. Палац Терещенків в Червоному та аеродром навіть відвідував особисто імператор Микола ІІ, а перший літак Федір Федорович збудував у 21-річному віці. Він набуває досвіду та навчається в Луі Блеріо, що першим перетнув Ла-Манш на власному літаку. Згодом світ побачив Терещенко-2, 3, 4, 5, 6, а також Г-2, Г-3 та Т-7 у співпраці з Дмитром Григоровичем. В Червоному бували й відомі авіатори: автор мертвої петлі Павло Нестеров, та одна з перших жінок в авіації Любов Галанчикова, яка працювала за контрактом випробувальницею. Плідна співпраця Федора із засновником вертолітобудування Ігорем Сікорським згодом надасть світу найбільший літак тих часів «Ілля Муромець».
Після революційних подій 1917 років у палаці розташувалася комуна Палац Терещенко в селі Червонебезпритульників. У 1928 році будівля сильно постраждала від пожежі – було втрачено все внутрішнє убрання палацу, проте капітальні стіни будівлі уціліли. А в 1944 році тут було відкрито ПТУ, в якому навчали фахівців для цукрових заводів всього Радянського Союзу. Після того, як ПТУ переїхало в нову будівлю, палац довгі роки стояв у повному запустінні.
Останні десятиліття були чи не найважчими в історії палацу. Він зумів пережити події революції, пожежу, роки Великої Вітчизняної війни, проте постраждав від рук вандалів. Всі перегородки розібрані по цеглинці, столярня порубана на дрова, величезну палацову люстру шматками здали на металобрухт…
Але порятунок нібито прийшов. З недавнього часу готичний замок знайшов нових власників. Тут знаходиться жіночий монастир Свято-Різдва Христова. Житлова частина будівлі (на першому поверсі) була відокремлена від останніх приміщень, старі рами тут замінили на нові - металопластикові. Більша частина палацу, що залишилася, все ще чекає своєї черги і поки має вельми покинутий вигляд.
Насправді все не так радужно. Коли ми приїхали туди, всі ворота і хвіртки були закриті - доступу беспосередньо до палацу не було, хоча за законом монастир повинен надавати доступ туристам до пам'ятки архітектури.Довелося лізти через паркан.
Так я побачив настоятеля "монастиря", який зустрів мене не дуже люб'язно. Я нібито заважаю йому "просвітлятися" . Хоча відкрити вората, щоб на територію таки потрапили жінки і діти погодився.
Монахинь в монастирі вже 2 роки як немає, вони хворіли на легеневі хвороби у вологих стінах і їх відселили.
Дуже жалівся, що ці туристи їздять тут, заважають йому доглядати за бджолами: " от якби кожна група тут журтвувала по 100 доларів.." . На моє зауваження . що спочатку б привести палац в нормальний вигляд, а тоді вже просити гроші з туристів відреагував взагалі неадекватно.
Отакий він московський патріархат.. головне заграбастати землю...
Печально це все.. таке диво руйнується поступово((
Згідно з заповіту Адольфа Грохольського (помер в 1863 р.) Червоне мало дістатися його другій дружині, Ванді з Радзивіллів Грохольській. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка виїхала за кордон, а Червоне продала Миколі Терещенку який передав його у володіння своєму брату Федору, що був знаний як колекціонер витворів мистецтва й почесний громадянин Києва. Тож недивно, що в Палаці Терещенків у Червоному навіть деякий час була картинна галерея.
Спочатку це був симетричний триповерховий палац, в плані — витягнутий чотирикутник з восьмибічною вежею на головному фасаді та двома чотирибічними вежами, прилегаючими до бічних фасадів. Дві «замкові» вежі (одна двоповерхова, друга — одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також — велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. Від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.
Декілька разів будівля добудовувалась, але ніколи не втрачала свого Неоготичного образу. Найбільшої добудови палац в Червоному зазнав після смерті Федора Артемовича в 1894р. Пов’язано це з тим, що його син Федір Федорович захопився авіаконструюванням і йому були необхідні майстерні для виготовлення літаків. Захоплення це було не просто забаганкою молодого багатія, а серйозна справа державного значення адже він будував літаки для повітряного флоту Росії. Палац Терещенків в Червоному та аеродром навіть відвідував особисто імператор Микола ІІ, а перший літак Федір Федорович збудував у 21-річному віці. Він набуває досвіду та навчається в Луі Блеріо, що першим перетнув Ла-Манш на власному літаку. Згодом світ побачив Терещенко-2, 3, 4, 5, 6, а також Г-2, Г-3 та Т-7 у співпраці з Дмитром Григоровичем. В Червоному бували й відомі авіатори: автор мертвої петлі Павло Нестеров, та одна з перших жінок в авіації Любов Галанчикова, яка працювала за контрактом випробувальницею. Плідна співпраця Федора із засновником вертолітобудування Ігорем Сікорським згодом надасть світу найбільший літак тих часів «Ілля Муромець».
Після революційних подій 1917 років у палаці розташувалася комуна Палац Терещенко в селі Червонебезпритульників. У 1928 році будівля сильно постраждала від пожежі – було втрачено все внутрішнє убрання палацу, проте капітальні стіни будівлі уціліли. А в 1944 році тут було відкрито ПТУ, в якому навчали фахівців для цукрових заводів всього Радянського Союзу. Після того, як ПТУ переїхало в нову будівлю, палац довгі роки стояв у повному запустінні.
Останні десятиліття були чи не найважчими в історії палацу. Він зумів пережити події революції, пожежу, роки Великої Вітчизняної війни, проте постраждав від рук вандалів. Всі перегородки розібрані по цеглинці, столярня порубана на дрова, величезну палацову люстру шматками здали на металобрухт…
Але порятунок нібито прийшов. З недавнього часу готичний замок знайшов нових власників. Тут знаходиться жіночий монастир Свято-Різдва Христова. Житлова частина будівлі (на першому поверсі) була відокремлена від останніх приміщень, старі рами тут замінили на нові - металопластикові. Більша частина палацу, що залишилася, все ще чекає своєї черги і поки має вельми покинутий вигляд.
Насправді все не так радужно. Коли ми приїхали туди, всі ворота і хвіртки були закриті - доступу беспосередньо до палацу не було, хоча за законом монастир повинен надавати доступ туристам до пам'ятки архітектури.Довелося лізти через паркан.
Так я побачив настоятеля "монастиря", який зустрів мене не дуже люб'язно. Я нібито заважаю йому "просвітлятися" . Хоча відкрити вората, щоб на територію таки потрапили жінки і діти погодився.
Монахинь в монастирі вже 2 роки як немає, вони хворіли на легеневі хвороби у вологих стінах і їх відселили.
Дуже жалівся, що ці туристи їздять тут, заважають йому доглядати за бджолами: " от якби кожна група тут журтвувала по 100 доларів.." . На моє зауваження . що спочатку б привести палац в нормальний вигляд, а тоді вже просити гроші з туристів відреагував взагалі неадекватно.
Отакий він московський патріархат.. головне заграбастати землю...
Печально це все.. таке диво руйнується поступово((
