![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про Трансильванію. Частина перша. Інша культура
Я бачив сон, його ніхто не забере,
Десь там на березі найбільшого на світі моря
Стоїть звичайний український табурет
Знаєш, і саме це я називаю "воля"
Десь там на березі найбільшого на світі моря
Стоїть звичайний український табурет
Знаєш, і саме це я називаю "воля"
Ну от. Розкоркував ще одну теку з фото. Сьогодні розпочну розповідь про наші відвідини Румунії в червні минулого року.
Як для мене так і для Оленки це було перше відвідування країни. Тепер знаю, що точно не останнє.
Оленка, до того ж, давно мріяла сюди потрапити, але не дуже гарне транспортне сполучення між країнами (це якщо з Києва дивитися), відтерміновувало нашу поїздку сюди.
На допомогу прийшов туроператор
Україна Інкогніта , в якого віднедавна з'явилися тури за кордон не пов'язані з українською культурою. Ми вибрали тур Трансільванія: замки, фортеці та храми. і жодного разу про це не пожалкували. Дуже раджу... ну, після карантину, звичайно.
Тур розпочався від Залізничного вокзалу Чернівців, де ми зустрілися з Ромою зранку відразу після прибуття київського поїзду і розмістилися в комфортабельному бусіку. Я боявся, що довготривалі переміщення в авто будуть напряжними ( з жахом згадуючи мої нечисленні подорожі автобусами), але ні - нормально. Навіть ноги поміщалися, отож поїхали!
Кордон ми перетинали через перехід "Вадул-Сірет", місцеву валюту купували ще з української сторони.
Одна румунська лея (RON) - приблизно 6 гривень (хоча ми міняли долари). Купюри прикольні такі... вони пластикові). Всі румунські "паперові" гроші зроблені з тоненького пластику. Їх можна прати, дуже важко розірвати.
На румунську сторону перебралися доволі швидко, черга невелика. Для галочки. Туалет з румунської сторони платний, коштує 1 лею ( не прикцесу з Зоряних війн). Тобто бажано мати місцеві гроші ще на кордоні, тим більше, що найближчий обмінник знайти буде дуже проблематично.
До нашої першої зупинки було далеченько (400 км), тож фотографувати я міг лише крізь вікно (іноді прочинене).
Їхали ми мальовничими Східними Карпатами - з Буковини до Трансильванії.
Вразила якість місцевих доріг, незвичність архітектури і загальна акуратність. Чомусь в уяві Румунія представлялася таким собі диким краєм циган, з пиздецем навколо. Був не правий. Вибачаюсь.
Чим далі від кордону і ближче до Трансильванії архітектура ставала все більш незвичнішою. Інша культура просто.
У давні часи Трансільванія була частиною держави даків та Римської Дакії. З X століття Трансільванія стала частиною Угорського королівства. Після битви при Могачі в 1526 році, Трансільванія стала частиною Східно-Угорського королівства, з якого виникло Трансільванське князівство, яке в XVI—XVII століттях було васалом Османської імперії. У кінці XVII століття, Трансільванія потрапила під контроль Габсбурзької імперії.
З 1437 по 1848 рік політична влада у Трансільванії була розділена між здебільшого угорською шляхтою, німецьким бюргерством та секеями (угорська етнічна група), хоча основні групи населення краю складали румуни, угорці (в основному секеї) та німці. Тому, Трансільванія була номінально приєднана до контрольованої Габсбургами Угорщини, хоча і мала окремий статус, будучи об'єктом прямого керування імператорського уряду.
На практиці Трансільванія адмініструвалася із Угорщини[5] до 1867 року коли, після австро-угорського компромісу, окремий статус Трансільванії закінчився і вона була інкорпорована в Угорське королівство (Транслейтанія) — частини Австро-Угорщини. Після Першої світової війни, Трансільванія стала частиною Румунії. У 1940 році Північна Трансільванія була знову повернена в Угорщину в результаті Другого Віденського арбітражу, але після Другої світової війни стала знову частиною Румунії.
Завдяки своїй цікавій історії, населення Трансивальнії є досить різноманітним, з етнічної, лінгвістичної, релігійної та культурної точок зору. Зараз, більшість населення складають румуни, але значні меншини (головним чином угорців та циган) зберігають свої традиції.
