![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про відпустку 19. Частина п'ята. Місця щасливих людей
А пам'ятаєш
Холодне пиво Стокгольма
І знову ми було двоє,
Місця щасливих людей?..
Холодне пиво Стокгольма
І знову ми було двоє,
Місця щасливих людей?..
Про відпустку 19. Частина перша. Варшава на один день
Про відпустку 19. Частина друга. Справжнє місто
Про відпустку 19. Частина третя. Собор
Про відпустку 19. Частина четверта. Сині води
Отож, минулий пост я закінчив на тому, що ми трохи п'яненькі піднялися на канатці до верхньої частини мосту Дона Луїша І (Ponte Luís I). З цього місця і продовжу.
Між верхньою станціює канатної дороги і мостом знаходиться оглядовий майданчик з шикарним видом на знаменитий район Рібейра ( Ribeira). Туди ми ще доберемося, почекайте.
Ну і на міст Луїша І звідси такої чудовий ракурс.
Постояли трошки, позалипали.
А це вид на верхню частину мосту Луїша І. Вона перелаштована для потреб метрополітену ( метро в Порту це щось середнє між, власне, метро і трамваєм, так зване легке метро) і для пішоходів. Нам з Оленкою, правда, як завжди, пощастило і ми потрапили на ремонт. Прохід для пішоходів був відкритий тільки з однієї сторони мосту. Тож ще десятка фоток з видами на Рібейру я вам не покажу))).
Але в іншу сторону також є що глянути. В минулому пості я розказував, але якщо хтось пропустив, то на фото Інфанський міст дому Анріке ( Ponte Infante Dom Henrique ).
Стіна є частиною Фортеці Фернандіни ( Muralha de D. Fernando/Muralha Fernandina), під нею рельси місцевого фунікулеру. На фунікулері ми покаталися, а от в середину фортеці не ходили. Не факт, правда, що є куди ходити, бо такої інформації ніде не зустрічав. Може просто стіни розкидані містом.
Знову вид на Інфанський міст. Позаду нього видніється Міст Марії-Пії ( Ponte de D. Maria Pia), от саме його і проектував Гюстав Ейфель, хоча більш відомим в Порту є міст, створений його учнем ( я про міст Луїша І).
Стіна фортеці, звичайно, прикольна, але фотку цю я робив не заради неї. Придивіться).
Звичайний житловий будинок в центрі Порту... звичайне небо неймовірного кольору над ним...
Статуя Вімара Переса (Estátua de Vímara Peres) - засновника і першого володаря графства Португалія.
Статуя Вімару Пересу встановлена в 1968 році навпроти Кафедрального собору Порту ( Sé do Porto).
Рушили вниз. За нами пристально слідкували))).
Церква святого Луренцо (Igreja de São Lourenço) в її приміщенні зараз відкрито музей сакрального мистецтва Порту ( MASA - Museu de Arte Sacra e Arqueologia do Porto)
Будівля історичного ( 1885) ринку Ферейри Борхеса. Зараз тут знаходиться мистецька галерея.
Будівля ринку знаходиться на підвищенні, тож від його входу відкривається непоганий вид на навколишні будинки і на площу Інфанте Д. Анріке ( Praca do Infante D. Henrique).
Навколо показували небо. Найкрасивіше небо в моэму житті..
Навіть Каняка друга собі знайшов.
Парафіянська церква святого Миколая (Igreja Paroquial de São Nicolau)
Ми спускалися вниз, до води... пора було їхати до своєї мрії... чи то навіть двух мрій. Але про все по порядку.
Дзвіниця Церкви святого Франциска ( Насправді вона має набагато довшу назву, але то деталі. Нашому вушу так звичніше Igreja da Venerável Ordem Terceira de São Francisco). В наступних постах розкажу про неї докладніше. Там в середині неймовірно.
Вниз.
