![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerЯ працюю на заводі Шевченка,
Ми фігачимо різні прибори
Для Іраку та Лівії.
У мене тато з Донбасу
І мама чеченка –
Такий собі інтернаціонал
По маминій лінії.
Ми фігачимо різні прибори
Для Іраку та Лівії.
У мене тато з Донбасу
І мама чеченка –
Такий собі інтернаціонал
По маминій лінії.
Були вчора з Оленкою у романтичній подорожі. Ходили на ДВРЗ.
Дах на цьому карантині потихеньку їде від сидіння на місці, тому в радість зараз навіть піші подорожі по сусіднім районам). Вчора от прогулялися з Оленкою на ДВРЗ — район, про якому в Києві складають легенди. Пройшлися 18 з половинкою кілометрів, пофоткали, поїли морозива). Такий от шабат.
Хімічать щось, пацанчики.
Після цього кадру з сусідньої машини вилізла тітка, якій стало цікаво " Що ж я тут фотографую?". Заспокоїлася, дізнавшись, що фотографую для себе. Ну і для вас.
І взагалі... весна!
Багато незвіданого і цікавого поруч. Залишки величезної фабрики.
Постапокаліптичненько. Якраз на часі, мені здається.
Наскальні написи. І це я буквально говорю. Малюнок зроблений ... землею.
Вічний діалог))
Після дощичка в четвер.
Не знаю хто дав назву вулиці Вільнюській в Києві, але Вільнюс він, мабуть, люто ненавидів. Чим цей зажопинськ заслужив назватися іменем столиці Литви — незрозуміло.
Трошки індастріалу).
Коняка також отримав собі фотосесію.
Домашній текстимль вдома. На самоізоляції.
А взагалі карантин до ДВРЗ не дуже дійшов. Навколо ставочка купа людей. Ловлять рибу, смажать шашлики, гуляють з дітьми... гвалтують гусей ( гусі є, бо поруч приватний сектор). Ідилія).
Приватний сектор як і все ДВРЗ дуже різноманітний. Старі будинки по трохи витісняються новими котеджами.
А от, наприклад, підпільна вулична перукарня. Насправді це так мило)).
Іноді здається, що ти потрапив у дитинство і гуляєш по військовому містечку захованому десь в лісах Житомирщини. Тільки металопластикові вікна випадають з матриці.
Зайшли купити морозива в місцевий магазинчик. Магазинчик дуже нагадує такий собі гастрономчик часів перебудови. Навіть рахівниця перед продавцем. Вибір хіба що більший. Вибрали собі по стаканчику, а ж тут виявляється карток не приймають. " Нє, карти нє бєрєм, только нормальниє дєньгі"... Столиця! Нагребли з двох гаманців 40 грн 50 коп... Оленка навіть гривню " на щастя" витягла. Ще 20 копійок залишилося на дорогу додому)).
Ліс тут поруч. Це з хорошого. І запах хвої також добре.
Давно таких стовпчиків не зустрічав.
А це ми вже вибралися на головну вулицю ДВРЗ. Кінець вулиці Алматинської.
Різноманітна тут забудова. Нічого не скажеш.
Будівля Центру культури та мистецтв Дніпровського району м.Києва - колишній Палац культури ДВРЗ - була урочисто відкрита в травні 1954 року.
Через дорогу — стадіон і симпатична водонапірна вежа за ним. Прогулялися туди.
Головний вхід до Дарницького вагоноремнтного заводу виглядає шикарно. Якщо чесно, був впевненний, що тут все вже в напіврозваленому стані. Тішуся, що помилявся.
А от розворотне коло місцевої трамвайної лінії пустує. Ремонт триває вже пару років і кінця щось не видно, хоча рельси замінили вже майже до кінця. Але от прям зараз тиша. Робота стала.
Вийшли до шикарних будинків по вулиці Алматинській. 30-ті — 50-ті роки побудови, шикарне оздоблення і доволі непоганий стан зараз. От на Вікі є хороша стаття на цю тему.
Це вже трохи пізніші часи. І перекопана вулиця.
Дорога назад.
ДВРЗ не здався мені аж на стільки страшним, на скільки його демонізують жителі Києва. Звичайний столичний спальник ( от тільки з історичною забудовою) ... ну і п'яних як на суботу було більше звичного мені.
Увага! Переходячи залізничні колії ви потрапляєте в інший район Києва!