Етнічні німці у Трансільванії (відомі як «сакси») зараз формують тільки 1 % населення. Проте, давній австрійський та німецький вплив залишив очевидний слід у архітектурі та міському ландшафті значної частини Трансільванії.
Перша наша зупинка відбулася в селі Прежмер(Prejmer), адміністративному центрі комуни Прежмер, що розташоване за 14 кілометрів на північний схід від Брашова.
Нашою метою було відвідування традиційної для цієї місцевості церкви-фортеці ( привіт від німецьких переселенців).
На фото нижче не вона, це інша, сучасна яка поряд стоїть.
Це православна Церква ( в Румунії своя автокефалія) святих трьох ієрархів (Biserica Sfinţii Trei Ierarhi). І звичайно ж, вона ніяка не фортеця.
В Румунії просто величезна кількість лелек. Їхні гнізда можна побачити у величезній кількості майже в кожному селі. А ще вважається. що лелека - символ України. Нє, ну може був, колись.
А це будівля місцевого муніципалітету, тобто Міська рада ( Primăria Prejmer).
Метою ж нашої зупинки була Укріплена церква в Прежмері (Prejmer Biserica Fortificată) - яка є об'єктом ЮНЕСКО; це найбільша укріплена церква Румунії (XIII ст.).
Зайшли в середину, купили квиточки. Дядечка дуже зрадів ( виглядало це дійсно щиро) закордонним туристам. Розказав коротку історію, роздав міні буклетики. Рівень!) Ми ж пішли оглядати цю дійсно унікальну пам'ятку.
Церква датується XIII століттям і була побудована в формі грецького хреста - символа тевтонських лицарів. За архітектурою, будівля нагадує пізню готику(так звана бургундська готика). Хоча і угорці, які жили в Трансільванії почали першими обороняти релігійні храми, а молдавани споруджували кріпосні стіни навколо своїх монастирів, трансильванці саксонського походження вдосконалили цей стиль і вивели його на особливий рівень. Серед усіх оборонних церков побудованих саксонцями в середні віки в Трансільванії, Прежмер - найбільше вражає товщиною своїх стін і висотою вежі.
Вхід у двір церкви здійснюється через напівкруглий прохід 30-ти метрової довжини, захищений двома рядами фортечних воріт. Між воротами знаходиться капкан, в якого потрапляли вороги, які проходили перші ворота ( зараз в капкан потрапляють туристи, бо саме тут розміщено сувенірний магазинчик)).
Висота існуючих стін цитаделі - від 12 до 14 метрів, їх товщина складає не менше 5 метрів в основі.
Стіни цитаделі мають бійниці, а також машікулі(machicoulis) - оборонний елемент верхніх ярусів середньовічних фортифікацій, що прийшов на заміну гурдиціям (підсябиттям). Застосовувавалися протягом XIV—XVI століть у фортецях Європи, Близького Сходу. Вони призначались для захисту підошóв оборонних мурів, де утворювались мертві зони, недосяжні для обстрілу з бійниць.
Доречі, про міф, що захисники фортець лили на голову нападників розплавлену смолу (наприклад, через ті самі машікулі) - брехня. Ніхто б не став виливати дорогу смолу чи навіть воду. Лили нечистоти в основному, виконуючи дві функції одразу - вичищали туалети і підточували моральний дух нападників.
Зовнішня сторона стін ( це я знову про Прежмер) захищалася чотирма підковоподібними вежами, дві з яких зруйновані.
Всередині оборонної споруди знаходиться церква. А навколо церкви, в оборонній стіні, з внутрішньої сторони, на чотирьох рівнях в стіні знаходилося 270 житлових осередків-келій, а також комор для припасів, в який жителі зберігали зерно і припаси під час набігів. Потрапити до осередків було можливо пройшовши складну систему дерев'яних сходів і платформ. Кожна сім'я з сусіднього села ховалася в одній з кімнат стіни, якщо нападали вороги. Номер будинку в села збігався з номером кімнати в оборонній стіні. У мирний час, кімнати церкви Прежмер служили сховищем для зерна і їжі. Цитадель була взята ворогом тільки один раз - в 1611 році, в період правління в Трансільванії князя Габріеля Баторія.
Наразі тільки одна родина проживає в церкві і піклується про цей середньовічний пам'ятник, якому більше 500 років. За оригінальність і красу споруди, церква Прежмер була додана в 1999 році до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО.