Основною причиною, чому ми вибрали саме Португалію для відпочинку в минулому році було те, що я мріяв побачити океан. Це от прям була таки мрія-мрія. І от ми спускалися вузькими вуличками Рібейри до знаменитого трамваю №1/Porto , яким мав відвезти нас до Океану!
Це один з трьох туристичних трамвайних маршрутів Порту, маршрут його проходить набережною річки Дору(Dour) від району Рібейра майже до Антлантичного океану.
Квиток в одну сторону коштує 3,5 ойро зараз ( коли ми були, то коштувало 3 євро), але повірте, прогулянка в історичному вагнчику вартує того). Займайте місце біля вікна).
Довелося трошки почекати наступного рейсу. Але добре, коли камера в руках. Завжди є чим зайнати себе)) Дурненькому не нудно і саменькому).
Поки ми чекали трамвая біля зупинки почали збиратися діти і підлітки трохи циганського вигляду. Почав пильніше слідкувати за своїми кишенями.
Виявилося. що вони збиралися задля якоїсь своєї дивної забавки. Коли трамвай рушив, вони почали змагатися з ним в швидкості на велосипедах. Так і доїхали поруч майже до кінцевої.
Музей електричного транспорту в Порту (Museu do Carro Eléctrico), дивився фотки там класно. Історичні трамваї виставлені. Але не ходили. Не склалося якось. Хоча в нас туди навіть знижка була з POTROCARD. Фото через выконце ысторичного ж трамваю). Але робочого.
Подорож від кінцевої до кінцевої триває 23 хвилини. Потім водій просто переходить в інший кінець вагону і рушає назад.
Ми ж вийшли, бо нас кликав Океан...
Кінцева трамваю неподалік від парку Пассейро Алегре ( Jardim do Passeio Alegre), прогулялися трохи ним. Сонце шкварило не по дитячому так, а тут хоч яка тінь. Парк історичний, доречі ( 19 століття), але трохи підзапущений, як на мене.
Подумали і вирушили на пошуки магазинчика якогось. Це виявилося не надто простою задачею, але ми справились і вже скоро прямували до пляжу закупившись вином, сардинами і різними там сирами з оливками.
В Португалії можна пити алкоголь на вулицях ( ми про то дізналися , правда, пізніше), але займаються таким тільки туристи і молодь.
Щн трошки...
І от він. Океан. Я здійснив одну свою маленьку мрію. Сталося це 1 вересня 2019 року.
На фото маяки Фелгейраш (Farolim de Felgueiras) , це той, що ближче і маяк Барра на річці Дору(Farolins da Barra do Douro). По ідеї до самого маяка можна підійти (я про Фелгейраш), але в той день штормило трохи, тож прохід до будівлі був перекритий.и де
Але то були деталі. Переді мною був Антлантичний ОКЕАН....
Цікаво, як воно жити на такій набережній.
Людей на пляжі майже не було, був вивішений жовтий прапор. Купатися дуже не рекомендувалося. Ми і не пробували). Трохи ноги помочили тільки.
А потім сиділи, дивилися на воду, жували португальські сардини запиваючи їх вином...
Чекали на захід сонця. Не ми одні. Навколо почали збиратися натовпи туристів, тож я вмовив Оленку піти дивитися на захід сонця з іншого місця. Не просто так вмовляв))).
Ми познайомилися 1 вересня 2013 року в славному Кам'янці Подільському на фестивалі RE$PUBLICA , почали зустрічатися 1 вересня 2016 року по дорозі в той таки Кам'янець на ту ж таки Республіку ( альо, Зоін, з тебе довічний абонемент для нас))) і от, 1 вересня 2019 року я запропонував Оленці руку і серце.
Хороша дата 1 вересня). А в дитинстві її не любив, бо треба було йти в школу.
Тож про пропозицію. Трусило мене знатно, а історію про те, як я ходив купувати обручку взагалі треба виносити в окремий пост)). Слони в лавках посуду почувають себе впевненіше))).
