falkoner / Про снігове королівство (Reply)

Але на всьому буде лежати сніг.
І скільки б я не говорив "прощай",
Вертатись до тебе — все, що я справді міг,
Щоб залишатися довше ніж зазвичай.

Щоб побачити щось красиве, не потрібно багато часу і грошей. Часто краса знаходиться зовсім поруч.
Але точно потрібні бажання і сили, щоб підняти дупу з дивану.
Сьогодні я вам покажу фотки з пішої прогулянки до Пущі-Водиці. Місце, про красу якого чули, мабуть, усі кияни. Але мало хто туди добирався.

Я люблю ходити в Пущу пішки. Роблю це регулярно, пару разів на рік точно. Зазвичай ці прогулянки відбуваються навесні, коли я починаю багато гуляти пішки, щоб трохи привести себе в адекватний стан після зимових запоїв і підготуватися до літніх тріпів. Проте найбільше я люблю гуляти тут восени. Буйство кольорів неймовірне, додатковою опцією може стати збирання грибів. Це, якщо встигнете обійти на цій дистанції натовпи грибників.
Взимку я гуляв тут вперше, цього разу з Оленкою.
Одного чудового суботнього ранку ми проїхалися трамваєм № 19 від Контрактової до площі Тараса Шевченка — не переплутайте зі станцією метро «Тараса Шевченка» :) — і пішли в ліс.
Від останніх будинків у районі автовокзалу «Полісся» до перших будинків у самій Пущі-Водиці десь кілометрів 6–7. Щоб заблукати, доведеться дуже постаратися. Якщо ж весь час триматися трамвайної колії, вздовж якої і пролягає стежка, в лісі ви не загубитесь. Важко може бути хіба що натрапити на початок цієї дороги. Тож тому, хто збереться гуляти там вперше, раджу заїхати на трамваї № 12 в ліс до першої зупинки. А далі вже йти пішки по стежці.

У теплу пору року рух по ній доволі інтенсивний: багато різних бігунів і велосипедистів. Взимку ж я не очікував зустріти скільки народу на стежці. Перетиналися ми з бабусями, їхніми собачками, лижниками, навіть велосипедиста зустріли 0_о. Це при тому, що самі ми вдягнули бахіли: снігу поза стежкою було до коліна. Деякий час впродовж прогулянки нас супроводжувала якась оперна арія — хтось розспівувався в лісі.

Однією з цікавинок стежки є так звана «Каланча». Ця напівзакинута споруда висотою 30 метрів колись слугувала для того, щоб пожежники могли слідкувати за пущанським лісом. Зараз її використовують екстремали для роупджампінгу (так, я там стрибав). На стежці є вказівник. Ми не завертали цього разу, тож фоток каланчі нема.

Знаєте, який основний плюс цього маршруту?
Якщо ви втомилися чи ногу підвернули, наприклад, чи погода зіпсувалася… завжди можна сісти на трамвай і поїхати додому))

Трамвайний маршрут № 12 — це окрема окраса місцевості.

Правда ми ним не скористалися і, прогулявшись пару годин чудовим засніженим лісом, дійшли-таки до Пущі-Водиці.

Після виходу з лісу, до перших будинків — поверніть відразу ліворуч і вийдете до озер, які тягнуться майже через все селище. Можете прогулятися вздовж них, якщо сили ще не покинули вас. Там також є неймовірно красиві місцини.

А ми прогулялися не лише вздовж них, а й по них! Я взагалі боюся виходити на лід. Але ці товариші переконали мене, що він міцний. Я взагалі був вражений.
Я бачив хокей! На озері! Люди самі собі розчистили майданчик, поставили ворота і грали) Думав, що так уже не буває.

А це трошки знакове місце. Тут, біля тартака (лісопилки тобто ;)) ми з Олександром Положинським восени саджали ліс — символічно, правда?

До кінця Пущі ми не дійшли. Завернули десь в районі місцевого парку. Почало сутеніти, та й ноги трохи промокли. Поверталися назад вже трамвайчиком.

Прогулянка до Пущі-Водиці — чудова альтернатива проведенню вихідного дня на дивані. Близько, дешево, неймовірно красиво… ну і корисно)
Далі розказуватиму про щось віддаленіше. Буде цікаво. Не перемикайтеся.