![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про Баку. Частина третя. Мішанина
И нет мне неба роднее,
Нет земли родней!
Волна вдали качает
Стаи кораблей,
Белей нет в мире чаек,
Моря голубей.
На город наглядеться
Вновь я не могу.
И я вхожу, как в детство,
В город мой, Баку!
Нет земли родней!
Волна вдали качает
Стаи кораблей,
Белей нет в мире чаек,
Моря голубей.
На город наглядеться
Вновь я не могу.
И я вхожу, как в детство,
В город мой, Баку!
Про Баку. Частина перша. Космос
Про Баку. Частина друга. Бульвар
Про Грузію. Частина перша. Батумські танцюючі фонтани
Про Тбілісі'17. Частина перша. Незапланована
Про Тбілісі'17. Частина друга. Панорамна
Про Боржомі. Частина перша. Багряні гори
Про Тбілісі'17. Частина третя. Нічна
Муслім Магомаєв, звичайно ж, трошки перебільшив ( в епіграфі), але Баку таки є що показати.
Хоча мене все одно не покидало відчуття показухи.
Отже, від музею державного прапору ми повернулися в місто на автобусі.
Вийшли біля Лялькового театру.
Перейшли дорогу... не пам'ятаю, чи казав, але в Баку ( особливо в центральній його частині) пішохідні переходи є витворами мистецтва. Скільки туди вбухано грошей - страшно уявити. Не вистачає для повного комплету хіба що позолоти... Але зараз я не до того, перехід біля Лялькового театру крутий. На стінах картини, що ілюструють сцени з дитячих казок.
Перешли дорогу, трохи послухавши вуличних музикантів в переході і по пішохідній вулиці Мамед Еміна Расулзаде пішли в торону центру , шукаючи, де б поїсти.
Місцеве Hard Rock Cafe.. навыть тут є... а в Україні немає поки(
Музей Нізамі Гянджеві (Нізамі́ Гянджеві́ Абу Муха́мед Ілья́с ібн-Юсу́ф) - одного з найвідоміших поетів середньовічного Сходу. Його в Азейбарджані шанують майже як Гейдара Алієва)).
Виходимо на Площу Фонтанів, яка плавно переходить в центральну вішохудну вулицю міста Нізамі ( так-так, саме в честь того Нізамі). Фонтани. правда не працювали, тож оцінити красу площі не змогли. Проте зрозуміли, куди ховаються люди з усбого міста. Вони тут ходять.
Початок вузиці Нізамі.
По центру Баку розкидано багацько скульптур, які зображують, здавалось би, звичайних людей, що зайняті звичайними справами. Скульптури, трошки дивні, як на мене...
На кожному кроці влада міста намагається показати його європейкість і багацтво. Хмарочоси, псевдоісторична архітектура, магазини світових брендів....
Але варто звернути просто на сусідню вулицю, якої немає в туристичному довіднику і...
А потім знову виходиш на центральний проспект.
Але то лірика. Кожному своє.
Ми ж шукали пекарню "Чудо-Пєчка" ( їх мережа була в Баку) . Оленці сказали, що там найсмачніша пакхлава в місті. Магазини були на моїй мапі (хто ще не в курсі, в подорожах я користуються "Maps.me" - чудовими оффлайн мапами). На першій точці, куди мене привела мапа, ми ніякої пахлави не знайшли, на другій точці ( біля вокзалу порямо) була їдальня, а в ній вже продавалися солодощі додатково. Пізніше ми зрзуміли, ті "Чудо-пєчки" поглинули Bashkent Cafe and Restaurant , тож шукайте тепер їх. Дійсно дуже смачно і відносно недорого.
Поїли). Оленка повеселішала відразу, сил набралася)).
Пішли до метро 28 травня ( площа перед Вокзалом) щоб поїхати нарешті глянути Старе місто.
Біля вокзалу тут завжди також людно, хоча і не дуже зрозуміло чому. Потягів тут ходить всього кілька, десяток електричок, а народу - що мурах.
Проїхалися доо станції Ічерішехер ( İçәrişәhәr), а тут прямо біля неї вхід в Старе місто Баку.
Пішли лазити вузенькими вуличками.
Зайшли в Музей мініатюрної книги. Власниця фанатка свої справи, дуже гостинна, радіє кожному відвідувачу, але трошки ватненька, просвітили її трохи про книговидавництво в сучасній Україні. Зайдіть, воно дійсно цікаво. до того ж безкоштовно.
Піднялися до входу в Палац Шарваншахів. вибісило, що вхід для місцевих коштує 2 Манати, для туристів 15... подумали , що хай йдуть вони нафіг з таким відношенням. Не пішли в середину. Пішли гуляти вуличками Старого міста. Ну, і враховуючи те , що я читав потім правильно зробили.
Звичайно , палацовий комплекст 15-го століття круто, але нуднувато...
А от саме Старе місто дуже сподобалось. Насамперед тим, що воно живе. В цих старих будинках живуть люди, тут бігають діти, тут чути запах їжі що готується...
Ну і атмосферно дуже.
Коли автентики не вистачає - її можна домалювати)).
Людей тут вдень дуже мало. Воно і зрозуміло, роботи тут майже ніякої немає, тільки продаж сувенірів і кілька магазинчиків маленьких, кілька хостелів і готелів.
Колись зроблю виставку з фотографіями дверей і вікон з різних країн...
Бродити тут приємно і можна займатися цим годинами. То виходячи на забиті туристами вулиці, то ховаючих в безлюдних захованих провулках.
На вивісці написано " КаВЬОр Самальот")
Продавці сувенірів тут різної ступені нав'язливості... ближче до нав'язливості Стамбулу, мабуть. Але все одно прикольні, пару разів нам розказували історію сусіднього будинку.
Але бережіться асимільованих кацапів. Вони тут їбануті. Як і влюди, правда.
Хоча теритрія і здається маленькогою на мапі, лабіринт вуличок в загальному рахунку видасть вам нормальний кілометраж.
Вкотре вийшли до Дівочої вежі. Перепочили трохи тут.
І пішли далі бродити веірнім Старим містом Баку.
Швидко темніло, і звичайно ж нічні фото будуть. Але наступного разу, не перемикатеся.
Вийшли біля Лялькового театру.
Перейшли дорогу... не пам'ятаю, чи казав, але в Баку ( особливо в центральній його частині) пішохідні переходи є витворами мистецтва. Скільки туди вбухано грошей - страшно уявити. Не вистачає для повного комплету хіба що позолоти... Але зараз я не до того, перехід біля Лялькового театру крутий. На стінах картини, що ілюструють сцени з дитячих казок.
Перешли дорогу, трохи послухавши вуличних музикантів в переході і по пішохідній вулиці Мамед Еміна Расулзаде пішли в торону центру , шукаючи, де б поїсти.
Місцеве Hard Rock Cafe.. навыть тут є... а в Україні немає поки(
Музей Нізамі Гянджеві (Нізамі́ Гянджеві́ Абу Муха́мед Ілья́с ібн-Юсу́ф) - одного з найвідоміших поетів середньовічного Сходу. Його в Азейбарджані шанують майже як Гейдара Алієва)).
Виходимо на Площу Фонтанів, яка плавно переходить в центральну вішохудну вулицю міста Нізамі ( так-так, саме в честь того Нізамі). Фонтани. правда не працювали, тож оцінити красу площі не змогли. Проте зрозуміли, куди ховаються люди з усбого міста. Вони тут ходять.
Початок вузиці Нізамі.
По центру Баку розкидано багацько скульптур, які зображують, здавалось би, звичайних людей, що зайняті звичайними справами. Скульптури, трошки дивні, як на мене...
На кожному кроці влада міста намагається показати його європейкість і багацтво. Хмарочоси, псевдоісторична архітектура, магазини світових брендів....
Але варто звернути просто на сусідню вулицю, якої немає в туристичному довіднику і...
А потім знову виходиш на центральний проспект.
Але то лірика. Кожному своє.
Ми ж шукали пекарню "Чудо-Пєчка" ( їх мережа була в Баку) . Оленці сказали, що там найсмачніша пакхлава в місті. Магазини були на моїй мапі (хто ще не в курсі, в подорожах я користуються "Maps.me" - чудовими оффлайн мапами). На першій точці, куди мене привела мапа, ми ніякої пахлави не знайшли, на другій точці ( біля вокзалу порямо) була їдальня, а в ній вже продавалися солодощі додатково. Пізніше ми зрзуміли, ті "Чудо-пєчки" поглинули Bashkent Cafe and Restaurant , тож шукайте тепер їх. Дійсно дуже смачно і відносно недорого.
Поїли). Оленка повеселішала відразу, сил набралася)).
Пішли до метро 28 травня ( площа перед Вокзалом) щоб поїхати нарешті глянути Старе місто.
Біля вокзалу тут завжди також людно, хоча і не дуже зрозуміло чому. Потягів тут ходить всього кілька, десяток електричок, а народу - що мурах.
Проїхалися доо станції Ічерішехер ( İçәrişәhәr), а тут прямо біля неї вхід в Старе місто Баку.
Пішли лазити вузенькими вуличками.
Зайшли в Музей мініатюрної книги. Власниця фанатка свої справи, дуже гостинна, радіє кожному відвідувачу, але трошки ватненька, просвітили її трохи про книговидавництво в сучасній Україні. Зайдіть, воно дійсно цікаво. до того ж безкоштовно.
Піднялися до входу в Палац Шарваншахів. вибісило, що вхід для місцевих коштує 2 Манати, для туристів 15... подумали , що хай йдуть вони нафіг з таким відношенням. Не пішли в середину. Пішли гуляти вуличками Старого міста. Ну, і враховуючи те , що я читав потім правильно зробили.
Звичайно , палацовий комплекст 15-го століття круто, але нуднувато...
А от саме Старе місто дуже сподобалось. Насамперед тим, що воно живе. В цих старих будинках живуть люди, тут бігають діти, тут чути запах їжі що готується...
Ну і атмосферно дуже.
Коли автентики не вистачає - її можна домалювати)).
Людей тут вдень дуже мало. Воно і зрозуміло, роботи тут майже ніякої немає, тільки продаж сувенірів і кілька магазинчиків маленьких, кілька хостелів і готелів.
Колись зроблю виставку з фотографіями дверей і вікон з різних країн...
Бродити тут приємно і можна займатися цим годинами. То виходячи на забиті туристами вулиці, то ховаючих в безлюдних захованих провулках.
На вивісці написано " КаВЬОр Самальот")
Продавці сувенірів тут різної ступені нав'язливості... ближче до нав'язливості Стамбулу, мабуть. Але все одно прикольні, пару разів нам розказували історію сусіднього будинку.
Але бережіться асимільованих кацапів. Вони тут їбануті. Як і влюди, правда.
Хоча теритрія і здається маленькогою на мапі, лабіринт вуличок в загальному рахунку видасть вам нормальний кілометраж.
Вкотре вийшли до Дівочої вежі. Перепочили трохи тут.
І пішли далі бродити веірнім Старим містом Баку.
Швидко темніло, і звичайно ж нічні фото будуть. Але наступного разу, не перемикатеся.