Ну і як ви в курсі вже, Оленка сказала "Так"... Хоча якось не відразу, каже була трохи шокована).
Ну а далі була прогулянка пішки нічним містом до центру. Спочатку йшли просто щоб прогулятися, потім тому, що не знали як заплатити за проїзд, було знову вино і ціле життя попереду, але вже вдвох.
Буде ще багато цікавого, не перемикайтеся.
Я розумію, що туризм став... але для оптимістів все ж поширю).
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрібно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде)
Ну і на міст Луїша І звідси такої чудовий ракурс.
Постояли трошки, позалипали.
А це вид на верхню частину мосту Луїша І. Вона перелаштована для потреб метрополітену ( метро в Порту це щось середнє між, власне, метро і трамваєм, так зване легке метро) і для пішоходів. Нам з Оленкою, правда, як завжди, пощастило і ми потрапили на ремонт. Прохід для пішоходів був відкритий тільки з однієї сторони мосту. Тож ще десятка фоток з видами на Рібейру я вам не покажу))).
Але в іншу сторону також є що глянути. В минулому пості я розказував, але якщо хтось пропустив, то на фото Інфанський міст дому Анріке ( Ponte Infante Dom Henrique ).
Стіна є частиною Фортеці Фернандіни ( Muralha de D. Fernando/Muralha Fernandina), під нею рельси місцевого фунікулеру. На фунікулері ми покаталися, а от в середину фортеці не ходили. Не факт, правда, що є куди ходити, бо такої інформації ніде не зустрічав. Може просто стіни розкидані містом.
Знову вид на Інфанський міст. Позаду нього видніється Міст Марії-Пії ( Ponte de D. Maria Pia), от саме його і проектував Гюстав Ейфель, хоча більш відомим в Порту є міст, створений його учнем ( я про міст Луїша І).
Стіна фортеці, звичайно, прикольна, але фотку цю я робив не заради неї. Придивіться).
Звичайний житловий будинок в центрі Порту... звичайне небо неймовірного кольору над ним...
Статуя Вімара Переса (Estátua de Vímara Peres) - засновника і першого володаря графства Португалія.
Статуя Вімару Пересу встановлена в 1968 році навпроти Кафедрального собору Порту ( Sé do Porto).
Рушили вниз. За нами пристально слідкували))).
Церква святого Луренцо (Igreja de São Lourenço) в її приміщенні зараз відкрито музей сакрального мистецтва Порту ( MASA - Museu de Arte Sacra e Arqueologia do Porto)
Будівля історичного ( 1885) ринку Ферейри Борхеса. Зараз тут знаходиться мистецька галерея.
Будівля ринку знаходиться на підвищенні, тож від його входу відкривається непоганий вид на навколишні будинки і на площу Інфанте Д. Анріке ( Praca do Infante D. Henrique).
Навколо показували небо. Найкрасивіше небо в моэму житті..
Навіть Каняка друга собі знайшов.
Парафіянська церква святого Миколая (Igreja Paroquial de São Nicolau)
Ми спускалися вниз, до води... пора було їхати до своєї мрії... чи то навіть двух мрій. Але про все по порядку.
Дзвіниця Церкви святого Франциска ( Насправді вона має набагато довшу назву, але то деталі. Нашому вушу так звичніше Igreja da Venerável Ordem Terceira de São Francisco). В наступних постах розкажу про неї докладніше. Там в середині неймовірно.
Вниз.
Основною причиною, чому ми вибрали саме Португалію для відпочинку в минулому році було те, що я мріяв побачити океан. Це от прям була таки мрія-мрія. І от ми спускалися вузькими вуличками Рібейри до знаменитого трамваю №1/Porto , яким мав відвезти нас до Океану!
Це один з трьох туристичних трамвайних маршрутів Порту, маршрут його проходить набережною річки Дору(Dour) від району Рібейра майже до Антлантичного океану.