Останній погляд на цю неймовірну споруду і ми вирушаємо далі.
Недовгий переїзд і ми потрапляємо ще до однієї церкви - фортеці.
Укріплена церква у Хермані (Biserica Evanghelică Fortificată din Hărman) - тісно пов’язана з присутністю Ордену Тевтонських лицарів в цих краях, у перші десятиліття ХІІІ ст. За переказами, церкву в Хермані звели в ХІІІ ст. монахи-цистеріанці, які суворо дотримувалися канонів простоти.
Тому вона не має особливих прикрас, але відсутність пишного декору не позбавляє споруду краси. Все виглядає строго, гідно і естетично-саме так, як і має виглядати культова споруда, що поєднує духовність, захист і естетику.
Херман (на сакському діалекті Huntschprich) в перекладі означає Гора Меду. Це невелике село, розташоване в центрі Румунії, приблизно в десяти кілометрах від міста Брашов (Braşov) .
Перша документальна згадка про церкву у Хермані датується від 21 березня 1240-го року, хоча як часто буває, споруда збудована значно раніше.
Церква в цій місцевості поєднує елементи готики та романського стилю. Елементи готики з'явилася, щоправда, вже після її реконструкції у 1593 році. Пізніше, коли церква відійшла від угорців до саксонців, останні її укріпили. Саме для оборони від кочовиків їм знадобилися міцні стіни. Отож, спочатку була зведена міцна церква, а лише потім, в XV-XVI ст., її обнесли мурами з баштами. Висота мурів - 10 метрів, товщина стін від 1,5 до 3,50 метрів.
Фортифікаційні споруди навколо церкви були споруджені в 15 столітті. Вони складаються з потрійного кола концентричних стін, подібно до форту в Санпетру ( Sânpetru). Зовнішня стіна, нижча, висотою всього 4,5 метри, мала на меті захистити основу периметру. Одночасно вона встановлювала межу водної траншеїрову з водою, що оточував фортецю.
Третя лінія стін, наразі не збереглася.
Внутрішня стіна, заввишки 12 метрів, була оточена сімома вежами. Оскільки з півночі фортеця межувала з болотом, стіна фортеці була меншої висоти.
Всередині церква досить скромна, але є орган. На стінах висять килими, що зовсім типово для лютеранських канонів. Виявилося, що це молитовні килимки османів, які використовували християнський храм для молитов через брак мечетей.
Такі самі як і Прежмері - тимчасові кімнатки для проживання під час облог. Тут їх, доречі, хочуть переобладнати в готельні номери. Але це для естремалів, я думаю)).
Залізли в середину фортечного муру, пройшлися по колу.
Також піднялися з Оленкою на дзвіницю). Єдині з групи, хто зміг. Ну, чи захотів.
В фортеці знаходиться ще музей середньовічного побуту, але ми добралися сюди вже під закриття, тож музей був зачинений, але добре, що нам дозволили полазити всередині).
Історія фортеці знала багато нападів і оборон, але про одну з цих битв варто розповісти. Сталася вона за часів Габріела Баторія, який потрапив на Трансільванський престол після повалення Сигізмунда Ракоці.
Початок XVII століття. Вже взяті і розграбовані Брашов, Ришнов(Râşnov) і Кодля (Codlea), які знаходяться зовсім поруч. Але захисники Хермана продовжували чинити опір. Закінчувалися боєприпаси і продовольство, сили захисників вичерпувалися.
Але і нападники, вже були порядком виснажені і голодні. Щоб ще більше підірвати їх бойовий дух, захисники розвісили на стінах залишивки худоби, показуючи загарбникам, що в фортеці ще повно продовольства.
Плюс до всього, із залишків борошна вони зліпили хліб, начинивши його вибухівкою і стали кидати його за стіну. За легендою, калачі ці вибухали в руках нападників, коли ті, зголоднілі, підіймали його (оригінальна казочка-легенда).
Але суть в тому, що облогу зняли, стіну підлатали і зараз в дуже пристойному стані. Але що не зробили війни, зробила економічна розруха, в якій знаходилася Румунія до недавнього часу. У 1989 році в Хармани жило близько 1000 нащадків тих саксів, а після 1999 року залишилося лише 150. Решта повернулися на батьківщину предків, в об'єднану вже Німеччину.