Ну. а далі нічого аж надто цікавого не побачили...
ХІба от чи то кран, чи то бурова вежа гикнулася на житловий будинок... нічого особливого.. йдемо далі.
Ще от ручка цікава. Це який стиль?)).
Таке от.. З нетерпінням чекаю, коли ж знову матиму згоду подорожувати... бо навколишні райони закінчуються... ааа.
Хімічать щось, пацанчики.
Після цього кадру з сусідньої машини вилізла тітка, якій стало цікаво " Що ж я тут фотографую?". Заспокоїлася, дізнавшись, що фотографую для себе. Ну і для вас.
І взагалі... весна!
Багато незвіданого і цікавого поруч. Залишки величезної фабрики.
Постапокаліптичненько. Якраз на часі, мені здається.
Наскальні написи. І це я буквально говорю. Малюнок зроблений ... землею.
Вічний діалог))
Після дощичка в четвер.
Не знаю хто дав назву вулиці Вільнюській в Києві, але Вільнюс він, мабуть, люто ненавидів. Чим цей зажопинськ заслужив назватися іменем столиці Литви — незрозуміло.
Трошки індастріалу).
Коняка також отримав собі фотосесію.
Домашній текстимль вдома. На самоізоляції.
А взагалі карантин до ДВРЗ не дуже дійшов. Навколо ставочка купа людей. Ловлять рибу, смажать шашлики, гуляють з дітьми... гвалтують гусей ( гусі є, бо поруч приватний сектор). Ідилія).
Приватний сектор як і все ДВРЗ дуже різноманітний. Старі будинки по трохи витісняються новими котеджами.
А от, наприклад, підпільна вулична перукарня. Насправді це так мило)).
Іноді здається, що ти потрапив у дитинство і гуляєш по військовому містечку захованому десь в лісах Житомирщини. Тільки металопластикові вікна випадають з матриці.
Зайшли купити морозива в місцевий магазинчик. Магазинчик дуже нагадує такий собі гастрономчик часів перебудови. Навіть рахівниця перед продавцем. Вибір хіба що більший. Вибрали собі по стаканчику, а ж тут виявляється карток не приймають. " Нє, карти нє бєрєм, только нормальниє дєньгі"... Столиця! Нагребли з двох гаманців 40 грн 50 коп... Оленка навіть гривню " на щастя" витягла. Ще 20 копійок залишилося на дорогу додому)).
Ліс тут поруч. Це з хорошого. І запах хвої також добре.
Давно таких стовпчиків не зустрічав.
А це ми вже вибралися на головну вулицю ДВРЗ. Кінець вулиці Алматинської.
Різноманітна тут забудова. Нічого не скажеш.
Будівля Центру культури та мистецтв Дніпровського району м.Києва - колишній Палац культури ДВРЗ - була урочисто відкрита в травні 1954 року.
Через дорогу — стадіон і симпатична водонапірна вежа за ним. Прогулялися туди.
Головний вхід до Дарницького вагоноремнтного заводу виглядає шикарно. Якщо чесно, був впевненний, що тут все вже в напіврозваленому стані. Тішуся, що помилявся.
А от розворотне коло місцевої трамвайної лінії пустує. Ремонт триває вже пару років і кінця щось не видно, хоча рельси замінили вже майже до кінця. Але от прям зараз тиша. Робота стала.
Вийшли до шикарних будинків по вулиці Алматинській. 30-ті — 50-ті роки побудови, шикарне оздоблення і доволі непоганий стан зараз. От на Вікі є хороша стаття на цю тему.
Це вже трохи пізніші часи. І перекопана вулиця.
Дорога назад.
ДВРЗ не здався мені аж на стільки страшним, на скільки його демонізують жителі Києва. Звичайний столичний спальник ( от тільки з історичною забудовою) ... ну і п'яних як на суботу було більше звичного мені.
Увага! Переходячи залізничні колії ви потрапляєте в інший район Києва!
Ну. а далі нічого аж надто цікавого не побачили...
ХІба от чи то кран, чи то бурова вежа гикнулася на житловий будинок... нічого особливого.. йдемо далі.
Ще от ручка цікава. Це який стиль?)).
Таке от.. З нетерпінням чекаю, коли ж знову матиму згоду подорожувати... бо навколишні райони закінчуються... ааа.
-
