falkoner / Про Тернопільщину. Частина чотирнадцята. Дубно-Корець (Reply)

Два життя, два сонця, два крила,
Цей шалений світ добра і зла,
Дві струни, дві ноти, дві зорі,
Чорно-білі дні в календарі.

Все коли небуть закінчується. Навіть я дописую про подорожі. Складаю фотки в архів... і купую нові квитки. Сьогодні останній пост про березневу подорож тернопільщиною з Романом Маленковим і його Україна Інкогніта.

Після неймовірного палацу в Білокриниці наша розвесела група в смугастих купальних костюмах вирушила до Дубно. Купальні костюми не зовсім то і метафора, по погода зовсім розладилась. З неба падала противна січка. яка періодично розросталась в повноцінний весняний дощик.

Як не дивно, першим місцем куди ми вирушили в Дубно був не загальновідомий замок, а була Свято Миколаївська церква.

Костел колишнього монастиря бернардинів, закладений 1614 року. Протягом своєї історії костел встиг послужити і католиками, і православним, і, на жаль, радянській владі, за якої в його стінах знаходився склад. Сьогодні відомий своїми фресками 18 століття костел належить православній громаді і носить ім’я Свято-Миколаївської церкви.

Позаду церкви видніється ще одна цікавинка Дубно будинок, який колись був... брамою...

Луцька брама отримала свою назву завдяки своєму розташуванню: колись, дорога, на якій вона розташована, вела з Дубна до Луцька. Збудована на межі 15-16 ст. Луцька брама відігравала роль в’їзних воріт та оборонної вежі. Сьогодні її ніяк не назвеш брамою, адже проїзду через вежу немає. Його було замуровано у 1785 році. Фортифікаційну споруду перепланували і зробили там житловий будинок.

Неподалік розташований Костел Бернадитів.

Табличка яка лілюструє стан багатьох пам'яток архітектури по всій країні... нажаль.

Далі ж ми вирушаємо до знаменитого Дубенського замку. Йому пощастило більше. Його більш-менш відреставрували. Та і зараз роботи продовжуються.

Замок князів Острозьких є однією з найдавніших споруд Дубна. Датою побудови вважається далекий 1492 р. Протягом свого існування замок не один раз перебудовувався та укріплювався. Зокрема, північний та південний бастіони з сторожовими банями були побудовані у XVII столітті. Замковий комплекс був оточений двома ровами, які при потребі наповнювалися водою з річки. За весь час існування замок жодного разу не взяли штурмом.

А ця башта дуже фотогінічна і має історію чи не крутішу, за історію всього замку))

Башта Беатка

Весною 1577 року в замку готувались до свята, а саме до весілля князя Соломерецького та Беати. Остання була племінницею князя Острозького. В цей момент до Дубно дійшла страшна новина, що через Злодійську долину до міста підійшли татари і ось-ось мають штурмувати замок.
В замку розпочалась паніка. Люди не знали, наскільки близько ворог і як діяти. Звістка, про напад татарів дійшла і до Беати. "А хто такі "татари? Я про них ніколи не чула. Які вони на вигляд?" - запитала княжна. Служниця почала розповідати, що татари страшніші самого чорта. Але Беата забажала сама побачити живого татарина. Затяла вона проситися на бастіон - і звідти побачити татар. Не хотіли її відпускати. Ледве вмовила Беата. Вийшовши на бастіон вона побачила військовий табір татар та їх приготування до бою. Побачивши, що татари зовсімі не чорти, а такі жДубенський замок: фортеця над Іквою. Експозиція звичайні люди, жінка вирішила дати їм відсіч. Вона взяла до рук зброю і почала закликати людей в замку до бою. Але її підтримав лише придворний блазень. Та Беата не здалась. Вона вийшла на бастіон, помолилась, підійшла до гармати і наказала слугам націлити її на ханський намет. Потім власноруч підпалила запал. Бог почув її молитви і гарматне ядро влучило прямо в намет хана. Битва зупинилася. Всі мовчки спостерігали за тим,що трапилось. В замку почалась ще більша паніка. Оборонці вважали, що тепер татари взагалі знищать всіх людей в замку з неймовірною жорстокістю.
Але сталося диво! Татари сприйняли це як попередження з неба і почали тікати. Побачивши це, Беата наказала продовжувати підготовку до весілля .
З тих пір вежу, що розташована зі сторони річки Ікви називають Беаткою.

У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.
Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а
Дубенський замок: фортеця над Іквою
загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських.
І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ. На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. Ім'я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. Праворуч від входу в палац, над першим поверхом, зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого, по периметру, співробітники Дубенського заповідника відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам'ятку історії, культури, архітектури. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.

Великих руйнувань зазнав замок у період Першої світової війни. У Громадянську війну в замку розміщувався штаб Першої Кінної Армії Будьонного.
Останнього удару по замку завдала армія СРСР. Після відходу частини, що дислокувалася в нім, замок був справжніми руїнами. Руїни простояли до 1934 року, поки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року в замкових будівлях розташовувались різні відомства: староство, суд, сеймик.
За час Другої світової війни в замку квартирували мадяри.
На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року.Після того замок перейшов у відомство Міністерства культури. І як не дивно таки відбудовується та реставрується. Доволі активненько, доречі.

Останній погляд місце , присипане пилом століть і ми рушаємо в сторону Києва. Але по дорозі в нас була запланована ще одна зупинка.

Зупинилися ми в невеличкому містечку Корець. Яке. проте, має багато цікавих пам'яток. Зважаючи на погоду ( дощ тільки посилився((( ) і те, що всі поспішали вже додоми ми побачили тільки дві.

Наймасштабнішою пам’яткою Корця є Троїцький жіночий монастир. Його заснували у 1620 році, як монастир францисканців.
При всьому моєму скептичному відношенні до релігії - це просто дуже красиве місце. З естетичної точки зору.

А ще тут розташована могила Анна Оленіна-Андро. В неї був закоханий Пушкін . Саме їй він присвятив відомий свій вірш " Я вас любил".

Доречі про поетів. Навпроти монастиря розташована якась адміністративна будівля ( також в старовинному будинку), а біля неї найприкольніший в Україні пам'ятник Шевченку.
Таку от декомунізацію провели місцеві ще в дев'яностих.

А ще в Корці є замок. Тобто залишки замку. І як не дивно винні в цьому не комуністи.

Корецький замок збудував князь Федір Острозький у 1386 році – один із засновників «імперії» Острозьких. У 1780-роках ще одні власники міста, Чарторийські, перетворили замок на палац, а у 1832 році тут сталася велика пожежа й від замку-палацу залишились самі лиш мури. Із того часу його так ніхто й не відновив.
Хоча спроби були. МІст до замку зробили гарний. Але далі чи то гроші закінчилися.. чи їх розікрали. Тепер вже і не знайдеш кінців.

А вид звідти класний.
Церква Кузьми і Дем'яна.

Церква присвятої Параскеви.

Замок облюбувала молодь. Яка тут просто бухає. І ризикує звалитися з якогось муру.

Дощ повалив серйозний вже. Камеру стало шкода - і це останній кадр, який я зробив в цьому чотириденному тріпі. Тож все, але подорожей було після цього дофіга, і буде ще багато. Не перемикайтеся. Буде цікаво.