Церква - фортеця Херман також знаходиться в списку світової спадщини Юнеско.
Ще кілька кадрів зовні...
І ми вирушаємо далі, ддо міста Брашов. Але це вже інша історія. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).
Оленка, до того ж, давно мріяла сюди потрапити, але не дуже гарне транспортне сполучення між країнами (це якщо з Києва дивитися), відтерміновувало нашу поїздку сюди.
На допомогу прийшов туроператор
Україна Інкогніта , в якого віднедавна з'явилися тури за кордон не пов'язані з українською культурою. Ми вибрали тур Трансільванія: замки, фортеці та храми. і жодного разу про це не пожалкували. Дуже раджу... ну, після карантину, звичайно.
Тур розпочався від Залізничного вокзалу Чернівців, де ми зустрілися з Ромою зранку відразу після прибуття київського поїзду і розмістилися в комфортабельному бусіку. Я боявся, що довготривалі переміщення в авто будуть напряжними ( з жахом згадуючи мої нечисленні подорожі автобусами), але ні - нормально. Навіть ноги поміщалися, отож поїхали!
Кордон ми перетинали через перехід "Вадул-Сірет", місцеву валюту купували ще з української сторони.
Одна румунська лея (RON) - приблизно 6 гривень (хоча ми міняли долари). Купюри прикольні такі... вони пластикові). Всі румунські "паперові" гроші зроблені з тоненького пластику. Їх можна прати, дуже важко розірвати.
На румунську сторону перебралися доволі швидко, черга невелика. Для галочки. Туалет з румунської сторони платний, коштує 1 лею ( не прикцесу з Зоряних війн). Тобто бажано мати місцеві гроші ще на кордоні, тим більше, що найближчий обмінник знайти буде дуже проблематично.
До нашої першої зупинки було далеченько (400 км), тож фотографувати я міг лише крізь вікно (іноді прочинене).
Їхали ми мальовничими Східними Карпатами - з Буковини до Трансильванії.
Вразила якість місцевих доріг, незвичність архітектури і загальна акуратність. Чомусь в уяві Румунія представлялася таким собі диким краєм циган, з пиздецем навколо. Був не правий. Вибачаюсь.
Чим далі від кордону і ближче до Трансильванії архітектура ставала все більш незвичнішою. Інша культура просто.
У давні часи Трансільванія була частиною держави даків та Римської Дакії. З X століття Трансільванія стала частиною Угорського королівства. Після битви при Могачі в 1526 році, Трансільванія стала частиною Східно-Угорського королівства, з якого виникло Трансільванське князівство, яке в XVI—XVII століттях було васалом Османської імперії. У кінці XVII століття, Трансільванія потрапила під контроль Габсбурзької імперії.
З 1437 по 1848 рік політична влада у Трансільванії була розділена між здебільшого угорською шляхтою, німецьким бюргерством та секеями (угорська етнічна група), хоча основні групи населення краю складали румуни, угорці (в основному секеї) та німці. Тому, Трансільванія була номінально приєднана до контрольованої Габсбургами Угорщини, хоча і мала окремий статус, будучи об'єктом прямого керування імператорського уряду.
На практиці Трансільванія адмініструвалася із Угорщини[5] до 1867 року коли, після австро-угорського компромісу, окремий статус Трансільванії закінчився і вона була інкорпорована в Угорське королівство (Транслейтанія) — частини Австро-Угорщини. Після Першої світової війни, Трансільванія стала частиною Румунії. У 1940 році Північна Трансільванія була знову повернена в Угорщину в результаті Другого Віденського арбітражу, але після Другої світової війни стала знову частиною Румунії.
Завдяки своїй цікавій історії, населення Трансивальнії є досить різноманітним, з етнічної, лінгвістичної, релігійної та культурної точок зору. Зараз, більшість населення складають румуни, але значні меншини (головним чином угорців та циган) зберігають свої традиції.
Етнічні німці у Трансільванії (відомі як «сакси») зараз формують тільки 1 % населення. Проте, давній австрійський та німецький вплив залишив очевидний слід у архітектурі та міському ландшафті значної частини Трансільванії.
Перша наша зупинка відбулася в селі Прежмер(Prejmer), адміністративному центрі комуни Прежмер, що розташоване за 14 кілометрів на північний схід від Брашова.
Нашою метою було відвідування традиційної для цієї місцевості церкви-фортеці ( привіт від німецьких переселенців).
На фото нижче не вона, це інша, сучасна яка поряд стоїть.
Це православна Церква ( в Румунії своя автокефалія) святих трьох ієрархів (Biserica Sfinţii Trei Ierarhi). І звичайно ж, вона ніяка не фортеця.
В Румунії просто величезна кількість лелек. Їхні гнізда можна побачити у величезній кількості майже в кожному селі. А ще вважається. що лелека - символ України. Нє, ну може був, колись.
А це будівля місцевого муніципалітету, тобто Міська рада ( Primăria Prejmer).
Метою ж нашої зупинки була Укріплена церква в Прежмері (Prejmer Biserica Fortificată) - яка є об'єктом ЮНЕСКО; це найбільша укріплена церква Румунії (XIII ст.).
Зайшли в середину, купили квиточки. Дядечка дуже зрадів ( виглядало це дійсно щиро) закордонним туристам. Розказав коротку історію, роздав міні буклетики. Рівень!) Ми ж пішли оглядати цю дійсно унікальну пам'ятку.
Церква датується XIII століттям і була побудована в формі грецького хреста - символа тевтонських лицарів. За архітектурою, будівля нагадує пізню готику(так звана бургундська готика). Хоча і угорці, які жили в Трансільванії почали першими обороняти релігійні храми, а молдавани споруджували кріпосні стіни навколо своїх монастирів, трансильванці саксонського походження вдосконалили цей стиль і вивели його на особливий рівень. Серед усіх оборонних церков побудованих саксонцями в середні віки в Трансільванії, Прежмер - найбільше вражає товщиною своїх стін і висотою вежі.
Вхід у двір церкви здійснюється через напівкруглий прохід 30-ти метрової довжини, захищений двома рядами фортечних воріт. Між воротами знаходиться капкан, в якого потрапляли вороги, які проходили перші ворота ( зараз в капкан потрапляють туристи, бо саме тут розміщено сувенірний магазинчик)).
Висота існуючих стін цитаделі - від 12 до 14 метрів, їх товщина складає не менше 5 метрів в основі.
Стіни цитаделі мають бійниці, а також машікулі(machicoulis) - оборонний елемент верхніх ярусів середньовічних фортифікацій, що прийшов на заміну гурдиціям (підсябиттям). Застосовувавалися протягом XIV—XVI століть у фортецях Європи, Близького Сходу. Вони призначались для захисту підошóв оборонних мурів, де утворювались мертві зони, недосяжні для обстрілу з бійниць.
Доречі, про міф, що захисники фортець лили на голову нападників розплавлену смолу (наприклад, через ті самі машікулі) - брехня. Ніхто б не став виливати дорогу смолу чи навіть воду. Лили нечистоти в основному, виконуючи дві функції одразу - вичищали туалети і підточували моральний дух нападників.
Зовнішня сторона стін ( це я знову про Прежмер) захищалася чотирма підковоподібними вежами, дві з яких зруйновані.
Всередині оборонної споруди знаходиться церква. А навколо церкви, в оборонній стіні, з внутрішньої сторони, на чотирьох рівнях в стіні знаходилося 270 житлових осередків-келій, а також комор для припасів, в який жителі зберігали зерно і припаси під час набігів. Потрапити до осередків було можливо пройшовши складну систему дерев'яних сходів і платформ. Кожна сім'я з сусіднього села ховалася в одній з кімнат стіни, якщо нападали вороги. Номер будинку в села збігався з номером кімнати в оборонній стіні. У мирний час, кімнати церкви Прежмер служили сховищем для зерна і їжі. Цитадель була взята ворогом тільки один раз - в 1611 році, в період правління в Трансільванії князя Габріеля Баторія.
Наразі тільки одна родина проживає в церкві і піклується про цей середньовічний пам'ятник, якому більше 500 років. За оригінальність і красу споруди, церква Прежмер була додана в 1999 році до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО.
Останній погляд на цю неймовірну споруду і ми вирушаємо далі.
Недовгий переїзд і ми потрапляємо ще до однієї церкви - фортеці.
Укріплена церква у Хермані (Biserica Evanghelică Fortificată din Hărman) - тісно пов’язана з присутністю Ордену Тевтонських лицарів в цих краях, у перші десятиліття ХІІІ ст. За переказами, церкву в Хермані звели в ХІІІ ст. монахи-цистеріанці, які суворо дотримувалися канонів простоти.
Тому вона не має особливих прикрас, але відсутність пишного декору не позбавляє споруду краси. Все виглядає строго, гідно і естетично-саме так, як і має виглядати культова споруда, що поєднує духовність, захист і естетику.
Херман (на сакському діалекті Huntschprich) в перекладі означає Гора Меду. Це невелике село, розташоване в центрі Румунії, приблизно в десяти кілометрах від міста Брашов (Braşov) .
Перша документальна згадка про церкву у Хермані датується від 21 березня 1240-го року, хоча як часто буває, споруда збудована значно раніше.
Церква в цій місцевості поєднує елементи готики та романського стилю. Елементи готики з'явилася, щоправда, вже після її реконструкції у 1593 році. Пізніше, коли церква відійшла від угорців до саксонців, останні її укріпили. Саме для оборони від кочовиків їм знадобилися міцні стіни. Отож, спочатку була зведена міцна церква, а лише потім, в XV-XVI ст., її обнесли мурами з баштами. Висота мурів - 10 метрів, товщина стін від 1,5 до 3,50 метрів.
Фортифікаційні споруди навколо церкви були споруджені в 15 столітті. Вони складаються з потрійного кола концентричних стін, подібно до форту в Санпетру ( Sânpetru). Зовнішня стіна, нижча, висотою всього 4,5 метри, мала на меті захистити основу периметру. Одночасно вона встановлювала межу водної траншеїрову з водою, що оточував фортецю.
Третя лінія стін, наразі не збереглася.
Внутрішня стіна, заввишки 12 метрів, була оточена сімома вежами. Оскільки з півночі фортеця межувала з болотом, стіна фортеці була меншої висоти.
Всередині церква досить скромна, але є орган. На стінах висять килими, що зовсім типово для лютеранських канонів. Виявилося, що це молитовні килимки османів, які використовували християнський храм для молитов через брак мечетей.
Такі самі як і Прежмері - тимчасові кімнатки для проживання під час облог. Тут їх, доречі, хочуть переобладнати в готельні номери. Але це для естремалів, я думаю)).
Залізли в середину фортечного муру, пройшлися по колу.
Також піднялися з Оленкою на дзвіницю). Єдині з групи, хто зміг. Ну, чи захотів.
В фортеці знаходиться ще музей середньовічного побуту, але ми добралися сюди вже під закриття, тож музей був зачинений, але добре, що нам дозволили полазити всередині).
Історія фортеці знала багато нападів і оборон, але про одну з цих битв варто розповісти. Сталася вона за часів Габріела Баторія, який потрапив на Трансільванський престол після повалення Сигізмунда Ракоці.
Початок XVII століття. Вже взяті і розграбовані Брашов, Ришнов(Râşnov) і Кодля (Codlea), які знаходяться зовсім поруч. Але захисники Хермана продовжували чинити опір. Закінчувалися боєприпаси і продовольство, сили захисників вичерпувалися.
Але і нападники, вже були порядком виснажені і голодні. Щоб ще більше підірвати їх бойовий дух, захисники розвісили на стінах залишивки худоби, показуючи загарбникам, що в фортеці ще повно продовольства.
Плюс до всього, із залишків борошна вони зліпили хліб, начинивши його вибухівкою і стали кидати його за стіну. За легендою, калачі ці вибухали в руках нападників, коли ті, зголоднілі, підіймали його (оригінальна казочка-легенда).
Але суть в тому, що облогу зняли, стіну підлатали і зараз в дуже пристойному стані. Але що не зробили війни, зробила економічна розруха, в якій знаходилася Румунія до недавнього часу. У 1989 році в Хармани жило близько 1000 нащадків тих саксів, а після 1999 року залишилося лише 150. Решта повернулися на батьківщину предків, в об'єднану вже Німеччину.
Церква - фортеця Херман також знаходиться в списку світової спадщини Юнеско.
Ще кілька кадрів зовні...
І ми вирушаємо далі, ддо міста Брашов. Але це вже інша історія. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).