Квиток в одну сторону коштує 3,5 ойро зараз ( коли ми були, то коштувало 3 євро), але повірте, прогулянка в історичному вагнчику вартує того). Займайте місце біля вікна).
Довелося трошки почекати наступного рейсу. Але добре, коли камера в руках. Завжди є чим зайнати себе)) Дурненькому не нудно і саменькому).
Поки ми чекали трамвая біля зупинки почали збиратися діти і підлітки трохи циганського вигляду. Почав пильніше слідкувати за своїми кишенями.
Виявилося. що вони збиралися задля якоїсь своєї дивної забавки. Коли трамвай рушив, вони почали змагатися з ним в швидкості на велосипедах. Так і доїхали поруч майже до кінцевої.
Музей електричного транспорту в Порту (Museu do Carro Eléctrico), дивився фотки там класно. Історичні трамваї виставлені. Але не ходили. Не склалося якось. Хоча в нас туди навіть знижка була з POTROCARD. Фото через выконце ысторичного ж трамваю). Але робочого.
Подорож від кінцевої до кінцевої триває 23 хвилини. Потім водій просто переходить в інший кінець вагону і рушає назад.
Ми ж вийшли, бо нас кликав Океан...
Кінцева трамваю неподалік від парку Пассейро Алегре ( Jardim do Passeio Alegre), прогулялися трохи ним. Сонце шкварило не по дитячому так, а тут хоч яка тінь. Парк історичний, доречі ( 19 століття), але трохи підзапущений, як на мене.
Подумали і вирушили на пошуки магазинчика якогось. Це виявилося не надто простою задачею, але ми справились і вже скоро прямували до пляжу закупившись вином, сардинами і різними там сирами з оливками.
В Португалії можна пити алкоголь на вулицях ( ми про то дізналися , правда, пізніше), але займаються таким тільки туристи і молодь.
Щн трошки...
І от він. Океан. Я здійснив одну свою маленьку мрію. Сталося це 1 вересня 2019 року.
На фото маяки Фелгейраш (Farolim de Felgueiras) , це той, що ближче і маяк Барра на річці Дору(Farolins da Barra do Douro). По ідеї до самого маяка можна підійти (я про Фелгейраш), але в той день штормило трохи, тож прохід до будівлі був перекритий.и де
Але то були деталі. Переді мною був Антлантичний ОКЕАН....
Цікаво, як воно жити на такій набережній.
Людей на пляжі майже не було, був вивішений жовтий прапор. Купатися дуже не рекомендувалося. Ми і не пробували). Трохи ноги помочили тільки.
А потім сиділи, дивилися на воду, жували португальські сардини запиваючи їх вином...
Чекали на захід сонця. Не ми одні. Навколо почали збиратися натовпи туристів, тож я вмовив Оленку піти дивитися на захід сонця з іншого місця. Не просто так вмовляв))).
Ми познайомилися 1 вересня 2013 року в славному Кам'янці Подільському на фестивалі RE$PUBLICA , почали зустрічатися 1 вересня 2016 року по дорозі в той таки Кам'янець на ту ж таки Республіку ( альо, Зоін, з тебе довічний абонемент для нас))) і от, 1 вересня 2019 року я запропонував Оленці руку і серце.
Хороша дата 1 вересня). А в дитинстві її не любив, бо треба було йти в школу.
Тож про пропозицію. Трусило мене знатно, а історію про те, як я ходив купувати обручку взагалі треба виносити в окремий пост)). Слони в лавках посуду почувають себе впевненіше))).
Ну і як ви в курсі вже, Оленка сказала "Так"... Хоча якось не відразу, каже була трохи шокована).
Ну а далі була прогулянка пішки нічним містом до центру. Спочатку йшли просто щоб прогулятися, потім тому, що не знали як заплатити за проїзд, було знову вино і ціле життя попереду, але вже вдвох.
Буде ще багато цікавого, не перемикайтеся.
Я розумію, що туризм став... але для оптимістів все ж поширю).
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрібно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде)